Прийшла весна. У Василівці настав час прибирання у дворах і на городах, але задощило.
Зіні дощ зовсім був не потрібен тому що її подвірʼя після такої погоди, заливало і не тільки подвірʼя!
Заливало підвал і через це в хаті стояла вогкість.
Зіна і так і сяк намагалася поправити ситуацію наймала мужиків, сама лазила в підвал і навіть намагалася викопати хоч якесь відведення, але все було марно.
Чоловіки робили все так собі, а сама вона нічого зробити не могла.
Ось і сьогодні, зранку визирнувши у вікно, Зіна мало не заплакала від досади.
Потім узяла себе в руки і вирішила, що по дорозі на роботу зайде до Петровича, місцевого гульвіси, і попросить його зробити хоч щось, що допоможе хоч якось полегшити ситуацію.
Петровича, як на зло, вдома не було.
Зіна зазирнула до нього на город, подивилася навколо будинку, але Петровича так і не побачила.
Цей факт Зіну знову засмутив, але робота не чекала, тому вона зітхнувши вирушила в магазин, де давним-давно працювала продавчинею.
До обіду час пролетів непомітно, а ось решта дня тривала дуже довго.
Зіна ледве дочекалася кінця робочого дня і як тільки годинник зупинився на 18.00 жінка відразу поспішила додому, де, як виявилося, на неї чекав величезний сюрприз!
Несподівано в гості прийшов її племінник Сашко.
Сашко був сином сестри Зіни і тітку навідував тільки в крайніх випадках.
Випадками цими вважалася гостра нестача грошей або якась велика проблема, яка зазвичай теж вирішувалася за допомогою тих самих грошей.
Зіна зітхнула.
– Ну здрастуй, племінничку, – Зіна дістала з сумки ключ і почала відкривати замок. – Давненько тебе не видно було. Що хотів?
– Привіт. Скучив я, – буркнув Сашко.
Зіна посміхнулася.
– Ну-ну. Заходь вже…
Зіна насамперед зазирнула в підвал. Хоч як не дивно, але води там не було.
Настрій жінки одразу пішов угору і вона, наспівуючи якусь веселу пісеньку, пішла в кухню.
Сашко вже був там, сидів за столом і про щось зосереджено розмірковував.
– Про що замислився, Сашко? – Зіна почала готувати вечерю. – Сталося щось? Або як завжди?
– Гроші мені не потрібні, тут інше…
– О! Це вже цікаво! – Зіна відклала сковорідку і сіла навпроти племінника. – Ну, розповідай…
– Тут таке діло, Зіно, – Сашко з дитинства називав тітку на ім’я і їй це навіть подобалося. – Значить… У мене є кохана дівчина і вона… Вагітна вона! Ось!
Зіна від несподіванки аж присвиснула.
– Ну, молодець, що ще сказати. Мама до цього як поставилася?
Сашко підвівся, підійшов до вікна.
– У цьому й проблема… Мама проти дитини… Сказала або йдіть щось робіть, або куди хочете…
– Може, вона від несподіванки?
– Ні, Зіно… Серйозно вона… Я б допомоги не просив, але тут така справа… Коротше кажучи, я тільки-но на роботу влаштувався. Катю і малюка потягну, а ось оренду квартири навряд чи. Принаймні поки що… І цей, Зіно… Ти не думай я грошей не прошу… Тут інше прохання…
– Яке прохання пізніше розкажеш. Каті батьки де? Чому вони на якийсь час не прихистять. І взагалі, як вони до цього ставляться?
– А ніяк, немає в неї батьків. Сирота.
– Гаразд. Вечерю готуй. Щось слаба я. Піду відпочину… Подумаю…
Зіна пішла у свою кімнату, а там дала волю сльозам.
Вона як тепер пам’ятала як стояла перед Марійкою, своєю старшою сестрою, і благала її, щоб та дозволила залишити їй малюка.
Батьків тоді не було і Зіна була під опікою у старшої сестри. Тоді ж у неї трапилося велике кохання, а потім Зіна зрозуміла, що вагітна.
Кохання Зіни відразу зникло, а старша сестра у рішенні залишити малюка не підтримала і відвезла сестру на процедури.
Зіна тоді нічого не змогла зробити…
Потім Зіна вийшла заміж, але ось дітей ніяк не виходило і вона вирішила обстежитися.
Сказали більше не матиме вона дітей.
Чоловік пішов, а Зіна, ще молода жінка, вирішила що більше заміж не піде…
Тепер виходило, що Марійка знову вирішує долю дитини і вирішує її зовсім не в її бік.
Вранці Зіна зателефонувала змінниці і попросила її вийти за неї на роботу, а сама зібралася й поїхала у місто.
Їй треба було поговорити із сестрою. Віч-на-віч. Не по телефону.
Зіна сподівалася переконати сестру допомогти синові, але з розмови нічого не вийшло.
– Поскаржився? – Марія зло посміхнулася. – Ну так от… Передай йому, що коли хоче дитину, то хай з дому йде! Мені тут його дівка не потрібна, а вже дитя її й поготів.
– Марійко, ти мені життя зіпсувала. А синові за що?
– Тобі!? – Марія засміялася, – А чим зіпсувала хоч? Тим, що сімнадцятирічній недолугій не дала помилку зробити? Чи ти мене звинувачуєш, що одна? Так тут ти сама, сестро, винна! Характер у тебе не янгольський!
Після цих слів Зіна зрозуміла, що сестру не переконати, але жінка не пошкодувала про те, що приїхала. Тепер вона точно знала, що робити…
Катя та Сашко переїхали до Зіни.
Щоправда, Сашку довелося їздити в місто на роботу, але він не обурювався. Він взагалі якось подорослішав.
Катя виявилася дуже гарною дівчиною.
Вагітність її проходила спокійно і вони з Зіною потихеньку готувалися до появи малюка.
Через це доводилося часто їздити в місто і в одну з таких поїздок Зіна познайомилася з Мишком.
Той привозив їм ліжечко, а дорогою, поки їхали в село, вони розговорилися і, як виявилося пізніше, мали дуже багато спільного.
Потім Мишко ще не раз допомагав Зіні і, якось непомітно для них самих, вони зблизилися.
У термін в Каті народилася донька і водночас Зіна дізналася про чудову новину. Вона вагітна!
Спочатку Зіна здивувалася, а потім цілий день плакала від щастя.
Михайло, коли дізнався про цю новину, відразу ж запропонував Зіні вийти за нього заміж і переїхати до нього.
Зіна погодилася…
На хрестинах сина Зіни та Михайла були всі крім Марії. Та не приїхала.
Не приїжджала вона й до онуки, але рідних це не засмучувало.
Вони жили тут і зараз, а решта було для них зовсім не важливим…
