– Не вір йому, дитино! – голосно промовила бабуся, що з’явилася немов з нізвідки, заглядаючи, в очі Аллі, яка чекала на чоловіка біля машини.
– Ви мені? – Подивилася Алла на всі боки. Чоловік вийшов із магазину та попрямував до авто, а на стоянці поблизу нікого не було, крім Алли.
Безперечно, фраза, кинута незнайомою старенькою, адресована їй. Бабуся більше нічого не сказала і пішла геть.
– Ти її знаєш? – Запитав Василь, який саме закидав пакети з продуктами в багажник у дружини.
– Ні. – Алла спантеличено проводжала поглядом стареньку.
– Що вона хотіла?
– Не знаю. Дивна якась.
– Поїхали? – упоравшись із покупками Василь, зачинив багажник і відчинив двері дружині.
Алла застигла на кілька секунд, їй хотілося наздогнати незнайому бабусю і прояснити, що вона мала на увазі. Поцілунок чоловіка відволік від цього бажання.
“Чи мало… Може, і не їй було сказано… Людина у віці схильна розмовляти сама з собою…” – заспокоювала себе Алла, тим більше у неї немає жодного приводу сумніватися в коханому.
Василь любить її і ніколи не приховує свої почуття, де б вони не знаходилися: вдома, в гостях, у торговому центрі, в машині.
Він постійно обіймає і цілує, освідчується в коханні, немов учора одружилися, а в них за плечима два роки подружнього життя.
– Солодка парочка! – називають їх старші сестри Василя. – Знову весь вечір обійматиметися голубки?..
– Гарна пара… Яке кохання… – куди б разом не прийшли молодята, тільки чути і від родичів, і від знайомих.
А Василь з трепетом дбає про дружину, не соромиться на людях висловлювати свої почуття.
Ніжно торкається своїми губами обличчя, шиї, вух Алли і шепоче, шепоче їй гарні слова, тож у неї рум’янець на щоках грає.
– Більше двох – кажуть уголос! Вдома не натішилися один одним? – обов’язково хтось зауважує.
– Ой та годі! Так приємно дивитись. А кому незручно, ті відвернуться. Заздрити мовчки треба. – Завжди знайдеться і той, хто заступиться за парочку.
Алла немов у чудовому сні, така щаслива, що навіть не віриться. Краще й не вигадаєш, як добре, надто добре.
Саме про таку сімейну ідилію вона мріяла. Жити так із чоловіком, щоб не тільки жодного разу не посваритися, а й косо не подивитися один на одного.
У батьків по-іншому було. Батьки, скільки вона пам’ятає себе, сварилися постійно з приводу і без. А потім тижнями грали у мовчанку.
Алла чудово пам’ятає дискомфорт у дні тиші, нахмурену матір, батька який байдуже лежав на дивані і уткнувся в телевізор.
“Краще б посварилися і помирилися, ніж так. Не намагаючись знайти компроміс і вирішити недомовки”.
Тепер у Алли своя родина, хай поки що і без дітей, але вони щасливі, скрізь разом.
Ось і на дні народження Рити, подруги Алли, сидять у кафе поряд. Василь, як завжди, за руку тримає дружину, очей з неї не зводить.
– Гарне кільце! – дівчата захоплюються окрасою іменинниці, а їхні чоловіки зітхають, тепер вдома розмов буде.
Доведеться розпаковувати заначки. Це як? Рита буде хизуватися, а вони чим гірші?
– Я теж у захваті. – махає пальчиками в повітрі Рита.
– А чому б і ні. Відправила чоловіка на заробітки. А там зарплата о-го-го.
– Ага. Тримай кишеню ширше. Це мені залицяльник подарував. А у мого благовірного – снігу взимку не допитаєшся. Він на будівництво будинку збирає, а я хочу жити тут і зараз.
– Ну ти даєш! – смикає Риту подружка, що сидить поруч. – А що коли до твого дійде?
– Не відомо ще, чим він займається. Ваші ось, он, Василь від своєї Алли – ні на крок, аж заздрі бере.
Висловилася Рита, свято продовжилося. Розважаються гості. Втомилися від танців.
Телефон Василя брязкнув – повідомлення прийшло.
– Аллочка, люба, я зараз. По роботі… – заметушився він і вийшов з-за столу надвір.
Алла теж захотіла подихати свіжим повітрям, тому вирішила також вийти надвір. Краще б не ходила…
Чоловіка на сходах не виявилося. Стоїть Алла, озирається…
Спустилася вниз і за кут кафе завернула, а там Василь не один “свіжим повітрям дихає”.
Рита в нього на шиї висне.
І як Алла не помітила, коли винуватка урочистості вийшла на вулицю? До Василя чи після. Шушукається парочка, Рита смієтьтся.
Дивиться Алла, як Василь за талію тримає її подружку, як у губи цілує.
Алла від побаченого і поворохнутися не могла.
Хіба таке буває? П’ять хвилин тому Аллі у вічному коханні присягався, а зараз подружку її обіймає.
