Андрій зі своєю коханою Катею сіли вечеряти.
– Ти мене любиш? – раптом, ні з того, ні з сього, запитала дівчина.
– Звісно, – здивовано відповів Андрій.
– Це не відповідь! – строго подивилася на нього дівчина. – Скажи прямо – любиш, чи ні.
– Звичайно, – аж зніяковів Андрій.
Катя мовчала, дивлячись у свою тарілку.
Він тихенько додав те, що вона хотіла почути:
– Люблю…
– Чому тоді не одружишся? – пролунало нове питання.
– Ну…
Видно було, що Андрій розгубився.
Катя не дала йому отямитися:
– Ти хочеш, щоб я стала твоєю дружиною?! Чи ні?!
– Так, – миттєво відповів Андрій.
– Тоді ти маєш зробити сам знаєш, що!
– Що? – Андрій застиг не розуміючи, що відбувається.
– Запропонуй мені руку і серце. Зараз же!
– Виходь за мене заміж, – одразу сказав Андрій.
Катя не побачила жалю в його очах. Їй це сподобалося.
Того ж вечора, сидячи у ванній, дівчина ніяк не могла вгамувати сльози. Плакала тихо, але дуже довго і дуже гірко. Про що? Вона знала. Це були сльози про нездійснене, про перше кохання. Про те, щоб на місці Андрія був інший…
…Вони вчилися в одній школі. Павло був на два роки старший. Подобався їй дуже. Здалеку. Особисто познайомилися вони, коли йшла підготовка до якогось конкурсу – їх обох запросили до участі у виставі.
Приблизно на другій репетиції хлопець нарешті звернув увагу на симпатичну дівчинку з восьмого класу. Раніше він її може й бачив, але зі зрозумілих причин не спілкувався: негідно старшокласникам водитися з молодшими.
Після третьої репетиції Павло зголосився її провести додому. Вони потоваришували.
Якось Катя запитала:
– А тобі казали, що в тебе очі змінюють колір? То сірі, то сині-сині. Не можу зрозуміти, який колір справжній?
– Сам не знаю, – засміявся Павло. – Швидше за все, все залежить від освітлення. Хоча мама каже – від настрою й стану душі.
– І в якому стані душі твої очі стають синіми?
– Коли я закоханий, – чи то жартома, чи то всерйоз відповів він.
З ним було дуже цікаво.
Павло багато читав, захоплювався наукою, грав у шахи. Крім того, що кожен день вони зустрічалися в школі, почали зустрічатися й вечорами й на вихідних.
Ходили в кіно, гуляли містом, Павлик завжди проводжав Катю до під’їзду. Але жодного разу не спробував поцілувати. Або торкнутися якось ближче, аніж по-дружньому.
А вона чекала, звісно. Тому що вже за два тижні закохалася всім серцем…
Катя так і не дізналася напевно, чи мав Павло до неї якісь почуття, але сама побачивши його ледь не втрачала мову. Коли вони йшли поруч, іноді торкаючись один одного, у дівчини слабшали ноги і легенько крутилася голова.
Звичайно, Павло бачив, як Катя на нього дивиться. Розумів: поклич він її на батьківський будиночок у селі, вона одразу погодиться. Та хоч на край світу! Але, на відміну від багатьох своїх ровесників, він нічого собі не дозволяв.
Через рік подружки намагалися її навчити:
– Ти що, Катю, маленька, чи що? Не знаєш, як спрямувати його дії у потрібне русло? Підштовхни його!
– Не можу, – відповіла вона. – Павлик може подумати про мене казна-що, і тоді все зникне…
Каті хотілося ніжності й ласки, але не кидатися ж самій йому в обійми. Павло ставився до неї настільки дбайливо і старомодно, що пованстю зупиняв недоречні загравання.
Одним словом нічого в них так і не сталося…
Після закінчення школи він поїхав в інше місто. Разом із батьками.
Коли вони бачилися востаннє, Павло здебільшого мовчав і дивився на Катю. Наче хотів щось сказати, але так і не наважився.
