Зазвичай дружина остання дізнається про зраду чоловіка. Всі довкола вже в курсі, шепочуться за спиною, сміються, обговорюють, осуджують, шкодують.
Марина помітила зміни у чоловікові ще до зради. Ну не встиг він, дружина трапилася пильна.
Андрій ще не почав затримуватися на роботі, раптово не їздив у багатоденні відрядження.
Просто змінив одеколон і багато часу крутився біля дзеркала, як молода закохана дівчина.
Він навіть змінив зачіску, злегка відростив волосся і почав зачісувати його на бік.
А одного разу Андрій прийшов додому в дуже хорошому настрої. Він зайшов у коридор наспівуючи якусь пісеньку.
Марина глянула на чоловіка і не змогла спочатку зрозуміти, що в ньому змінилося.
Вона придивилася до його голови й очам своїм не повірила.
Андрій з перукарні прийшов без сивини!
Оце вже стало зовсім дивним. Марина вирішила діяти.
У неї вже був свій план, звичайно довелося трохи і прибрехати, але чого не зробиш заради збереження сім’ї?
Адже Андрія вона любила, та й вік уже. Пропаде він без неї.
– А перед ким це ти молодишся?! Років тобі скільки? Діти дорослі, пам’ятаєш? Сивина в бороду потрапила, й колір змінила. А бісенята так і скачуть в очах, так і скачуть!
Дивись не зганьбися.
– Ти про що?!
– Тобі краще знати про кого.
– Я говорю про що?
– Ну й про що. Хочеш як Павло, дружбан твій? А може ти вже встиг і настав час тобі на вихід? Встиг?
– Що це за допит?
– Та шкода мені тебе стало. Це я тебе терплю. А інша не буде.
– А ти про що? Я не збираюся йти.
– Ти не збираєшся, а я тебе виставлю. Одразу виставлю і ти будеш хропіти невідомо де. І не тільки хропіти.
– А я хроплю?
– Звісно. Дуже голосно. І не тільки!
– А що ще може бути?
– Все перерахувати?
– Починай, слухаю. Може, і не так все погано.
– Ну, це як подивитися. Одеколон у тебе дуже різкий, ти сам кашляєш від нього.
– Точно… А я думав, що продуло.
– Ну то продуло тобі. Мізки.
– І це все?
– Це лише початок. Футбол, диван, тиск, шкарпетки, печія, шлунок, знову ж таки свекруха моя. Ось вона точно буде на моїй стороні. Я мабуть піду до неї, чаю поп’ємо, поговоримо, порадить мені щось. Адже вона старша, знає більше.
– Не треба сюди вплутувати маму!
– Та я просто поговорити. Ти просто подивися, якщо вже причепурився, а я пораджуся. А мене ще дівчата на дівич-вечір кликали. Клуб новий відкрили, там на сцені не дівчата, а хлопчики. Ти в один бік, я в інший.
– Тобі скільки років, що ти надумала? Які дівчата, ви ж бабці вже!
– Якщо діду можна, то чому не можна мені?
– Я взагалі нічого не роблю. Ось жодної крапельки ще не зробив!
– Клянешся?
– Звичайно!
– Ось і добре. А то ганьби на все місто вистачило б. У нас чутки дуже швидко розносяться.
– Якої ганьби?
– Та говорити навіть соромно. Може, й не треба тобі цього говорити?
– Говори, раз почала. Мені вже зараз погано буде. Тиск підніметься. Говори швидко, позбутися мене хочеш? А ось і не вийде! Нічого не буде, не піду я!
– Та хто тебе жене? Але все можливо… Один неправильний крок, і ти один.
– Збирайся. Ходімо погуляємо в парку. Тільки скажи, що я ще роблю поганого. Начебто все в нормі, подружній обов’язок виконую. Чи погано?
– Не скаржуся.
– Що тоді? Ну не буду я шкарпетки розкидати. Та й це рідко буває. Футбол я вже не люблю. Пінного не можна, а який футбол без нього. Сил моїх немає. Говори, бо піду сам. Хоч натякни.
– А чи варто?
– Ми з тобою разом майже тридцять років. Ти стільки років терпіла мої недоліки. Кажи, я все зрозумію. Невже це так страшно?
– Ну, гаразд… Ночами ти не тільки хропиш, а й…
– Невже я псую повітря?!
– Ну, і це буває теж, – засміялась Марина. – Ти розмовляєш. І ти розмовляєш тільки зі мною. Ти за все життя так лагідно мене не називав. Майже віршами говориш. І весь час твердиш моє ім’я.
– Так дружина ти мені багато років, от і говорю з тобою. А про повітря… Ну… Вибач… А це часто буває?
– Буває кілька разів.
Андрій більше ні про кого не міг думати, окрім дружини.
Забув усіх панянок, перед якими чепурився і молодився.
