Наталя поливала квіти на підвіконні, як раптом задзвонив її телефон.
Жінка відставила лійку і взяла слухавку.
– Алло, Наталко, привіт! – почувся в телефоні голос її колишнього чоловіка Миколи. – Виручиш мене по старій памʼяті?
– Привіт, Микольцю! Ти про що? Як я тебе маю виручити? Гроші потрібні, чи що?
– Ні, не гроші. А допомога. Потрібно, щоб ти побула моєю дружиною. Але не колишньою, а справжньою. Усього на один вечір.
– Навіщо?! – ахнула Наталя. – Що там у тебе відбувається, Миколо?!
Жінка застигла з телефоном в руках, не розуміючи, що відбувається.
– Та почав зустрічатися з однією дівчиною, думав просто розважимось і все. А вона закохалася в мене, кроку ступити не дає. Хоче, щоб я одружився з нею.
А навіщо мені це треба? Ми з тобою пів року розлучені, думав, тепер я вільний, можна гуляти, а вона не дає…
– Ох і ловелас ти, Микольцю! Наче ж не помічала раніше такого за тобою… Невже наш шлюб був таким обтяжливим?
– Наталко, взагалі-то розлучитися була твоя ідея. Ти сказала, що ми різні, що кохання минуло, і не треба один одного діставати. А ще ти не хочеш дітей. А Ліза прямо марить ідеєю народити мені сина.
– Ну так радуйся, тебе люблять, хоче народити, а це багато вартує…
– Ой, ні, вона не моя людина. Натомість я чоловік її мрії. Недолуга дівчинка. Фантазерка. А я їй нічого не обіцяв. Приходить до мене як до себе додому, готує, прибирає, коротше, спить і бачить себе моєю дружиною.
– Так, а від мене ти чого хочеш? Звідки раптом я візьмусь?
– Скажеш, що виїжджала по роботі, а тепер повернулася додому. Здивуєшся, звичайно, що я негідником виявився. Але кидати мене ти не збираєшся, тому що любиш дуже і жити без мене не можеш…
Вона, звичайно, засмутиться, плакати почне, але ти стій на своєму, мовляв, мій чоловік, і крапка! Їй нічого не залишиться, як піти і більше не турбувати мене.
– Фантазер! Це ж треба до такого додуматися! Таку виставу вирішив влаштувати і мене втягнути! Ну навіщо мені це треба, скажи, будь ласка? Ми з тобою хоч і добрі стосунки маємо після розлучення, але це не дає тобі права використовувати мене в такій ролі!
– Наталочко, ну, будь ласка, виручи свого недолугого чоловіка. Колишнього… А я, хочеш, на риболовлю тебе повезу. Ти ж так любиш посидіти на березі в тиші з вудкою. А потім шашлик посмажимо. Як в старі добрі часи…
– Ох, хитруне, знаєш чим мене підкупити! Добре, колишній мій чоловіку, виручу тебе!
– Наталю, а в тебе є зараз хтось? Ну, чоловік, у сенсі…
– Хоч це тебе й не обходить, але немає нікого. Поки що не зустріла хорошого мужика. Хочу квартиру в кредит взяти, не можу ж я вічно по орендованих блукати…
– От жила б зі мною, і горя не знала б, житло є, гроші, на відпочинок постійно їздили б…
– Не в цьому щастя, Микольцю! Гаразд, коли роль дружини треба зіграти?
– У п’ятницю зможеш? Тільки візьми речі якісь свої, щоб видно було, що ти справді там живеш. Лізі скажи, що я речі сховав усі, щоб вона нічого не запідозрила.
Я їй дам ключі від квартири, скажу нехай чекає на мене, я на роботі затримаюся. Вона з’явиться – а там ти, готуєш на кухні, борщик, наприклад, мій улюблений… Давай годині о шостій. А потім я прийду, виставу розіграємо перед нею, і додому поїдеш.
– Добре, вмовив. Ох, і чому я така добра?
