Катя ще раз визирнула у вікно. Вже темніє, вони на дачу їхати збиралися, вона взяла відгули, а Петра все немає і немає.
Хоча ось його машина – на парковці біля будинку, фари світяться, а сам він чомусь не виходить.
І тут же задзвонив телефон – чоловік. Катя взяла та почула: – Катя, привіт, слухай, а ти можеш спуститися?
– В сенсі? Ти що, сам додому не дійдеш? – пожартувала Катя.
– Не в цьому справа, спустись, будь ласка, я не один приїхав, – попросив Петро.
– Знову в тебе якісь проблеми, – пробурчала Катя, накинула куртку і спустилася у двір.
Петро стояв біля машини з якимсь розгубленим обличчям, як хлопчисько, що нашкодив.
– Катя, мені наприкінці робочого дня несподівано зателефонувала моя колишня – Юля. Виявилося вона чекає на мене внизу на прохідній, причому не одна.
– Ти що, спілкуєшся зі своєю колишньою? – Здивувалася Катя. – Ви ж розлучилися вже давно.
– Ні з ким я не спілкуюся, але ти ж знаєш, Юля творча натура, вона безладна, у неї і друзі всі такі ж, як і вона. Адже ми з нею через це і розлучилися, вона познайомилася з байкером і поїхала з ним на пленер малювати. А потім мені повідомила, що закохалася в нього та кидає мене.
– Ну а зараз-то що їй треба? – Катя мерзлякувато повела плечима і застебнула куртку.
– Ти не повіриш, вона приїхала до мене на роботу із сином і попросила взяти його днів на п’ять. Тому що вона терміново лягає в палату, а її чоловік, той самий байкер на ім’я Борис, та батько дитини, поїхав у якусь далечінь на байкерський фестиваль.
І головне – вона йому не хоче говорити, що їй погано. При цьому рідна сестра Юлі, яка її виручає іноді, відпочивати поїхала, а всі її друзі – люди не сімейні та ненадійні, – Петро розвів руками. – Ну ти ж їх пам’ятаєш, вони обидва дивні, ми з тобою в гостях у друзів з ними якось кілька разів перетиналися.
– І ти що, привіз до нас сина своєї колишньої? – Здивувалася Катя, вона явно не чекала від чоловіка такого дивного вчинку.
– Ну так, ось він, – Петро відчинив задні дверцята машини і покликав. – Дмитро, виходь.
З машини виліз хлопчик з рюкзаком і з незворушним виглядом привітався з Катею.
– Здрастуйте, я мамі запропонував, що я один залишусь, я все вмію, бо мама в мене несамостійна. Але вона не погодилася, і почала всім дзвонити.
Я вмію омлет приготувати і макарони з сиром, і гарячі бутерброди. Зі мною клопоту не буде!
Дмитро говорив упевнено, схоже не вперше його кудись прилаштовують.
– Ну гаразд, поїдемо на дачу вчотирьох, несподівано звичайно все вийшло, – Катя чула від чоловіка про його колишню, як вона до життя непристосована, але щоб сина її до них привести? Трохи дивно навіть від Петра таке.
Хоча її Петро завжди друзям допомагає, якщо що. Та й вони з чоловіком теж у боргу не залишаються. Стара звичка, таке собі студентське братство чи що.
– Ну гаразд, пішли сумки виносити, я вже все зібрала, ми з Вірою тебе зачекалися. І ти теж, – Катя звернулася до Дмитра. – Я там на три дні всього наготувала, тож допомагай, раз з нами їдеш.
На дачу приїхали у повній темряві, Віра з Дмитром швидко порозумілися. Спочатку балакали на задньому сидінні, а потім обох зморив сон.
Вранці Дмитро прокинувся раніше за всіх, закип’ятив чайник, вмився і, побачивши Катю, відразу запропонував.
– Тітко Катю, давайте я вам допоможу сніданок приготувати. Вона здивувалася, як спритно Дмитро робив бутерброди, акуратно різав хліб та сир тонко. А потім збивав яйця для омлету.
Після сніданку Дмитро з Петром порався в саду, навіть Віра від нудьги до них приєдналася і робота в них закипіла.
Надвечір Дмитро засумував.
– Ти чого такий, втомився? – Запитала Катя, їй він вже став симпатичний, з ним і справді ніяких турбот.
– За маму хвилююся, – по-дорослому відповів Дмитро, і відвернувся до вікна. І раптом його телефон задзвонив, хлопець відразу повеселішав. – Тату, привіт! Так, я у маминих друзів, та ні, не дуже погано, ну так, вона просто тебе хвилювати не хотіла. Ти їдеш за мною? Здорово, тату, я зараз скину тобі локацію.
– Тато скоро за мною приїде, – повідомив Дмитро, очі його сяяли радістю, – Він дзвонив мамі, їй уже краще.
Катя хотіла запитати, що з Юлею, але передумала, навіщо Дмитрика засмучувати.
Зате, коли приїхав Борис, він відразу повеселішав. Діма при батькові відразу розслабився, вліз йому на коліна.
А Борис голосно гудів басистим голосом.
– Ви вибачте, Юля зробила не подумавши, потривожила вас. Адже у неї купа всяких недуг, вона по п’ять разів на рік в палату лягає. А тут без мене її щось розвезло. Добре, хоч Дмитра народили, їй і народжувати не можна, вона ж мені тоді не сказала, ледве пережила це. Зате ось, спадкоємець росте, гордість наша, хлопець міцний, весь у батька!
Катя посміхалася, дивлячись на них, який харизматичний чоловік цей Борис. І дбайливий.
І раптом Катя спіймала себе на дивній думці – а на Бориса Дмитро ні грама не схожий, зате на Петра!!!
Всі продовжували бурхливо балакати, а Катя розглядала і дивувалася – і ніс, і очі, і вуха! Невже це син її чоловіка? У них із Вірою різниця приблизно рік. І якщо виявилося, що Юля від Петра завагітніла, а зрозуміла, що вагітна, коли вже з Борисом почала зустрічатися, то це і справді можливо!
Але чому вона Петру не сказала? Не хотіла заважати його новим стосункам із Катею? Або… захвилювалася, що більше не зможе народити і вирішила, що хай Борис думає, що то його син?
Ну що ж, зрештою, це її право.
Катя дивилася, як весело базікають Петро та Борис. Як радісно обіймає Бориса Дмитрик, щохвилини щось питаючи – тату, розкажи, як ти другу допоміг! Тату, а розкажи, як я вже вмію на твоєму байку! Тату, а коли ми до мами поїдемо?
А може, Юля хотіла свідомо Дмитра з нами познайомити? Мало що, у неї зі здоров’ям буде, а Борис – байкер, ризиковий чоловік.
Увечері, коли Дмитро з Борисом уже поїхали, Петро підійшов до Каті.
– Катю, ну ти мене вибачила? Ну допомогли їм, а добрий чоловік цей Борис виявився, вони підходять один одному. І син у них чудовий, слухай, Катю, а може й нам другого народити? Ну що у нас Віра одна, а буде ще донька чи син, без різниці!
– Ага, я згодна, – у Каті з незрозумілої причини був чудовий настрій. Якесь тепле материнське почуття до всього світу, благодать, наче її Богородиця благословила. Вона була рада за себе, за чоловіка, за колишню, за її Бориса. І за Дмитрика, дивлячись на якого та його стосунки з Борисом, їй подумалося – адже так і є, чужих дітей не буває.
А може він і не син Петра, може їй взагалі все це здалося, але вона була просто рада, що познайомилася з цими чудовими людьми, які люблять один одного.
