Справа дійшла до розлучення, і, швидше за все, Віра погодиться на нього.
Звичайно, шкода трьох років шлюбу, та й Андрій – чоловік добрий. Але зараз він поставив умову: “Приймаєш все як є або розлучення”.
Саме з ультиматумом Віра не погоджується. От якби Андрій запропонував компроміс, то Віра пішла б на поступки. А ультиматум вона не може ухвалити. Все в душі Віри противиться цьому. Немов заганяють Віру в якісь рамки. Щось типу: «Буде тобі щастя, якщо не виходитимеш за межі».
Віра розуміє, що Андрія мати виростила одна. Дбала про нього, виховувала до тридцяти років. Але тепер синочок одружився. Здавалося б, делегуй обов’язки щохвилинної турботи дружині та живи на своє задоволення. Так ні ж, щоранку мати дзвонить і запитує, чи поїла дитина, чи тепло одягнувся, чи в чисте одягнувся. Щодня приходить, подивитися чи чисто у квартирі. Ну, звичайно, її квартира, і ніхто в неї квартиру не відбирає. Вона навіть відмовилася прописати Віру у її квартирі. Але навіщо щодня приходити?
Свекруха завжди привітна, завжди усміхнена, жодного разу не висловила своє невдоволення Вірою, але завжди повчає: «Андрій звик їсти те й те. Андрію не можна те й те».
Віру останнім часом дратує це повчання, дратує свекруха, дратує улюлюкання свекрухи з сином, наче йому три роки.
Все це можна пережити, але свекруха маніпулює сином, намагається маніпулювати Вірою. Все це пояснює турботою: “Я знаю, як краще”, “Я ж для вас стараюся”. І тому Віра з чоловіком повинні виконувати будь-які чудасії та хотілки мами.
Останній випадок і спричинив велику сварку.
У свекрухи у середу ювілей. Андрій із Вірою вирішили замовити стіл у ресторані у п’ятницю, щоб добре відпочити, не поспішати нікуди. Але свекруха надула губи: «Я хочу відзначити день народження у середу та не в ресторані. Віра, ти ж можеш накрити стіл у середу вдома? Це ж не важко. Я ж вам все роблю, постарайтеся і ви мені».
Андрій почав пояснювати матері, що краще у ресторані, що краще у п’ятницю. “Ну, гаразд, гаразд”, – погодилася свекруха, але видно було, що вона образилася.
У середу, відкривши очі, Андрій із Вірою зателефонували матері, привітали з днем народження. Але почули: «Ой, а я думала, навіть не згадаєте. Вже хотіла сама зателефонувати, нагадати».
Цього дня свекруха не приїхала до них, не поцікавилась у сина, чи ситий, чи не змерз, чи помив руки перед їжею. Загалом Андрій вже з ранку почав переживати, що трапилося з мамою. Дзвонив їй кілька разів, а вона то не брала слухавку, то відповідала однозначно: «Все в порядку, не турбуйтесь. Ви ж краще за мене все знаєте».
Андрій навіть запропонував Вірі:
– Може, накриємо стіл для мами? А то вже щось сильно вона образилася.
– Вирішили у п’ятницю, отже, у п’ятницю, – стояла на своєму Віра.
Увечері подзвонила свекруха:
– Мені щось зле.
– Швидку викликати? – спитав Андрій.
– Полежу трохи, може, пройде, – відповіла свекруха і відключила телефон.
Андрій почав переживати за маму. За півгодини спробував зателефонувати, але вона не брала слухавку. Після п’ятого дзвінка вирішив їхати до неї, Віра також поїхала.
Подзвонили у двері, свекруха не відчинила. Взагалі нічого за дверима нечутно було. Відчинили двері своїм ключем, а там свекруха за накритим столом посміхається:
– Я ж казала, сьогодні відзначимо день народження. А ви заладнали, у п’ятницю, у п’ятницю. Ну що встали, сідайте. Починаємо святкувати.
– Я додому, – розвернувшись, сказала Віра. – Ти зі мною?
– Мама ж старалася, – замимрив Андрій. – Залишайся, посидимо трохи.
Віра викликала таксі та поїхала додому. Андрій ночував у мами. А коли повернувся, влаштував сварку: Ти не любиш, не поважаєш мою маму.
Отоді й попросила Віра зробити так, щоб свекрухи в їхньому житті поменшало.
– Ні, – відповів Андрій. – Приймаєш все як є або розлучення.
