Людмила вже давно лягла спати, як раптом задзвенів телефон. Жінка аж підскочила. Спросоння вона взяла слухавку.
-Алло!
-Алло, Люда… Це я! – пролунав у телефоні веселий голос її колишнього чоловіка Бориса.
Людмила аж не зрозуміла. Чоловік явно був веселий.
-Борис?! – запитала здивовано Людмила. – Це ти?!
Вона сіла на ліжку.
-А раптом мені це сниться? – подумала жінка.
-А хто ж іще? – радісно підтвердив Борис. – Чим займаєшся?
Людмила глянула на годинник.
-А чим ще можна займатися о третій годині ночі? Сплю! – обурено відповіла вона.
-От соня, – сказав Борис і захопленим тоном продовжив. – Така ніч зоряна сьогодні… А місяць, то взагалі! Ось він – тільки руку простягни! Краса! Може, прогуляємось?
Людмила застигла від здивування.
-Але ти… Ти що гульбанив десь?! – Людмила раптом розізлилася. – Ти ж знаєш, що мені о шостій ранку вставати на роботу! Якісь прогулянки вночі вигадав. Вдень дзвони!
Вона натиснула кнопку закінчення виклику, вимкнула звук, лягла на подушку і повернулася на другий бік.
Але сон, як вітром здуло.
-Що це таке сталося з колишнім? – міркувала вона. – Чого він так активізувався? Невже зі своєю розлучився? Ще й гульбанити почав!
Вже більше року минуло, як вони розлучилися. Зʼявилося його перше шкільне кохання, поманило його, і він пішов, прихопивши свої речі. А Люда ж так його любила…
Після цього її ніщо не тішило. Ось уже півроку до неї залицяється її колега Павло. Він почав за нею бігати одразу, як дізнався про її розлучення.
А вона… Все чекає і сподівається…
-Він повернеться, – сказала їй подруга. – У нього просто незавершені стосунки з тим першим коханням. Але чи приймеш ти його? Час покаже, – якось туманно додала подруга.
І Люда почала чекати… І ось він подзвонив посеред ночі, коли вона його зовсім не чекала, заставши зненацька…
Вона скочила з ліжка, зайшла на кухню, випила чаю.
Вона кинулася назад у спальню, схопила телефон – там було вже десяток пропущених викликів від Бориса.
Людмила тихенько заплакала.
-Ну навіщо я йому відмовила? – думала вона. – А раптом він більше не подзвонить? Може, він уже все зрозумів? Раптом зрозумів, що жити не може, без мене. Що вона для нього найкраща? І він уже завершив ті стосунки?
Телефон раптом завібрував у руці, яскраво висвітливши його номер.
-Алло… – тихо відповіла вона.
-Алло, Людочка, це знову я, – почула вона його грайливий тон.
-Чого ти хочеш? – прошепотіла вона.
-Хочу тебе побачити! Я скучив, – сказав Борис.
-А як же… Твоя? Ти з нею розлучився?
-Та ще ні… Вона вдома спить!
-А чого тоді дзвониш мені? – здивувалася Людмила.
-Ну кажу ж – скучив! Що тут такого? Просто у нас на роботі корпоратив був, а я повз твій будинок ішов. Ось і згадав… І так захотілося побачити тебе, Людочко! Ти ще не розлюбила мене? Пробач мені, нерозумному… Я зрозумів, що тільки ти мене любила. А ця… Тільки користується.
Людмила застигла. Він сказав це, майже тими самими словами, яких вона так чекала. Так довго чекала. Але… Наче пелена спала з очей.
-Іди додому спати, Боря, до дружини під бочок, – раптом спокійно промовила вона. – Ви один одного варті…
-Ти мене не зрозуміла, – сказав Боря. – Я до тебе… Повернутися хочу.
-Іди додому, – повторила Людмила. – А то зараз мій чоловік до тебе спуститься і розкаже тобі, як по ночах дзвонити. Не любить він такі нічні дзвінки…
-Ааа, – розчаровано сказав Боря. – То ти вже й одружена? Так би й сказала. Чого тягнула? А спритна ти, Люда, швидко мене забула… Усі жінки однакові…
-То вчителі гарні були, – в тон йому відповіла Люда і вимкнула телефон.
Вона сіла на ліжко і раптом розреготалася. Кілька хвилин вона сміялася, а потім заплакала.
Зранку вона встала бадьора і повна оптимізму і раптом зрозуміла, що їй – добре!
Вперше за цей довгий рік.
Все минулося. Цей один дзвінок завершив усе, раз і назавжди…
А тепер можна розпочинати нове життя і нові стосунки…
