Головна - Історії жінок - Сторінка 44

Категорія: Історії жінок

Ірина була на кухні, готувала обід. У двері подзвонили. Жінка відчинила двері, там стояла струнка брюнетка. – Здрастуйте, ви Ірина Степанівна, мама Андрія? – запитала дівчина.  -Так, це я, а сина ще немає вдома, – відповіла Ірина. -Та він мені і не потрібний, я до вас, – раптом сказала вона. Ірина провела гостю до кімнати. -Я слухаю вас, – Ірина подивилася на дівчину. – Мене звуть Оксана, і я виховую вашого онука, – несподівано сказала дівчина. Ірина аж застигла від почутого

Увечері Ірині Степанівні зателефонувала Оксана, дружина її сина та повідомила:  -Дорога матуся! Ми з Андрійом запрошуємо тебе в неділю на наш маленький сімейний ювілей, все-таки п’ять років минуло, а ти маєш найпряміше відношення до нашої сім’ї, можливо і сім’ї не…

Галина готувала вінегрет. – Андрію, піди дістань із льоху банку солоних огірків, – попросила вона у чоловіка. – Добре, – Андрій поліз у льох. Довго там порався, що Галина навіть вигукнула: – Ну що ти там так довго? – Тримай огірки, – Андрій подав дружині банку. – Дивись, що я ще знайшов. Чоловік простягнув дружині стару іржаву металеву коробку з-під кави. Галина відчинила кришку і ахнула

– Я не сподобаюся твоїм батькам, – переживала Галина. Вони їхали з Андрійом у приміській електричці до села, де жили його мама та тато. – Я хочу, щоб вони нарешті познайомилися з дівчиною, яку я люблю і з якою хочу…

Олена поверталася додому з відпочинку. Вона поставила сумки на лавку і подзвонила чоловіку. – Олено, ти де? – пролунав у слухавці радісний голос Миколи. – Біля під’їзду, – сухо відповіла Олена. – Вже біжу! – сказав Микола. Вони зайшли в квартиру. – Олено, ну що ти така без  настрою приїхала? – запитав чоловік. – Все, Микольцю! З мене досить, – раптом сказала Олена. – Набрид ти мені! Ми розлучаємось! Микола застиг від здивування

Рано-вранці Олена поверталася додому з відпочинку. Вона їхала назад, до свого чоловіка,а перед очима в неї все ще була струнка постать її нового коханця Дениса… Кохання в його маленькому будиночку неподалік від моря… Розставання зі сльозами на очах, його благання…

Мар’яна поприбирала в квартирі, спекла печиво й сіла перепочити. Вона чекала в гості сестру. – Привіт, сестричко! – почала з порога Катя. – Що ж ти все сама й сама?! Є в мене знайомий – Олег. Хороший мужик! Не старий ще, живе в селі. Давай познайомлю вас? Приїхала Мар’яна до Олега в село. А в нього таам – величезне господарство! Кури, корови, теплиць штук п’ять! І тут Марʼяна задумалася

Мар’яна поприбирала в квартирі, спекла печиво і сіла перепочити на кухні. Вона чекала в гості сестру. Катя забігла в двері весела і галаслива! Квартира Мар’яни наповнилася сміхом і нескінченним щебетанням сестри. Мар’яні скоро вже сорок сім років, а сестрі сорок…

Світлана тиждень гостювала у доньок. І ось вона повернулася додому. Відкрила квартиру, і відчула приємний запах смаженої картоплі. Вона, скинувши туфлі, зазирнула на кухню. Біля плити стояв чоловік, і щось готував. – Вікторе ти? – здивувалася Світлана. – Що ти тут робиш? – Привіт, – усміхнувся Віктор. – Як там наші дівчатка? – Вітя, що сталося? Ти ж пішов від мене, – Світлана опустилася на стілець, нерозуміючи, що відбувається

Світлана дуже любила свою матір, тому, коли вийшла заміж і почала жити своїм життям, ніколи не розповідала мамі про проблеми чи негаразди в сім’ї.  -Нехай моя мама вважає мене найщасливішою, – говорила Світлана подружці, – Не буду її засмучувати. Вона…