– Дякую за колечко! – Тяжким голосом дякує Рита залицяльнику.
– Завтра чекай! А зараз повертатися час. Ти перша, а я за тобою.
Стоїть Алла і чекає на фінал, коли зрадники розходитися будуть.
А в пам’яті слова тієї бабусі дивної спливли: “Не вір йому, дитино!”
Ось як це може бути? Чи знала вона щось чи випадково сказала?
-Алла?! – Забелькотів Василь, здивований від несподіваної появи дружини, і відпустив “подружку”.
І лише Рита не здивувалася, а пройшла повз Аллу з нахабним виразом обличчя, ніби нічого не сталося.
– Алло, я зараз все поясню, – горе-чоловік підлетів до неї. – Вона ж перебрала, сама на мені повисла…
Я й схаменутися не встиг… Аллочка, — обійняв дружину, — я не знав, як від неї позбутися, очі її безсоромні. Ну не мовчи, кохана!
Слів немає в Алли.
– Поїдемо додому, вистачить із нас свята. – повів дружину в автомобіль.
Сіла Алла на сидінні пасажира. Відвернулася й усю дорогу у вікно дивилася. Василь вчепився в кермо, і несміливо так, кидав погляди на дружину.
Провинився, але не втрачав надії, що Алла пробачить і забуде цей неприємний для неї інцидент, аби Рита не втрутилася і не розповіла, що крутяться вони давно.
І багато разів проносило, але скільки мотузці не витися, а кінець колись буде. Обов’язково випливе правда назовні.
Не пробачила, не забула. Без сварок та з’ясування стосунків поставила крапку Алла. Кожна казочка має кінець. Мабуть і їхня історія підійшла до фіналу, шкода що не хепі – ендом закінчилася.
Знайшла Алла у собі сили перевернути зіпсовану сторінку і рушити вперед, не обертаючись на минуле.
Розлучилася і в інше місто перебралася. Подейкували, що вона вийшла заміж, народила.
Але ніхто не знав, як вона переживала після зради. Не одразу, але відпустило.
А щодо Василя, то він якийсь час після відходу Алли крутився з Ритою, поки одного разу, як в анекдоті, не повернувся несподівано її чоловік. Очевидно, хтось повідомив про захоплення дружини.
Василю дісталося по перше число, і не тільки йому. Рита потім у сонцезахисних окулярах тижнів зо два ходила.
А про Василя потім чутки пішли, що поки на Аллі одружений був, не тільки з Ритою гуляв, але й з іншими її подружками: Ганною, Марією…
– Фу, – думає Алла, – добре, що розв’язала доля, позбавила “щастя” такого, обличчя його істинне показала.
А то буває, живуть з такими Васильками і не знають, що вірити їм не можна. А щастя любить тишу, а не показуху.
Погано на душі від одного спогаду про колишнє. Солодко стеле, та спати неможливо.
І встигав, до всіх залицятися. Зате на людях порядний сім’янин і люблячий чоловік. А чи любив, якщо жодної спідниці повз себе не пропустив? З ліжка в ліжко скакав.
Попереджала чужа людина: “Не вір йому …”. Випадкових слів немає. Може, й знала, що старенька про Василя, містечко невеличке. Хто ж тепер скаже?
– Алло Леонідівно, можна я раніше піду? Мені дуже треба… – відпрошується молоденька співробітниця у начальниці відділу.
– Іди, звичайно, Оля… Оля зачекай!
– Так, Алла Леонідівно.
– Ти не ображайся, але не вір йому…
– Ви про що, Алло Леонідівно?
– Я про твого хлопця.
– Алло Леонідівно, нетактовно з Вашого боку лізти в чуже життя. – не стрималася дівчина. – Ви навіть не знаєте мого Вітю, а намовляєте.
– Та я бачила вас на корпоративі разом.
– Не вам судити. Ви краще своє життя влаштуйте! Самотність нікому на користь не йде.
Зітхнула Алла і не стала більше лізти до дівчинки.
Не минуло й тижня, як Оля прийшла до начальниці заплакана.
– Вибачте, нагрубила, не повірила… А ви правду тоді мені сказали…
Негідником Вітя виявився, ух, ще яким. – І знову в сльози дівчина. — Найкраще бути, як ви!
– Не ображаюся я на тебе. Все в житті буває, досвід з переживаннями набувається, на чужих помилках не кожен навчитися здатний. Ну, а з чого ти взяла, що я одна?
– Ну так Ви ніколи не розповідаєте ні про чоловіка, ні про дітей, та й у соцмережах одна лише Ваша фотографія.
Усміхнулася завжди серйозна Алла, погладила по голові дівчину.
– Заміжня я. Чоловік – професор, син – інститут минулого року закінчив. А для щастя тиша потрібна. Не треба його виставляти напоказ. Справжні почуття наодинці виявляють, а не на публіці. Пам’ятай про це, Оля. І обов’язково зустрінеш гідну людину.