Катя тоді дуже засмутилася. І образилася…
Він писав їй, дзвонив. Але що таке дзвінки замість живих зустрічей? Лише текст, лише звук. А дівчина дозріла…
Андрій же ж у її житті з’явився несподівано.
Вона була на першому курсі, коли на одній із вечірок він підійшов і привітався:
– Я – Андрій.
– Я – Катя.
– Дозвольте запросити вас на танець, Катю?
Цілий вечір вони танцювали, а потім він зголосився її провести.
Поцілувати її він спробував уже на другому побаченні. Тієї ж миті Катя згадала Павла, і їй раптом стало соромно.
Але подумала:
– Де цей Павло? Чому не він зараз цілує і обіймає мене?
Натомість Андрій був поряд – реальний, теплий, земний. І він все більше їй подобався.
Незабаром вона без пояснень перестала відповідати на дзвінки Павла й повідомлення. Адже це було б нечесно щодо нього.
І все ж…
Кілька разів серед людей Катя помічала сіро-блакитні очі. Обомлівши, здригалася. Казала собі:
– Павло далеко і напевно забув про мене.
І злилася на себе. Тому що вона виходить про нього пам’ятала.
Якось їй знову зустрілися сіро-блакитні очі. Катя рішуче розвернулась і пішла за їхнім власником. Це виявився чоловік середнього віку, який з цікавістю на неї подивився:
– Ви не мене часом шукаєте, красуне?
– Не вас, – буркнула Катя і того ж дня поставила перед Андрієм питання про заміжжя.
Зрештою, вони живуть разом уже третій рік. Пора б уже визначитися.
До весілля залишалося три тижні…
Що таке підготовка до великого свята, до урочистостей. Хвилювання, біганина, покупки, приготування…
В якісь віки Катя не згадувала своє перше кохання.
Ніколи було.
Зустрівшись з Павлом на порозі магазину, вона не одразу впізнала його.
Дівчина пробурмотіла щось на кшталт: «Перепрошую», і за інерцією зробила кілька кроків вперед.
Але ж ці знайомі очі…
Немов у сповільненій зйомці Катя обернулася.
Скільки разів вона уявляла цю зустріч! Звичайно, випадкову й несподівану. Але коли все так і сталося, Катя розгубилася.
– Доброго дня, – сказав Павло. – Я приїхав.
– Бачу, – відповіла без п’яти хвилин чужа дружина.
І замовкла.
В голові, програючи сцену зустрічі, вона приготувала багато правильних слів. Думала:
– Ось побачу його і все скажу. Скажу, що весь цей час чекала на нього. А він, звичайно, скаже, що любить і хоче бути зі мною…
Наївна!
Щойно вона глянула на нього, як всі слова з голови й вивітрилися.
Павло пильно дивився, мовчав і посміхався. І очі його були небесно-синього кольору.
А вони ж у нього бувають такими лише тоді, коли він закоханий.
– Я приїхав за тобою. Вийдеш за мене?
– У мене весілля через три тижні.
– Знаю. Тому й приїхав. Чи запізнився?
– Ні, – вихопилося в Каті. – Але чого ж ти так довго збирався?
– Чесно? Я мав свої плани. Ідеальні. Хотів спочатку досягти чогось, думав, ранній шлюб – перешкода кар’єрі.
А потім одна людина помітила мою тугу. Я і зізнався, що люблю одну дівчину, але поки не одружуюся.
Він розповів мені свою сумну історію. Сказав, що кохання не можна зраджувати.
Що без кохання нічого не має сенсу, ніщо не тішить. Що не може заважати кохана дружина.
Удвох, навпаки, все вдвічі легше!
І ось я тут… Ти вийдеш за мене?..
…Андрій, на диво, не опирався. Все-таки, мабуть, не дуже він і хотів одружуватися.
А Катя з Павлом разом уже багато років. Вони виховують доньку і дуже щасливі…