Юлія Петрівна ліпила на кухні вареники, коли прийшла дочка з якимось чоловіком. Юлія Петрівна ахнула, то був Віктор. – Оксано, ти навіщо його привела? – Юлія Петрівна викликала доньку на кухню. – Мамо, можна, він житиме з нами? – запобігливо усміхнулася дівчина. – Ти що таке кажеш? У нього в сусідньому під’їзді дружина та дитина є! – раптом сказала Юлія Петрівна. – Я вагітна від Віті! – Що?! – Юлія Петрівна сіла на стілець

– Оксано, ти навіщо його привела? – Юлія Петрівна викликала доньку на кухню, вкрай обурена. – Мамо, можна, він житиме з нами? – запобігливо усміхнулася дівчина. – Ти що таке кажеш? У нього в сусідньому під’їзді дружина та дитина є!…

Таїсія Василівна їхала до сина Володимира. Пізно вночі у купе увійшла жінка. Була вона дуже сумна. Таїсія не втрималась і запитала: – Щось сталося у вас? – Каханий чоловік не хоче залишати свою сімю! – відповіла супутниця. – Я якраз до нього їду! Володимир обіцяв, що все вирішить цих вихідних. Таїсія Василівна напружилася. – Володимир, кажете. А скільки ж йому років? І тут збіг, вік її сина. Таїсія Василівна розхвилювалася не на жарт

Таїсія Василівна їхала до сина. Лише одна ніч на поїзді, і вона побачить усіх: синочка, невістку, онучку. Приїжджала вона до них не часто, але завжди із задоволенням. У них хороша родина, Володимиру пощастило із дружиною. Ірина жінка чудова! І господарка,…

Тамара цілий день не знаходила собі місця. – Та як вона могла?! – думала  жінка. – Після стількох років дружби і отаке виробляти. Ох, Жанка! Ну постривай! Тамара взяла телефон і набрала номер подруги. – Ну, привіт, Жанно! – сказала вона в слухавку. – Ти нічого не хочеш мені розповісти? – запитала Тамара. – Про що? – якось зам’ялася Жанна. – Про твої шашні з  моїм чоловіком! – сказала Тамара. Жанна не розуміла, що відбувається

Тамара цілий день не знаходила собі місця. -Та як вона могла зі мною так вчинити?! – думала вона. – Після стількох років дружби і отаке виробляти… Ох, Жанка! Ну постривай… Тамара взяла телефон і набрала номер подруги. -Ну, привіт, Жанно!…

Оксана помила після вечері посуд, зазирнула в кімнату до чоловіка, який солодко спав, і вирішила сісти за комп’ютер. Жінка зайшла у соцмережу, і не повірила своїм очам. Серед можливих друзів Оксана побачила власного чоловіка. Поруч із ним, кокетливо посміхаючись, красувалася якась незнайомка. – Що? – Оксана вдивилася ще раз. – Цього просто не може бути! – жінка кинулася в спальню до чоловіка за поясненями

Оксана не повірила очам, коли зайшовши пізно ввечері у соцмережу, серед можливих друзів побачила власного чоловіка. Поруч із ним, кокетливо посміхаючись, красувалася незнайомка. За їхніми спинами котилися до обрію пінисті хвилі. – Що? – Оксана вдивилася ще раз, сподіваючись, що…

Марʼяні дуже подобався сусід Степан. Та він її зовсім не помічав. А якось Степан заслаб і Марʼяна взялася за ним доглядати. Вона готувала йому їсти, прибирала в квартирі, вони разом дивилися телевізор. – Ти така добра, – говорив Степан і лагідно торкався її руки. – Що б я без тебе робив? Але в перший же день після одужання Степан вийшов на роботу і ввечері не повернувся! Марʼяна місця собі не знаходила

Є така приказка: “Не було б щастя, та нещастя допомогло!» Саме так і думала Марʼяна, коли дізналася, що її сусід Степан, в якого вона була давно закохана, заслаб. Марʼяна була непоказна худенька жіночка, якій було тридцять вісім років. Все життя…

Повернутись вверх