Наталці було цікаво подивитися на Лізу. Вона навіть відчула щось схоже на ревнощі. Микола ніколи не дивився ні на кого, окрім неї.
Можна сказати, що на руках носив. А їй стало нудно з ним, прісно. Хотілося чогось радісного, нового. Адже з Миколою вони були знайомі ще зі школи. Він її обожнював.
Їй подобалася така увага, подруги заздрили. Гарний, розумний, не бідний, від батьків дісталося житло. Пізніше він зайнявся бізнесом.
Після школи Наталя поїхала вчитися й забула про нього. Але він не забував. Періодично приїжджав до неї, вони гуляли, ходили в кафе, їздили на природу.
До закінчення інституту вона сама не зрозуміла, як вийшла за нього заміж. І жили вони непогано, майже не сварилися, не було приводу. Але потім вона нудьгувала. І попросила розлучення. Микола переживав, але на розлучення погодився. Бо любив її і не хотів, щоб вона переживала, живучи з ним.
Ніхто не зрозумів її викрутасів. Де це бачено – такими мужиками розкидатися? Говорили, що вона недолуга, втрачає своє щастя. Але це ще більше підганяло її, хотілося піти наперекір. Захотіла – і розлучилася. Має право.
Розлучилися швидко. Наталя переїхала на орендовану квартиру, добре, зарплата дозволяла оплачувати її. Машину, куплену Миколою, вона забрала. Він сам вмовив. Подарунок…
Думала, життя почне вирувати. Та ні. Кавалери не вишиковувалися в чергу. Один узагалі сказав, що Наталя не красуня, просто звичайна жінка.
Несподівано. Адже вона звикла, що колишній чоловік вважав її найпрекраснішою жінкою на світі.
А тепер ось у нього Ліза… Якось прикро. Швидко він її забув… Ну нічого, подивиться вона на цю дівчину, і заспокоїться.
…У п’ятницю після роботи Наталя заїхала додому, зібрала валізу й поїхала до колишнього чоловіка. Грати роль дружини.
Вона розвісила у шафі свій одяг, розставила креми, баночки, парфуми. Зробила легкий безлад, який раніше завжди був у них.
У холодильнику знайшла необхідні продукти й почала готувати борщ.
Гримнули вхідні двері. Прийшла. Шоу починається…
– Ой, привіт! А я,думала це Микола тут орудує на кухні, раніше звільнився…
На кухню зайшла висока, дуже гарна дівчина, з довгим чорним волоссям і зеленими очима. Фігура така, що позаздрить будь яка модель.
Оце Микола підхопив собі красуню! У Наталі чомусь стрепенулося серце.
– Микола?! А ви, вибачте, хто така?
– Я його дівчина… А хто ви?
– А я його дружина! Законна!
– У сенсі, дружино? Він казав, що неодружений.
– Ага, дружина поїхала по роботі на місяць, так він одразу полетів на бік… Оце сюрприз він мені приготував! Ось що означає приїхати додому без попередження! Адже він мене не чекав зовсім, і навіть не здогадується, що на нього чекає…
– А що мені тепер робити? Адже я його так люблю, — у Лізи навернулися сльози.
Вона дістала серветку і почала витирати їх.
– А я не знаю, що тобі робити… Додому йди…
– Я ж йому вірила. Сина навіть народити хотіла. І заміж… Микола просто диво, я таких чоловіків ніколи не зустрічала. Добрий, чуйний, не жадібний, а як чоловік, ну ви розумієте, він взагалі просто супер…
– Ну, дівчино, тільки без подробиць! Вірю, що ти не знала про його становище. Але тепер знаєш. І сенсу тут нема. Я сама розберуся з ним. А ти забудь, що у вас щось було. Знайдеш порядного і будеш щасливою.
