– Ти б тоді хоч стежила за собою! – дорікала Настю мама. – Хочеш багатого, ходи в салони краси, одягайся модно, щоб погляд від тебе відвести не можна було.
– Навіть не збираюся! Якщо хтось покохає мене, нехай такою полюбить, яка я є! – відповіла Настя.
– Та звідки ж у тобі така зарозумілість! Найзвичайніша ти, не красуня, і маєш це розуміти. І роки йдуть…
…Зі своєю дружиною Настею Михайло познайомився в друга в гостях. Той святкував день народження та запросив кількох своїх однокурсників. Серед них була Настя.
Настя була худенька, невисокого зросту. Довге світле волосся вона збирала на потилиці у хвостик. І зовсім не користувалася косметикою. Від сили їй можна було дати років шітнадцять, не більше. Але насправді їй було вже двадцять пʼять. Як і Мишкові.
Почали зустрічатись. Ініціативу проявив Михайло. Настя досить мляво відповідала на його залицяння. Але все змінилося одного дня. У Михайла не стало бабусі, і йому дісталася у спадок велика квартира в самому центрі міста.
Батьки допомогли купити нові меблі. Мишко після інституту працював на заводі, але заробляв поки що не дуже добре. Хоча йому й пощастило одразу влаштуватися за фахом.
Не минуло й двох місяців, як вони одружилися. Хоча до цього Настя не поспішала із весіллям. Незважаючи на те, що їй вже було двадцять пʼять років – саме час виходити заміж.
Але не кохала вона Михайла…
Та ну його якийсь він не такий. І зустрічатися почала з ним лише тому, що вона вже давно нікого не мала. І їй подобалися високі хлопці. А так, більше нічого її в ньому не зачепило. Найзвичайнісінький. Мамин синок. Їй би старшого якого, успішнішого і багатшого…
…Минуло 25 років.
Михайло та Настя, як і раніше, жили разом. Бабусину квартиру продали згодом і купили собі нову. Нехай не в центрі, але дуже гарну, у новому сучасному будинку. У кожного – машина, жити в центрі зовсім необов’язково.
Дітей так і не народили. Не вийшло. Хоча мати Насті підозрювала, що та сама не захотіла. Тому що жодного разу вона не чула від дочки, щоб засмучувалася жінка з цього приводу. Ну, немає дітей у них і що такого. Не одна вона така, зрештою.
Михайло з роками непогано просунувся вгору кар’єрними сходами, став заступником директора. Настя теж завжди працювала, безгрошів’я у них не було. Гарна дача на березі річки, дві машини. Чудово жили.
Якось на сторінку Михайла в соцмережі прийшло повідомлення.
– Ви мене не пам’ятаєте, Михайле Олександровичу? – написала якась жінка.
Михайло подивився фотографії жінки й ахнув – яка красуня!
Висока струнка брюнетка із зеленими очима. Одягнена, як із обкладинки журналу. Сорок років. Не пам’ятає. Таку вже точно б не забув!
– Ні, не пам’ятаю, – відповів він.
Почалося листування. Виявляється, Юлія колись працювала в них бухгалтеркою. Дуже давно і недовго, тому він її не запам’ятав. Потім знайшла роботу ближче до дому. За цей час вона одружилася, народила дітей.
Юлія розлучилася рік тому. Сини школярі, десяти і пʼятнадцяти років. Жінка дуже стежила за собою, модно вдягалася.
Працювала заступницею головного бухгалтера, мала непогану зарплатню.
Колишній чоловік директор, теж не бідний. Грошами добре допомагає.
Але одній так недобре! Ні, треба обов’язково знайти чоловіка. Вона не сама по життю. Їй потрібен хтось.
Юля ніколи не була скромною. Вона знала, що гарна, і користалася цим.
Так вона закохала в себе свого колишнього чоловіка. Він старший за неї і на той час уже обіймав високу посаду. Щоправда, був одружений. Але не біда, розлучився. Побралися, народилися діти. Добре, що у першому шлюбі дітей не встиг нажити.
Юля думала, що так вони разом і житимуть. Але де там. Чоловік виявився дуже закоханим. Думала, із віком заспокоїться. Але ні. Знову закохався. Тепер уже в зовсім молоденьку красуню. І зненацька Юлю покинув. Жінка засмутилася посумувала і вирушила на пошуки нового чоловіка.
Михайло до цього був вірним чоловіком своєї Насті. Але тут просто як щось йому сталося! У нього почалися стосунки з красунею Юлею. Треба сказати, що Юля зовсім не бачила себе у ролі коханки одруженого чоловіка. Вона мала іншу мету. Михайло їй дуже сподобався. З нього вийде хороший чоловік для неї. Він і з хлопчиками, її синами якось одразу зійшовся. Особливо молодший до нього привʼязався.
Хлопчики хоч і любили свого рідного батька, хоч і не налаштовувала Юля їх проти нього, але все одно знали, що він зрадник. Мама через нього так довго плакала. І тепер він там, з якоюсь молоденькою дружиною живе. Незабаром народиться у них малюк.
Тому коли в їхньому будинку з’явився Михайло, вони прийняли його. Мама така тепер щаслива, плакати перестала. Та й цей Михайло нормальний такий чоловік. Не жадібний, веселий. Нехай живуть разом, якщо їм так хочеться.
Коли Михайло пішов від Насті, спочатку вона не повірила, що це сталося. Не може бути! Це поганий сон! Вона прокинеться, і все закінчиться. Але все тривало далі, і їй довелося повірити в те, що Михайло її покинув.
