– Досить, Ігоре, йди. Я так більше не можу. Соромно на вулицю виходити, люди пальцями тицяють. Он, кажуть дружина того гульвіси йде, що по чужих дружинах ходить.
– Ну не можу я по-іншому, Поліно, ось такий я народився. Але вас з Павликом люблю і завжди любитиму…
– Воно й видно як любиш, – зітхнула Поліна, – Ти до сина і не підходиш.
– Так маленький він поки що…
– А потім виросте і на тебе схожий стане? Також по чужих ліжках стрибатиме? Ні, Ігоре, годі. Ми розлучаємося.
…Слава місцевого казанови Ігоря зовсім не бентежила. Міняти спосіб життя він не став і після одруження. Правда, Поліна закривала очі на його загули довго, але все ж таки вона втомилася. Останньою краплею стала поява сусідки, що єхидно усміхалася, з проханням до Ігоря негайно допомогти їй почепити штори. І до того ж терміново…
Відправила допомагати їй Поліна чоловіка з речами та попередила навздогін, що вже подала на розлучення. Після розлучення колишній чоловік швидко поїхав з їхнього містечка. Про дитину він не згадував, та й сама Поліна вважала за краще забути нещасливе заміжжя. Усю себе вона віддала вихованню синочка.
Павло маму не розчаровував. Поліна раділа, що малюк не пішов в батька-ловеласа. Ігор ніяк не давав про себе знати, син його і не знав, і знати ніколи не хотів, мабуть.
Павло виріс, змужнів, із дівчиною познайомився, одружитися навіть надумав. Обранниця Павла матері подобалася:
– Видно, що кохає тебе Катерина по-справжньому. Ти вже не ображай її, гарна дівчина тобі трапилася.
Поліна готувалася до ролі свекрухи. Але про весілля син так і не говорив. Зате все частіше з мрійливою усмішкою розповідав про нову співробітницю:
– Артистка прямо. Тільки на сцену вийде – усі призи наші. Та ти її знаєш, мамо. Це Наталка Мельник.
Поліна лише плечима знизала: нічого особливого. У сина ж є дівчина, сенс змінювати яскраву Катю на нічим не примітну Наталку? На сцені вона інша? Так сімейне життя – це не концерт із оплесками.
Але не могла Поліна не погодитись з одним: талант у Наталії справді був.
Непомітна у звичайному житті, дівчинка перетворювалася, щойно виходила на сцену. Голосом природа нагородила дівчинку чудовим. Вона й танцювала так, що куди там професіоналам, і у всіх шкільних виставах грала. А от із акторською кар’єрою не склалося. За сімейними обставинами, так би мовити.
Вступила випускниця Наталя до столичного вишу і майбутнє пророкували їй блискуче. Але довелося покинути все і повернутися додому: мама злягла. Лікарі лише руками розводили: Не зрозуміти, в чому причина такого стану. Потрібен час”.
Знайомі та друзі не залишали Наталку в біді. Дівчина махнула рукою на мрію та влаштувалася працювати у рідному місті. Виступати ж їй запропонувало начальство: усі творчі конкурси вигравати розпочала компанія, до того ж талант нової співробітниці знайшов застосування й у рекламі.
Павло, якщо й захоплювався Наталею, то намагався не показувати виду. Хіба що вдома давав волю почуттям, розповідаючи матері про переживання. Поліна приховувала від сина свої хвилювання: “Господи… Невже батькові гени прокинулися? Невже голову морочити обом почне?”
А ось Катя почала переживати. Від неї не змогло сховатись, як її хлопець дивиться на суперницю. Та й не помічав Павло, що намагається всіма силами опинятися ближче до Наталі майже весь час. Заспокоювало Катю одне: жодних дій обранець із залицяння до іншої не починав.
Трохи заспокоювало Катерину і те, що Павло погодився познайомитись із її батьками, часто допомагав їм. До того ж, і подарунки привозив, і квіти дарував Каті, а не Наталці. До того ж, який сенс знайомство з батьками влаштовувати? Значить, стосунки серйозні.
Ось лише пропозиції так і не було. Павло про весілля мовчав. Зі словами дівчини про те, що майже всі її подруги сім’ями обзавелися погоджувався, а сам – ні з місця.
Розмову Павла із приятелем Катерина почула випадково. Обидва обговорювали, коли поїдуть додому до Наталки допомагати прибивати-переставляти-прикручувати.
Не планувала дівчина підслуховувати, але неподалік була, коли почула цікаве для себе. От і вирішила дослухати розмову до кінця.
– Ти з Катериною серйозно чи так, час проводиш і все? Вже на роботі розмови пішли, що граєшся тільки.
