Віка з Іллею одружилися нещодавно, але рішення пов’язати свою долю одне з одним було виваженим. Обом було вже за 30 років. Фантазії про вічне кохання давно залишилися позаду. Коли подруги запитували Віку, чим їй сподобався Ілля, раз вона готова його прийняти і навіть поселити у себе в квартирі, Віка відповідала, – Ілля адекватний.
Перед весіллям Віка обговорили з Іллею всі моменти, які б її дратувати. Так вона сподівалася уникнути сімейних сварок та побудувати міцну родину. Вона часто згадувала, як в інституті була дуже закохана в однокурсника. Це був складний і виснажливий досвід, що призвів до важкого розставання.
Вона довго переживала тоді, не хотіла нових знайомств та зосередилася на роботі. У результаті заробила на крихітну двокімнатну квартиру у старому фонді. Вона зробила гарний ремонт, купила меблі, і щоразу з радістю поверталася до себе додому.
Їй вже виповнилося 30 років, і її мама постійно її питала – “коли ти вже вийдеш заміж? Дивися, молодість пролетить, і не помітиш, як одна будеш у старості сидіти”. Усі її близькі подруги були вже заміжні і, щоб не бути білою вороною, Віка почала зустрічатися з Іллею.
Познайомились вони у спільних друзів. Ілля був галантний, не поспішав у стосунках, і, можливо, тому Віка до нього дедалі більше прив’язувалася. Наречений жив у орендованій квартирі. Ілля розповів Віці, що пішов з дому, тому що його старший брат одружився, і він не хотів його обмежувати. Жили вони разом із мамою братів.
– Розумієш, Віка, Сергій не так багато заробляє. Після закінчення школи навіть до коледжу не пішов, одразу почав працювати. Характер у Сергія важкий, він завжди сперечається з начальством. Ось брат і постійно змінює роботу. Його дружина приїхала з іншого міста, оренди вони не потягли. Довелося мені піти на орендовану квартиру.
Вікторії ще більше сподобався наречений після таких слів. Вона не вагалася у правильності свого рішення. Вони одружилися. Жили вони дружно, тільки одне затьмарювало Віку – його брат Сергій. Після знайомства з ним їй стало ясно, що братик із породи професійних ледарів. Вона очікувала побачити людину, яка хоч і потрапляє у важкі ситуації, але рішучу та дорослу, яка виявляє подяку до своїх рідних.
А Сергій був класичний дармоїд. Він у будь-якій ситуації шукав вигоду лише для себе.
– Пощастило тобі, брате, відхопив наречену з квартирою. Я тепер буду до вас у гості заходити, від своїх відпочину, бо мати з Жанною постійно щось з’ясовують, – не соромлячись, говорив братик.
Якось, прийшовши з роботи, Віка застала Сергія на своїй кухні. Ілля мив тарілки. Вечеря, яку з ранку приготувала Віка, була повністю з’їдена. У кухні було брудно.
– О, господиня завітала, – Сергій підійшов до Віки і зібрався її обійняти. Вона відвернулася з незадоволеним виглядом.
– Що ніс вертеш? Не чужі ж, – засміявся той. – І це, давай ще щось приготуй нам швиденько на стіл, закусити треба.
Віка подивилася на стіл. Там валялися обгортки від копченої ковбаси та сиру. Стояла порожня баночка з-під ікри. Віка кинула швидкий погляд на Іллю, який копошився біля раковини, потім підійшла до вікна відчинила його.
– То чим годуватимеш, хазяйко? – із задоволеною усмішкою сказав Сергій, і знову присунувся до неї.
– Нічим, ви вже й так усе з’їли. Тепер треба знову йти в магазин за продуктами, – сказала Віка і впритул подивилася на чоловіка.
– Молодець, все правильно кажеш. Давай швидко сходи в магазин, купи там все, ми з Іллею тебе тут зачекаємо, – Сергій розпоряджався у їхньому будинку як у своєму власному.
– На сьогодні досить. Тобі, напевно, настав час йти додому, дружина зачекалася вже, – Віка почала все прибирати зі столу.
Сергій зморщився.
– Ага, чекає з макаронами та тушонкою. Набридло вже, щодня одне й те саме. А ви – он як добре їсте. Таких різносолів я давно не куштував.
– Так іди і заробляй, – зупинила його Віка.
– Де вже нам бідним зрівнятися з вами, – кривлявся Сергій. Отак і сидів за столом. Усі мовчали. Зрозумівши, що більше його тут не пригостять, Сергій підвівся. – Ну, гаразд, брате, піду я, побачимось.
Не сказавши ні дякую, ні до побачення, Сергій пішов. – І що це було? – Віка виразно подивилася на чоловіка.
