Головна - Історії жінок - Сторінка 44

Категорія: Історії жінок

Тамара цілий день не знаходила собі місця. – Та як вона могла?! – думала  жінка. – Після стількох років дружби і отаке виробляти. Ох, Жанка! Ну постривай! Тамара взяла телефон і набрала номер подруги. – Ну, привіт, Жанно! – сказала вона в слухавку. – Ти нічого не хочеш мені розповісти? – запитала Тамара. – Про що? – якось зам’ялася Жанна. – Про твої шашні з  моїм чоловіком! – сказала Тамара. Жанна не розуміла, що відбувається

Тамара цілий день не знаходила собі місця. -Та як вона могла зі мною так вчинити?! – думала вона. – Після стількох років дружби і отаке виробляти… Ох, Жанка! Ну постривай… Тамара взяла телефон і набрала номер подруги. -Ну, привіт, Жанно!…

Оксана помила після вечері посуд, зазирнула в кімнату до чоловіка, який солодко спав, і вирішила сісти за комп’ютер. Жінка зайшла у соцмережу, і не повірила своїм очам. Серед можливих друзів Оксана побачила власного чоловіка. Поруч із ним, кокетливо посміхаючись, красувалася якась незнайомка. – Що? – Оксана вдивилася ще раз. – Цього просто не може бути! – жінка кинулася в спальню до чоловіка за поясненями

Оксана не повірила очам, коли зайшовши пізно ввечері у соцмережу, серед можливих друзів побачила власного чоловіка. Поруч із ним, кокетливо посміхаючись, красувалася незнайомка. За їхніми спинами котилися до обрію пінисті хвилі. – Що? – Оксана вдивилася ще раз, сподіваючись, що…

Марʼяні дуже подобався сусід Степан. Та він її зовсім не помічав. А якось Степан заслаб і Марʼяна взялася за ним доглядати. Вона готувала йому їсти, прибирала в квартирі, вони разом дивилися телевізор. – Ти така добра, – говорив Степан і лагідно торкався її руки. – Що б я без тебе робив? Але в перший же день після одужання Степан вийшов на роботу і ввечері не повернувся! Марʼяна місця собі не знаходила

Є така приказка: “Не було б щастя, та нещастя допомогло!» Саме так і думала Марʼяна, коли дізналася, що її сусід Степан, в якого вона була давно закохана, заслаб. Марʼяна була непоказна худенька жіночка, якій було тридцять вісім років. Все життя…

Ганна Петрівна переїхала з села у місто. В селі ж треба і воду, і дрова  носити, і на городі поратися. А здоровʼя вже не те. Якось вона вирішила  витрясти скатертину зі свого балкону, як раптом почувся голос сусідки. –  Що ви там таке виробляєте?! Як можна трясти своє сміття мені на балкон?! Ганна Петрівна дуже образилася. Такого ставлення вона не  очікувала. Та це був тільки початок

Ганна Петрівна переїхала у квартиру в місті, коли вже давно була на пенсії. Здоровʼя вже не давало жити в селі, де потрібно було і воду, і дрова носити, і працювати на городі. -У селі без цього ніяк, – пояснювала свій…

Марина прибирала на кухні посуд після сніданку, коли задзвонив телефон. – Мабуть Віталій щось забув, – подумала жінка. Вона взяла телефон. Номер був незнайомий. – Алло! Слухаю вас! – промовила Марина. – Здрастуйте, Марино. Можу я з вами поговорити? – пролунав з телефону незнайомий голос. – Так, – відповіла Марина. – Я – Ольга, дружина Віталія… Алло? Ви тут? Марина застигла від почутого. Такого не могло бути

Підозри почали з’являтися у Марини вже давно, ще тоді, коли Віталій став пропадати на вихідні, пояснюючи це роботою, відрядженнями, ще якимись дивними причинами. Спочатку все було просто чудово. Марина прямо відчувала, що це її людина. За всіма картинками та якостями,…

