– Де мої шкарпетки? – Сергій розгублено дивився в ящик комода. Там було пусто. – Світлана! Де шкарпетки?
– Під ліжком, – Світла гриміла на кухні посудом. У цьому звуку чулося щось загрозливо – урочисте.
Сергій зазирнув під ліжко. Сумне видовище постало перед його очима. Штук десять розкиданих по периметру шкарпеток припадали пилом там уже кілька днів.
– Світлоно, а чистих немає?
– Ні.
– Чому?
Краще б він не питав, бо з кухні, сопучи глибоким обуренням, наближалася Світлана.
– Чому? Ти ще питаєш, чому? – Світла вперла руки у свої боки, від чого стала здаватися ще масивніше.
– Не кричи! Мені на роботу одягти нічого…
– Босяком підеш! Або з цих вибирай!
– Світлоно!
– Що? Скільки можна? Я щодня вигрібаю цей бруд з-під ліжка! Важко самому хоча б у ящик для білизни у ванній кинути? Скільки тобі казати? Шість років одне й те саме! Міг би й сам прати! Нічого б із тобою не сталося! Але ти навіть у ванну віднести не можеш!
– Світлоно!
– Що, Світлано? Ну що?
– Ти б хоч із вечора попередила…
– Та Скільки ж можна говорити? Постійно тобі про це говорю! Ти ж не чуєш!
-А сорочка? – небезпечно запитав Сергій.
– У шафі висить.
– Уфф … – Видихнув бідолаха і став на ноги.
– Куди встав?
– Ти Що?
– Діставай шкарпетки! І йди руками прати! Набридло!
– Світлано! Я спізнюся на роботу!
– Нічого! Скажеш, що допомагав дружині. Давай, діставай, кажу!
Сергій поліз під ліжко. Набравши оберемок пахучих шкарпеток, він пішов у ванну. Запитати, чому дружина не зібрала їх під час прибирання, він не наважився.
– Світлано, я зараз одну пару виперу, а решту ввечері. Я реально запізнюся!
– Нічого, без сніданку, значить, підеш.
– Як?
– Тоді швидше пери!
– Та, блін…
Сергій прав шкарпетки якимось запашним милом, небезпечно поглядаючи в коридор.
– Куди повісити?
– На балкон. Ти чим прав? Ох, та що ж за…? Добре, немає моїх сил. Іди їсти.
Сергій вивісив купу шкарпеток і пішов на кухню.
Ранок не задався…
______________________
Взагалі-то, Світлана любила Сергія, але були такі моменти, коли вона його не переносила. Здебільшого це стосувалося господарських речей.
Скільки разів вона вже говорила свекрусі, що та не привчила сина до порядку. Але свекруха ображалася і говорила, що в неї він завжди дотримувався ідеального порядку, натякаючи Світлані, що це за неї він так розпустився.
Сперечатися з ‘мамою” Світлана не збиралася, тому тільки вимовляла їй періодично про чергові промахи її сина. Зрозуміло, що стосунки у них склалися далеко не райдужні.
Але при цьому свекруха бачила, що син доглянутий, дружину любить, живуть вони в достатку, тому й бурчала не дуже. Одна лише проблема була, що ніяк не виходило дітей завести.
Вона вже і з сином говорила, і зі Світлою розмову заводила обережно, але скрізь як на стіну натикалася. Ніяк не хотіли обговорювати цю тему.
Тим часом, Світлана й сама дуже переживала, що дітей у них немає. Лікарі сказали, що у них двох все добре. Але щось було не так. Вона вже і з подружками порадилася, і до бабок ходила.
Чоловіки Сергію теж кілька порад дали, що і як робити треба, думаючи, що він десь не справляється. Сергій ображався тільки та відмахувався.
Але вони обоє розуміли, що щось не так. Може, через це Світлана і була такою суворою, що переживала дуже всередині, але намагалася не показувати це ніяк.
____________________
– Світлано, відпочити вам треба, та разом щоб, – сказала Оксана. – Ти втомилася просто. Ви колись разом їздили на море?
-Та не пам’ятаю вже … Роки чотири тому. Та до чого тут це… – Світлана в задумі потягувала каву.
Вони мали невелику перерву. Клієнтів в цей час не записують, щоб дати майстрам відпочити. Але в залі вже сиділа клієнтка, тому Світлана не стала обідати, а тільки пила каву. Але десять хвилин відпочинку вона все ж таки вирішила собі дозволити.
– Так почекає, – піймавши погляд подруги в зал, сказала Оксана. – Світлоно, ти просто замоталася, ось що я тобі скажу.
– Ой, Оксаночко, якби це було все так просто…
– А що складного? Якщо вам лікарі сказали, що ви обоє здорові, то проблема лише у голові. Отже, треба відпочивати. Поїдете, поспілкуєтеся більше. Ви ж один одного тільки вранці та ввечері бачите. Вранці ніколи, а ввечері немає сил.
– Ну, так … Я подумаю …
– Подумай. І даремно ти не обідаєш.
– Я і так набираю зайвого, хоч і не їм майже.