– Ти не права, – раптом сказав він. – У Сергія складна життєва ситуація, тому…
Віка не стала його слухати.
– У нього складна ситуація тільки через те, що твій брат ледар. Мені він одразу не сподобався. Повір, якщо ти потрапиш у біду, він навіть пальцем не ворухне, щоб допомогти. Я прошу тебе – не треба його тут пригощати. Я не хочу його бачити у своєму домі.
– Але ж це мій брат. Я ж не можу відмовитись від нього тільки для того, щоб ти була задоволена, – роздратовано промовив Ілля.
– Ти можеш бачитися з ним скрізь, крім моєї квартири.
– Дякую, що нагадала, що це твоя квартира.
Це була перша сварка між ними. Спав чоловік у іншій кімнаті. Віка півночі міркувала про себе, права вона чи ні. На наступний день вона спробувала ще раз обговорити з Іллею його брата.
– Я розумію, що він тобі дорогий. Але в тебе зараз своя сім’я і ми маємо свої правила. Мені не хотілося б, щоб Сергій приходив сюди без мого запрошення. – Віка намагалася м’яко переконати чоловіка.
Ілля нічого не відповів. Через тиждень Віка виявила, що брат чоловіка знову побував у них вдома, але пішов до її приходу. На кухні було брудно, у холодильнику порожньо. На столі розкидані рештки їжі. На підлозі стояла порожня пляшка. Іллі вдома не було. Віка зітхнула і почала наводити лад.
Їй не хотілося виглядати дріб’язковою та з’ясовувати стосунки з чоловіком через його брата. Чоловік повернувся пізно.
– Де ти був? І я просила не водити сюди Сергія. Мало того, що ви все з’їли та ще й випили, так навіть не прибрали за собою. – Віка пробувала говорити спокійно, не видаючи своє роздратування.
– Я привів брата до нашого будинку. Це ж мій рідний брат. Він скоро стане батьком, от ми й відсвяткували цю подію, що тут поганого? – Ілля був у піднесеному настрої.
Зрозуміло, подумала про себе Віка, розмовляти з ним зараз марно, поговоримо вранці. Наступного дня їм мали доставити новий диван, і Віка сухо сказала чоловікові, що нехай Сергій допоможе занести його до квартири. – Я сподіваюся, хоч із цим твій брат упорається.
Ілля зрадів і запевнив, що все буде гаразд. Ближче до вечора зателефонував менеджер і попередив, що диван вже в дорозі. – Де твій брат? Вони зараз приїдуть, – хвилювалася Віка.
– Має вже бути тут. – Ілля дзвонив братові, але його телефон не відповідав. Ілля зателефонував мамі та уточнив, чи поїхав Сергій до нього.
– Синку, він нічого не говорив про вас. Годину тому йому подзвонив друг, і вони разом кудись пішли.
Ілля знову дзвонив до брата, але телефон не відповідав. – Ясно, – сказала Віка. – Я дзвоню вантажникам. За терміновий виклик візьмуть подвійну плату.
Наступного дня Віка вирішила залишитися вдома, щоб навести лад у квартирі. Несподівано пролунав дзвінок у двері.
– Ти одна? А брата нема? Вибач, вчора весь день вдома пролежав, зле було. Не ображайся, дівчинко, – Сергій, посміхаючись, зайшов до кімнати. – Ну що випробуємо новий диван? – підморгнув він їй. – Я й ігристе купив.
– Даремно ви, Сергію, роздягаєтеся. Спочатку погасіть борг переді мною. Ось чек оплати вантажників. Рівно половину вартості ви маєте сплатити. – Віка простягла чек Сергію. Той здивовано глянув на родичку. – І я хочу вас порадувати – відтепер наш будинок для вас закритий.
Сергій, здавалося, її не чує. Віка обернулася. У дверях стояв Ілля. Він побачив брата, який розвалився на їхньому новому дивані. Його сорочка була розстебнута, обличчя почервоніло. – Ілля, це що твоя дружина тут бурмоче? – Сергій схопився з дивана, швидко застебнув гудзики і намагався пройти до коридору.
– Досить вже. Я думаю, Віка має рацію. Наш будинок для тебе закритий.
– Я дивлюся, ти як одружився, так перестав цінувати нашу дружбу. Дружину слухаєшся. Та вона сама запросила відзначити покупку та диван заразом перевірити. Дивись, як почервоніла, соромно їй, мабуть.
– Обережніше у виразах. Ти говориш про мою дружину.
– Та гаразд, пожартував я, йду.
Він пішов. Віка подивилася на чоловіка, він на неї і вони обоє засміялися.
– А добре, що так все вийшло. Ти побачив справжнє обличчя свого братика. Пішли вечеряти.