Рита відпросилася з роботи раніше і пішла додому. Дорогою вона вирішила зайти в гості до свекрухи. Рита подзвонила у двері та ніхто чомусь не відкривав. Вона вже думала йти додому, як раптом двері відчинилися. Рита  ахнула – на порозі в халаті стояв її чоловік, який мав бути зараз на роботі. – Коханий, хто там прийшов? – раптом почувся жіночий голос з кімнати

Маргарита Миколаївна прийшла з роботи ще годину тому, але досі не переодяглася в домашній одяг. Вона сиділа на кухні за столом, поклавши перед собою телефон і чекала дзвінка… І ось нарешті задзвенів телефон. -Ну що, синку?! Здав? – схвильовано запитала…

Ольга зробила гарну зачіску, вдягнула свою найкращу сукню, нафарбувалася. Вона покрутилася перед дзеркалом і щаслива пішла на зустріч із Василем. Вони гарно провели вечір. – Олю, я хотів тобі дещо сказати. Навіть не знаю з чого почати, – промовив  Василь. Оля обняла його. – Давай просто поїдемо додому, – сказала вона. –  Я скоро одружуюся, – раптом сказав Василь. Ольга застигла від  несподіванки

Квартира Олі була схожа ніби на якийсь музей. Всюди лежали, стояли, були розкидані речі її коханого Василя. Торкатися до речей, чи прибирати їх було не можна, бо ось-ось, мабуть завтра, він до неї повернеться… Так, принаймні, думала Оля. Якось одного…

Олена повернулася додому і застала чоловіка з іншою жінкою. – Не кажи нічого. Даю годину, щоб вас тут не було, – тихо сказала Олена. Вона зайшла на кухню і набрала до подруги. Ольга приїхала за пів години, коли Павло з своєю пасією виходив з квартири. – А ти чому плачеш? І куди пішов Павло з Ганною, – запитала Ольга. Олена здивованно подивилася на подругу. – Ганна? Але ж цього не може бути, вона його сестра!

Олена тривожно переводила погляд із Павла на Ольгу. Здалося, чи між ними щось промайнуло? Дуже загадково Ольга посміхнулася. Покупців у супермаркеті було багато, і їхня компанія у проході між стелажами явно заважала оточуючим. – Вибач, Оля, ми поспішаємо, – сказав…

Катя прокинулася рано, приготувала сніданок. Жінка пішла розбудити чоловіка. – Коханий, на роботу спізнишся, – сказала вона. Вадим вскочив з ліжка і застиг. – Чому ти не випрасувала сорочку? – злісно промовив Вадим. – Я повинен виглядати ідеально. Катя зітхнула, вона за десять років втомилася від його вимог. Жінка швидко випрасувала одяг, нагодувала чоловіка і провела на роботу. Ближче обіду на телефон Каті прийсло смс. Писала Ірина колега Вадима. – Катю, приїжджай до нас в офіс. Ти маєш це побачити. 

Катя старша за чоловіка на вісім років, і це зовсім не кидалося в очі. Вона завжди виглядала молодо, задеркувато і життєрадісно. Заміж за Вадима вона виходила у двадцять дев’ять років, а на вигляд можна було дати їй вісімнадцять. Вона була…

Тетяна прийшла на побачення з Костянтином. Вони сіли за столик. Раптом у Тетяни задзвонив телефон. Вона встала, щоб відійти поговорити з донькою і поправила спідницю, яка трохи піднялася, поки вона сиділа. – Тетянко, не варто. У тебе такі гарні ноги. Нема чого їх ховати, – раптом сказав  Костянтин. Тетяна почервоніла. – Що я тут роблю? – подумала вона. Та далі все стало ще гірше

-Таню, та він же очей з тебе не зводить. Дивись, дивись, – шепотіла Лариса, показуючи очима у напрямку сусіднього столика. -Перестань, – зніяковіло відповіла Тетяна не обертаючись. Вона й так знала, хто там сидить – новий керівник їхнього відділу. З…

Повернутись вверх