Головна - Про кохання - Сторінка 13

Категорія: Про кохання

Віра з Ніною після роботи, вийшли з офісу. Раптом до будівлі під’їхала машина і з неї вийшов незнайомець і підійшов до їхньої секретарки Галі. – Хто це? – Здивувалася Віра. – Це Олег, чоловік Галі. Ти що не знаєш його? Вони вже два роки разом, – пояснила Ніна. – Але він же такий … – Віра зам’ялася. – Не гарний, а вона просто модель. – Зате людина він хороша, – відповіла Ніна. Віра задумалася, раптом у неї виникла несподівана ідея

Віра чекала на свого принца. Ще в дитячих мріях вона уявляла свого майбутнього чоловіка високим, темноволосим, ​​із блакитними очима. Саме з блакитними, знаючи, що у більшості випадків темноволосі народжуються з карими очима. Але вона бачила такого, в дитинстві, запам’ятала і…

Денис вийшов з роботи раніше. Він сів у машину й поїхав додому. Денис відкрив двері своїм ключем і зайшов у коридор. В квартирі стояла тиша… Раптом він побачив відчинену шафу! Денис швидко роззувся, зайшов у кімнату і застиг від здивування. Серед його сорочок і піджаків були порожні плічики! А на них раніше були сукні і кофтинки Оленки! Денис застиг від несподіваної здогадки

Денис вийшов з роботи раніше. На вулиці йшов дрібненький дощик. Він сів у машину й поїхав додому. Була пʼятниця. А щоп’ятниці вони з друзями ходять у кафе, відпочивають після робочого тижня. А що ще робити молодим вільним людям? Денис відкрив…

Світлана прибирала в квартирі, коли пролунав дзвінок телефону. Жінка витерла руки об фартух, і підняла слухавку. – Привіт! – пролунав чоловічий голос. – Привіт! – здивовано відповіла Світлана. – Це Максим. Ти коли приїдеш? – раптом запитав незнайомець. Світлана відвела від вуха телефон і здивовано дивилася на нього.  – Це, взагалі, хто? – нерозуміла жінка. Нарешті Світлана все згадала і застигла. – Цього, просто, неможе бути, – тільки й подумала вона

Світлана сиділа в кафе з подругами, але зовсім не слухала їх і сумувала. -Світлано, ну ти взагалі не з нами. Про що думаєш? – запитала подруга. -Та ні про що, – швидко сказала Світлана. – Просто задумалася. -А то ми…

Наталя з Юрієм дуже кохали один одного. Ніхто ніколи й не чув, щоб вони сварилися. Наталя, рідко ходила в магазин одна. Завжди вдвох! Щоб не дай Боже, не носила важких сумок! Як ідуть Наталя з Юрком по вулиці за ручку тримаючись, то хтось у слід і скаже: – Знову ці закохані пішли. Нічого не бракує їм… А тут і внук народився. Юрієм назвали – на честь діда. Радість у домі! Але одного дня їхнє щасливе життя змінилося назавжди

Наталя познайомилася з Юрієм, коли їй було сімнадцять, а йому девʼятнадцять. Усі думали, що пройде – так дитяча захопленість і все. Але нічого не пройшло. Наталя пішла вчитися в училище, а Юрко в інститут в місті. Вони вирішили закінчити навчання…

– Он Іван Петрович іде! – раптом зашепотіла Галина Павлівна до Юлі. Крізь прозорі двері перукарні було видно чоловіка, який наближався. – Іван Петрович, добрий день! Щось рано ви до нас цього місяця, – заметушилася Галина Павлівна. – Здрастуйте, – привітався чоловік. – Та все… Час мій вже приходить… Люди ж прийдуть на поминки, а я в якому вигляді буду?! – Ви це про що?! – Галина Петрівна ахнула і сплеснула руками, а Юля застигла від здивування

-Он Іван Петрович іде, – Галина Павлівна помітно пожвавилася, побачивши крізь прозорі вхідні двері чоловіка, який наближався. Юля четвертий день працювала у перукарні. Її напарниця Галина Павлівна поступово знайомила Юлю з постійними клієнтами. У залі якраз не було інших відвідувачів….