– Ні. Я просто так не відступлюся. А раптом він мене кохає, а не вас? Розлучиться, ми одружимося, діток народжу, і будемо щасливі. Будемо на рибалку їздити, на море, до моїх батьків поїдемо, вони в Італії живуть. Ось зараз він прийде і ми дізнаємося!
Ліза сіла на кухонний стілець і закинула ногу за ногу. Дістала з сумки телефон і почала дивитись там щось.
– Ось, дивіться, це ми у театрі, це у горах, це в мене вдома. Все ж добре було, доки ви не приїхали…
Наталя відчула, як у ній прокидаються ревнощі. Вперше у житті вона приревнувала Миколу. Адже раніше їй навіть на думку не могло спасти, що він може з кимось зійтись і бути щасливим. Без неї. А тепер вона зрозуміла, що ще й як може.
Та ще з такою красунею. Вона на її фоні взагалі…
На риболовлю зібралася вона, ти дивись! Це вони тільки можуть із Миколою туди їздити! Дітлахів народжує… Та Наталя сама народить, скільки захоче! І буде Микола найщасливіший! І вона також!
Наталя відчула прилив кохання до колишнього чоловіка. До неї тільки дійшло, якого чоловіка вона втратила. Як він її любив, балував, а зараз вона самотня й нікому не потрібна.
А до нього дівчата клеяться такі… Не бути цьому!
– Так, люба, забирайся но ти з нашої квартири, поки я тобі не влаштувала. Вставай, і на вихід!
Наталя взяла дівчину і повела її до дверей. Та не хотіла. Наталя відчинила двері і виставила Лізу за поріг.
– Щоб більше я тебе тут не бачила! Микола мені самій потрібний, зрозуміло?
Вона зачинила двері. Ліза пішла.
Що відбувається? Наталя себе не впізнавала. Ось вони емоції, ось воно життя! Ось чого їй не вистачало всі ці роки! Ревнощі показали, що насправді вона відчуває! Очі ніби відкрилися! Окрім Миколи їй ніхто не потрібний, і нікому вона його не віддасть!
– Ох, Микольцю, ну вона й емоційна у тебе! Я зробила все, як ти просив! Вона повірила! Недарма я на курси акторського мистецтва ходили.
– Дякую, Лізо, ти мене врятувала! Так кажеш, розлютилася вона? Може, просто роль обманутої дружини грає, як я її просив?
– Ні, Миколо, вона і справді розлютилася, ревнувала дуже, вже повір, я жінка, і відчуваю це на сто відсотків! Мені здається, вона тебе кохає, але не розуміла цього раніше. Ревнощі багато про що говорять.
Недаремно я тобі порадила цей метод. Ти все одно нічого не втрачав. А так вона проявила себе. Ми жінки такі дивні буваємо, але деякі моменти змушують нас задуматися.
І цей трюк спрацював. Іди до неї, гадаю, вона як шовкова стане тепер. Адже ти наважився проміняти її на когось. А вона до цього не звикла, хоч ви й розлучені. З тебе шоколадка!
– Спасибі тобі! Дмитру привіт передавай. Коли у вас весілля, до речі?
– Передам. Восени одружимося, в Італію поїдемо до батьків.
– Успіхів вам, і щастя! А я піду своє щастя наново будувати…
Микола зайшов у квартиру. На кухні накривала стіл Наталя. У красивій сукні.
– Ну, як все пройшло, Наталко?
– Чудово! Виперла я її за двері! Думаю, тепер відчепиться точно! А ти точно не закоханий у неї? Бо ж вона красуня неймовірна!
– Та ні, не закоханий… Я тебе забути не можу…
– Правда? Ти й досі любиш мене? – зраділа Наталя.
– Так, і ніколи не переставав любити…
– Знаєш, а я тільки зараз зрозуміла, як ти мені дорогий. І я тебе нікому не віддам! І сина народжу, і дочку! Микольцю, одружись зі мною!
Микола усміхнувся. Ну от план спрацював! Ох, вже ці жінки, на які тільки хитрощі не підеш заради них…