І виявилось, що вона дуже любить свого чоловіка! Тільки зараз Настя зрозуміла це. Адже все спільне з ним життя вона вважала, що це не так. Заміж за нього вийшла по розрахунку. А тепер це просто звичка.
Але ні. Все не так! Кохає! Як вона тепер без нього? Будинок порожній зовсім. Нічого не хочеться робити.
– А я казала тобі, дітей треба було народжувати! – сварилася її мати.
– До чого тут діти, мамо? Не втримаєш чоловіка дітьми, якщо розлюбив. Он у його Юлі двоє хлопців. І що, сказав на це її чоловічок? Звалив до молоденької, не замислюючись.
– Не розумію я Мишка, навіщо йому такий тягар? Двоє чужих дітей!
– Ой, мамо, ну що ти, діти й діти! Не встигнеш озирнутися, як діти виростуть і підуть у своє життя. Чоловік і жінка – ось головні герої. Їм далі разом жити. У Юлі хлопчики вже не малі.
– Ось! Говорила я тобі завжди, доню, стеж за собою! Що ти така сіра? Твою красу тільки підкреслити трошки, будеш краще за Юлю ту в сто разів! А так, пішов чоловік до розмальованої красуні! Не краща вона за тебе.
…Минув рік.
Михайло з Настею розлучилися. Але в новий шлюб вступати він не поспішав. Юля не підганяла його. Всьому свій час. Головне, розлучився. Дуже вже вона переживала, що його колишня життя їм не дасть.
Але вона помилилась. Настя принишкла. Не чути було, не видно. Навіть у соцмережі перестала виходити. Михайло взагалі нічого про неї не знав. Вони майже спілкувалися.
Якось Михайло зателефонував Насті, сказав, що треба було б квартиру розділити, дачу. Це після розмови з Юлею на цю тему він вирішив поговорити з Настею. Чекав нехай не на сварку, але на неприємну розмову з колишньою дружиною. Але Настя погодилася на все.
– Як скажеш, – просто сказала вона.
У новій родині Михайло жив загалом непогано. Поступово пройшла ейфорія, яка супроводжувала його до і одразу після розлучення. Вляглися пристрасті у стосунках з Юлею. Він нарешті зрозумів, що значить бути главою сімейства. Взяв він відповідальність, так би мовити.
Михайло прийняв той факт, що став хлопчикам, по суті, другим батьком. Тим більше, що їхній рідний батько зовсім відсторонився від них, весь, головою та серцем, пішов у нову родину. Там народилася дитина. Юну дружину любив шалено. Юля та сини відійшли навіть не на другий план, а на десятий.
Михайло збирався вранці працювати. Юля вже поїхала, хлопчики теж пішли до школи. І раптом він згадав, який сьогодні день. Рівно рік тому він розлучився з Настею! З якою прожив двадцять пʼять років.
Настя… Ох, Настя. Як же ж так сталося, що вони розлучилися? Чому? Мишко відчув, як стрепенулося його серце. І раптом він зрозумів, що сумує. Дуже сильно!
Як вона там? Треба б зателефонувати. Ні, краще заїхати після роботи. Спочатку подзвонити, раптом її не буде вдома. Раптом у неї хтось є? Серце стрепенулося ще сильніше. Аж раптом взагалі не пустить його на поріг? Він не став дзвонити…
…Настя прийшла додому, коли вже було темно. Незабаром приїхала її мати, і вони сіли пили чай на кухні.
– Пригощайся, мамо, дуже смачне вийшло, – дістала Настя з духовки печиво у вигляді сердечок.
Раптом хтось подзвонив у двері. Настя здивовано пішла у коридор.
– Хто це може бути так пізно? – бурмотіла вона. – Темно вже надворі… Нікого ж не чекала я.
Настя відкрила двері і очі вирячила від несподіванки!
На порозі стояв Михайло!
– Привіт, чаєм пригостиш? – просто сказав він.
– Звичайно… Проходь.
Настя розгубилася і навіть злякалася, коли побачила Мишка. Для чого він прийшов? Вперше за рік…
Мама Насті ахнула, побачивши Мишка, не втримала емоцій:
– Мишко! Привіт, рідненький! Проходь, сідай. Ось у нас тут і печиво, і я ще й пиріг принесла, з яблуками. Ти любиш такий, я пам’ятаю…
– Здрастуйте… Мамо…
– Я піду, мені додому треба, – зазбиралася колишня теща, ховаючи сльози.
…Михайло повернувся до Насті. Вони добре живуть. Майже не сваряться.
Настя жодного разу не дорікнула чоловікові в тому, що він одного разу покинув її. Михайло так і сказав того вечора, що якщо пробачить його, дорікати не буде, повернеться до неї.
А Юля так і залишилася сама, без чоловіка.
Переживала дуже, коли зненацька Михайло повернувся до колишньої дружини. Багато плакала. Але сини не осуджували дядька Мишка. Більше того, вони не перестали спілкуватися з ним.
Михайло не відвернувся від хлопчиків. Продовжував їм допомагати чим міг. Порадою, справою. Навіть грошима іноді. Не чужі ж вони йому. Настя була проти. Навпаки, з радістю пригощала пирогами, коли в гості приходили.
І Юля проти не була, що сини із Михайлом спілкуються. Рідному батькові вони не потрібні виявилися. Тому вдячна була Мишкові. І його дружині також. За добрі стосунки.
Можливо, якби ця історія не трапилася в житті Насті та Михайла, так і не зрозуміли б вони, які потрібні вони один одному були завжди…