– Ну, що за народ, до всього їм справа. Серйозно в мене з нею… Пропозицію готовий хоч сьогодні зробити, та Наталя…
– А з нею що?
– Розумієш, думаю про неї постійно. Сам не зрозумію, що мене так тягне до неї. І яка тут сім’я, якщо вибрати із двох одну не можу?
Якщо з таким висновком приятель повністю погодився, то Катерина вирішила ситуацію брати до рук. І Наталка теж хороша: знає ж, тихоня, Павло зайнятий, так вона ж, норовить чужого хлопця відвести.
Поговорити з нею треба. Серйозно. Бачте, про нездужу маму вона дбає. Це тільки для виду, а там хто знає. Павло-то, вже сам говорить про допомогу їй, та друзів просить.
До питання Катерина підійшла серйозно. Із собою прихопила величезний торт і вирушила до суперниці. Наталя не приховувала здивування, але зустріла Катю привітно. Щоправда, трохи зніяковіла, адже подругами дівчата не були ніколи:
– Дякую, що зайшла. Бо я тільки на роботу, та додому. Ні з ким не бачусь. Обом вам дякую. Он і Павло нещодавно заглядав. І хлопців прислав, щоб полички перечепити та з кранами розібралися. Я сама ніяк не можу, а викликати когось… Страшно, мало що. Ми з мамою такі вдячні. Якби не Павло, то взагалі не знаю що було б. А він навіть не попрощався, поспішав, мабуть. Може, передаси йому пиріг з нашими яблуками? Вони смачні, не як покупні.
Катя зніяковіла. Вона йшла з наміром влаштувати сцену, а тут… Катя поцікавилася, чи не треба чим допомогти, як здоров’я мами. Наталка з радістю відповіла, що хай і повільно, але Лідія Костянтинівна пішла на краще. А допомога? Так прийшла, посиділа, поговорила – допомогла. Величезне дякую.
Зовсім Катя розгубилася. Жаль їй стало дівчину. Ну, яка з неї суперниця? Та Катя була готова сама Павла відправити до неї: нелегко Наталії одній. Павло гарний, з ним і Наталя, і мати її під захистом будуть. А що вона? Вона, Катерина, впорається, вона сильна.
Здалеку Катерина почала ввечері розмову з Павлом. Розповіла, що заходила до Наталі, як подяку йому передали. Додала Катя, що треба ще зайти, не всі справи перероблені. Кивнув Павло: «На тижні, як вільніший буду».
Холоділа наречена: невже сама все зіпсувала, хлопця свого віддала інший? Не втрималася, прямо запитала:
– Любиш Наталку?
Молодий чоловік з подивом глянув на дівчину.
– Не знаю, що й сказати, – задумливо промовив він.
Ледве не плакала від горя Катерина: дуже важко стало їй. Відвернулася, щоб приховати сльози, що набігли. А Павло обійняв її, повернув до себе та глянув у вічі.
– Думав, що люблю, а як почав допомагати, зрозумів: інше.
– Як так?
– Тягне мене до Наталі. Але для мене вона – споріднена душа, чи що. Не знаю як пояснити. З нею добре, тепло, але не кохання це. Сам не знаю. Заплутався я, Катю. Зовсім.
Катерина обійняла хлопця і чесно сказав йому:
– Я люблю тебе. Якщо не мене вибереш – не ображусь. Але не давай порожніх обіцянок. Ти підеш, а я кому потрібна буду?
– Мені. Завжди потрібна. І не піду я.
– А Наталя?
– А вона для мене як сестра. Я ж завжди про таку сестричку мріяв. Допомагати їм не перестану. Розумієш мене?
Катя та Павло разом підтримували Наталку та Лідію Костянтинівну. Наталя знайшла згодом своє щастя. Одужала і її мама. Нерідко Наталія виступала на міських на обласних святах.
Павло із Катею жодного концерту артистки не пропускали. А Лідія Костянтинівна не зізналася нікому, що недарма такі почуття у Павла з’явилися до її дочки. Батько Павла свого часу голову заморочив і Лідії.
Ігора повністю влаштовувало, що Ліда приховує їхні стосунки від усіх. Та навіть йому говорити не стала, що на дитину чекає. Відносини з чоловіком у неї і до роману були на межі розлучення.
Від рідного батька Наталя жодної риси характеру не взяла. Вся в матір пішла. Ігор про доньку не знає і не дізнається ніколи. Говорити ж Павлу, тим більше Поліні, Лідія Костянтинівна давно собі заборонила. Звісно, вона розповіла б, як є, якби Павло вибрав її Наталку. Але якщо все так добре склалося, навіщо це псувати? Чи не так?