Володимир дивився, як Оксана поправляє зачіску. Раптом на її тонкому пальчику блиснула каблучка. Володимир не повірив своїм очам. – Звідки в тебе ця каблучка?! – здивовано запитав він свою секретарку. – Це ж обручка моєї прабабусі! Оксана мовчки дивилася на нього. – Володимире Андрійовичу, це каблучка моєї мами… – Якої ще, мами?! – не розумів чоловік. – А як звуть твою маму?! – Володимир раптом застиг від несподіваної здогадки

-Звідки в тебе ця каблучка? – Володимир застиг від здивування, дивлячись на свою молоденьку секретарку. – Звідки в тебе каблучка моєї прабабусі? Оксана здивовано дивилася на нього. -Володимире Андрійовичу, це каблучка моєї мами. Вона позичила її мені сьогодні. -Якої ще,…

Світлана повернулася додому з важкими пакетами у руках. Євген, якраз замінював лампочку на кухні, а мама Світлани сиділа за столом. Валентина Ігорівна почала витирати сльози, як тільки побачила дочку. – Що сталося, мамо? – Насторожилася Світлана. Валентина Ігорівна мовчала. – Євген, що ти зробив з мамою, – Світлана повернулася до чоловіка і суворо глянула йому в очі. – Та нічого особливого, – промимрив Євген. – Ти справді хочеш це знати? – Та кажи вже! – Світлана приготувалася до найгіршого

Євген заглушив двигун машини і стрибнув із підніжки самоскида. Він вирішив пообідати у придорожньому кафе на трасі неподалік свого міста. Всі їдальні в окрузі він знав, де і як готують. А в це кафе вже приїжджав втретє. Воно відкрилося нещодавно…

Надя розвішувала одяг після прання, коли додому повернувся Сергій. Дружина одразу помітила, що чоловік, якось дивно виглядає. Вони сіли вечеряти. – Що сталося? – не витримала Надія. – Нічого, – відмахнувся Сергій. – Я ж бачу. Давай розповідай, – не заспокоювалася жінка. Помішуючи чай, чоловік заговорив нарешті про те, що з ними відбувається. – Я більше не можу приховувати це від тебе, – раптом, почав чоловік. Надія застигла, вона приготувалася до найгіршого

-Я ж казала, що нікуди він від мене не дінеться! – Переможно промовила Надя, нахилившись над робочим столом подруги. Олена зітхнула. Сім’я Наді та Сергія народилася на її очах і на її ж очах зруйнувалася. Спочатку ці двоє безсумнівно любили…

Валя повернулася в село з міста, і одразу помітила, що її батьки якось дивно поводяться. А її друг Сашко ходить якийсь радісний. – Ну, Сашко то таке, з ним все давно зрозуміло, – думала Валя. – А ось решта що? – У мене для тебе сюрприз, – раптом сказав Сашко, коли вони разом ішли до городу. – Заплющ очі. Валя засміялася, але послухалась. Вони пройшли ще пару кроків і зупинилися. – Ну ось! – сказав Сашко. – Подобається? Валя відкрила очі й ахнула

Валя була красунею. Бог дав їй і зовнішність, і розум, і скромність, чим батьки її пишалися найбільше. У селі, де вони жили, на околиці біля лісу, було тихо. Дві вулички зустрічалися біля краю невеликого ставка. Дівчина часто ходила туди помилуватися…

Марину запросили на весілля. Весілля Бориса та Ірини було призначено на вихідні. Жінка красиво одяглася і вирушила в кафе. Привітавши молодят, Марина стала біля своєї подруги Віри. Раптом Марина побачила, як до кафе входить ще один гість. – А це хто такий? – запитала Марина у Віри. – Не знаю, – знизала плечима подруга. Молодий чоловік підійшов ближче, Марина вдивилася в його обличчя, і не повірила своїм очам

Марина замішувала тісто на пироги, коли пролунав телефонний дзвінок. Жінка витерла руки об фартух, і взяла телефон. На екрані висвітлилося ім’я Віра. Це була стара подруга Марини. – Маринко, привіт, виручай, брата мого Бориса терміново у відрядження у ваше містечко…

Повернутись вверх