____________________
Слова подруги запали Світлані в голову, тому вона вирішила, що треба організувати відпустку на двох на морі. Це виявилося зовсім не важко, і через деякий час вони з чоловіком вже лежали на пляжі, отримуючи сонячне тепло, що так бракувало, і насолоджуючись довгоочікуваним відпочинком.
Вони справді дуже втомилися. Тільки тепер вони це зрозуміли, бо першого дня проспали навіть пляж. Просто спали, а ввечері, вставши, в перше і вийшли до моря. Загоряти було вже пізно, але тепле повітря, ласкаве море, камінчики, що шаруділи під ногами, викликали захоплення.
Непомітно пролетіли десять днів. їхати страшно не хотілося. В обох виникла думка, що просто обов’язково треба наступного року знову приїхати сюди.
І всю дорогу додому вони дивувалися, що стільки відпусток пролетіли даремно.
_____________________
Після відпустки включатись у роботу було дуже складно. Сергій ходив як варений майже тиждень. Налаштуватись на трудовий лад ніяк не виходило. Чоловіки з розумним виглядом називали це адаптацією після перельоту.
Сергій же називав це іншими словами, що більше відповідало дійсності.
Світлана ніби швидше адаптувалася після поїздки. Через кілька днів вона вже літала по дому, роблячи все навіть легше, ніж до відпустки. Вона відчувала неймовірний приплив сил.
Тим більше, що за цей час вона примудрилася дуже пострункішати, що зміцнило її в думці про свою чарівність.
Оксана дивилася на подругу та раділа за неї. А за кілька місяців вона вирішила завести розмову.
-Світлано… Я ось що помітила… А ти не того?
– В сенсі? Я? А що? Щось не так?
– Так, ти інша. Чи ти не помічаєш? – Оксана засміялася.
– І не кажи! Така легкість з’явилася! Знаєш, я скинула 4 кілограми! І тримаюся, я така рада!
– Я не про те … Ти нічого не відчуваєш?
– Ні, а що? – Світла дивилася на подругу, не розуміючи.
– Добре .. Ти не вагітна?
Світлана широко розплющила очі.
– Чому ти так вирішила?
– А тому…Зроби – но ти тест.
– Та годі тобі нісенітниці говорити! Я нічого не відчуваю!
– Ну так … А ти порахуй.
– Що? А… Ой… Ой, мамо! – Світлана навіть застигла від думки. – Так ні, не може бути…Ох…-Вона присіла на диван, підкошена думкою. – Я і думати забула, не сподівалася вже … А ти ж права, Оксанка! Слухай, я відбіжу в аптеку, добре?
– Біжи, звичайно!
Світлана зняла халат, накинула кофтинку і, схопивши сумку, кинулася в аптеку.
___________________
– Сергій… Мені треба тобі щось сказати…
Серьога прийшов з роботи втомлений. Зміна видалася як ніколи важка. Ось на всякі розмови він сьогодні взагалі не розраховував.
– Світлано, давай завтра, га? Я так втомився. Сил немає розмовляти.
– Сергій… Це важливо, – Світла стояла навпроти нього і тримала щось у руці.
– Ну…Я слухаю, – Сергій приготувався до довгої розмови про те, що він зробив не так.
– Ось, – Світла простягла смужку паперу. – Дивись.
– Що це?
– Дивися. Бачиш?
– Бачу. І що це?
– Я Вагітна, Сергій, – Світлана ледве трималася, щоб не розплакатися.
Сергій сидів на дивані, намагаючись зібрати думки в купку. На це він зовсім не очікував. Ні, дуже очікував, але не одразу зрозумів.
– Чекай… Ти звідки знаєш? Це точно?
– Ну Ось же! Я ж тобі показую!
– Та що це?
– Це тест. Дві смужки!
– І що? Це означає, що так?
– Так! Так Так ! Сергійко, так!
Сергій заплющив очі, бо вони заблищали від сліз, перехопило горло.
– Ну, ти що? – Світлана з тривогою присіла поряд. – Ти що, не радий чи що?
– Світланка…Світланка!! – Сергій обійняв дружину, підхопив на руки, закружляв по кімнаті.
– Постав мене! – зі сміхом вигукувала Світлана, – Постав, Сергій! Впустиш!
– Ніколи в житті! Світлано! Світлоно… Я такий щасливий!!
Сергій обіймав дружину. Вона здавалася йому такою тендітною, ніжною, як дорогоцінна маленька посудина, в якій є щось чудове. Так воно й було тепер!
– Сергій…
– Га?
– А Ми поїдемо потім на море?
– Угу, – Сергій ледве стримував сльози щастя. – Щей як поїдемо! Дуже я люблю море! Світлоно…
_______________________
Світлана варила кашку. З кімнати долинало агукання доньки.
– Світлоно! Де мої шкарпетки?
– Ммм! Та що ж таке! – Ложка сердито брязнула по каструльці.
– Та жартую я! – Сергій підійшов до дружини, поцілував її в щічку.
Ранок починався чудово!
