Аліна з Андрієм сиділи на чолі столу. У них було весілля. Гуляння йшли на повну.
Аліна вже знала всіх родичів чоловіка. Маргарита Максимівна – мачуха, Іван Дмитрович – батько, дві тітки, сестри батька – Марія й Дарина, дві зведені сестри Андрія – Вікторія та Валерія.
Матері не стало, а мачуха прийшла в родину, коли Андрію виповнилося сім.
Її донькам тоді було 12 і 10. Зараз вони вже обидві були одружені й вагітні.
Сестри бурчали все весілля, їм хотілося справжнього свята, а у них вагітність.
Хотіли веселитись як усі, але довелося пити сік і тихо сидіти.
Стрибати у танцях та конкурсах не дозволяли терміни – народжувати через місяць, з різницею у кілька днів.
Після весілля молодята поїхали у невелику весільну подорож, яку подарували їм батьки Аліни.
Квартира дівчині дісталася від бабусі. Маленька, але зате своя. Район хороший, квартира з ремонтом – для двох саме те…
…Молоді повернулися з подорожі. Андрій підійшов до дверей квартири, вставив ключ у замок і раптом зрозумів… Що двері закриті зсередини! В їхній квартирі явно хтось був!
Андрій здивовано глянув на Аліну і подзвонив у дверний дзвінок.
Двері відкрилися й молоді застигли від несподіванки.
Їм відкрив… Іван Дмитрович.
Так, запасні ключі вони залишили йому про всяк випадок. Але чому він був не в себе вдома, було незрозуміло.
– Батько?! – здивувався Андрій. – Ти чого тут? Щось трапилося?
– Посварилися ми. Віка народила, трохи раніше, але з дитиною все добре, слава Богу.
А перед цим дізналася, що чоловік їй зрадив. Ось тому все так і сталося. Тепер вона у нас.
Маргарита хоче з мене гроші, візочок, ліжечко. Наче я батько дитини.
Є в нього батько, хай і утримує! У мене вже немає грошей, все витратив!
А якщо розібратися, то я й не дід. Хотів на руках потримати, а мені сказали йти куди подалі.
Сам знаєш, як її дочки ставляться до мене. Як до порожнього місця. Раніше просто не помічали, а зараз голос з’явився.
Посварилися ми з Маргаритою. Я знайшов квартиру, тільки вона завтра звільниться. Я у вас на кухні сьогодні переночую…
– Звичайно, Іване Дмитровичу! Зараз ми придумаємо щось на вечерю.
– Я вже приготував. Знав, що ви сьогодні повертаєтесь. Може, не сподобається, але я старався. Макарони з м’ясцем. М’ясце я у морозилці у вас знайшов.
– Нам все сподобається! Ми голодні. А чому ти пішов? Адже квартира твоя і моя. Маргарита там навіть не прописана. Вона має свою, яку вона навіть донькам не дала, здає в оренду.
– Я пішов подумати.
– Тільки не надумай їй поступатися! Вона на жалість буде напирати. Скільки можна утримувати її доньок?! Вони вже дорослі, живуть у квартирах чоловіків.
– Віка пішла від нього…
– Але Маргарита має квартиру! Вікторії можна жити там. Не сваритися ж через неї?
– Її утримувати треба. Вона пішла від чоловіка. Я пішов на лікарняний, спину прихопило, тільки у вас і лежав. А Маргарита сказала, що я все вигадав. Гроші хоче, картку забрала мою з кишені доки я спав. А в мене навіть заначки немає.
– Тату, тату… А ти картку хоч заблокував?
– Не подумав… Вона й раніше у мене її брала. Поверне.
– Що ще трапилося? Квартиру ще не переписав на неї?
– Ні. Але вона натякала. На тебе чекає, розмова в неї є до тебе. От я тебе попередив…
…– Андрію, у мене до тебе є серйозна розмова. Ти чоловік дорослий, і вже переїхав до дружини. Розширюйтесь, купуйте спільне житло. Свою частку залиш батькові. Вона тобі ні до чого. Заробиш, – почала мачуха.
– Моя частка моєю й залишиться. Вона мені перейшла від мами.
– Я тобі замінила матір, міг би на знак подяки мені її залишити!
– Дякую, але мною ви практично не займалися. Я дуже часто жив у тіток. Ви влітку на морі з доньками, а ми з татом удома.
– Ви самі так хотіли!
– Звичайно. Після забаганок ваших дівчаток. Батько відпочивав від них.
– Вони твої сестри, хоч і зведені. У Віки проблеми. Треба їй допомогти. У вас дітей поки що немає, так що віддавай борги.
– Борги?! Які?!
– А за твоє виховання.
– Ну ви мене й насмішили! Я вам повторюю: ви мене не виховували! Ми просто жили в одній квартирі.
– Якщо ти не допоможеш Вікторії і не віддаси свою частку батькові, то я розлучуся з ним!
– А я давно мріяв про це!
– А про батька ти подумав?! Ні. Ми чекаємо на тебе, дій. Хочеш зробити батька щасливим?
– Звичайно.
– От і молодець…
…Андрій одразу пішов до батька.
– Батьку. Ти хочеш жити з Маргаритою?
– А чому ти питаєш? Що вона тобі вже наговорила?
– Ти будеш із нею щасливий?
– Що за питання? Я тебе не розумію.
– Вона просила зробити тебе щасливим. Для цього я маю свою частку в квартирі віддати тобі, ну чи їй. А ще допомагати Вікторії. Про Валерію ще нічого не говорила, але я думаю буде так само.
– Вона й мою частку просила?! Я все зрозумів… Завтра йдемо писати дарчу. А потім і подивимося, чи потрібний я їй чи ні. Я, до речі, заблокував картку і вже замовив нову.
– Це добре.
– Ви маєте мені допомогти. Я прошу вас поїхати зі мною…
…– О, повернувся! А ми вже й не чекали. Андрійку, і ти тут?
– А ми дарчу оформили! Все для щастя тата…
– От і молодець. Іване, щось із карткою в тебе. Я не змогла заплатити в магазині, довелося своєю платити…
– Вона заблокована, я її загубив.
– Вона в мене!
– Але я тобі її не давав. Ти її сама взяла без дозволу.
– А що тут роблять твій син та Аліна? Про що вони говорять?
– Вони збираються робити ремонт.
– Ремонт?! Які молодці!
– Так, це ж тепер їхня квартира. Уся повністю.
– Що?! Як?! Як ти міг?! Тебе обманули!
– Це ти намагалася нас обманути. Не очікував я від тебе такого. Я тебе не виставляю, але на квартиру не розраховуй. Свої порядки тут встановлювати не треба.
– Та навіщо ти мені потрібний?! Стільки років на тебе витратила, терпіла твого цього… Я збираю речі!
– От і правильно, Маргарито Максимівно. Тепер ви кажете правду. А всього навсього треба було написати дарчу.
– Ви це спеціально зробили?
– Ні, Маргарито, квартира має належати моєму синові. Ти маєш своє житло. Якщо я тобі не потрібен, то ласкаво прошу на вихід. Я навіть знаю, що квартира твоя поки що вільна. Я подам на розлучення.
– Та ви… Та ви пройдисвіти!
…Маргарита Максимівна з Іваном Дмитровичем розлучилися. Все пройшло швидко, ділити не було чого, маленьких дітей не було.
Квартира так і залишилася у власності Андрія. Його батько там був прописаний і ніхто не збирався його виставляти.
Пізніше, коли у пари з’явилися діти, вони переїхали у свою спільну квартиру, яку придбали в кредит…
