Маргарита стояла біля мокрого вікна і з сумом дивилася на подвір’я. Там складала в машину останні речі її сусідка, з якою вона прожила пліч-о-пліч багато років.
Жаль було розлучатися з Аллочкою, її найкращою подругою.
Алла Василівна нещодавно поховала свого Віктора, якому півроку тому виповнилося п’ятдесят шість, а через три місяці його не стало і тепер її до себе забирає дочка. Вони живуть на іншому кінці міста, їздити до матері змогли б нечасто, а без нагляду залишати не захотіли після втрати батька.
Хоча їм з Аллою було всього по п’ятдесят два роки, різниця в них чотири місяці, вони обидві ще молоді, до пенсії їм ще далеко. Але що вдієш, таке життя…
Аллочка знизу помахала їй, сіла в машину і поїхала. Коли вони тепер побачаться, швидше за все навесні, а може, на новорічних канікулах приїде погостювати на кілька днів.
Квартиру вони здали, начебто якомусь чоловіку.
-В принципі, їй яке діло до нього, – подумала Маргарита й увімкнула чайник, вирішивши попити чаю, а потім сходити в магазин.
Завтра прийде онучка, а вона обіцяла їй спекти пиріг з яблуками, який Світланка любила, а в неї закінчилися яйця. Коли вона дістала молоко, його теж виявилося всього півпачки, теж треба купувати.
-Так і назбираю повну сумку, – бурчала сама до себе жінка. – Вічно я все невчасно беру, а потім тягну це на собі.
Хоча їй, звичайно, було гріх скаржитися. На роботі вона пурхала, як метелик, струнка і легка на підйом.
Маргарита зібралася і вирушила по магазинах, сьогодні була субота, у неї вихідний.
Зворотна дорога йшла повз парк, у якому колись, дуже-дуже давно, вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Анатолієм. Вона присіла на лавочку, і задумалася…
…Того дня вона зайшла по Аллочку, з якою вони разом навчалися у медінституті, вони зібралися на випускний бал.
На ній була гарна сукня, та й сама вона чудово виглядала. Дівчата вже дійшли до парку, як раптом подруга згадала, що забула вдома туфельки і швидко побігла назад, а Маргарита присіла на лавку саме на цю. І буквально через хвилину до неї підійшов молодик.
-Вибачте, я тут випадково помітив вас зі своєю сусідкою Аллою, ви подруги?
-Так, ми разом навчаємось, вірніше – навчалися, сьогодні у нас випускний бал.
Тут до них підійшов Віктор, майбутній чоловік Алли.
-Рито, а де моя принцеса?
-Побігла по туфлі, щоб потім одну з них загубити на балу для тебе, Вікторе – засміялася Маргарита.
-А ви дозволите приєднатися до вашої компанії, – раптом запитав сусід Алли. – Мене, до речі, Анатолій звуть, – простягнув він руку Маргаріті. – А з Віктором ми вже знайомі.
Аллочка вийшла заміж за Віктора і все казала Маргариті вийти за сусіда. Коли та їй пояснювала, що не любить хлопця, що хотіла б випробувати пристрасне, справжнє кохання, то подруга їй видала:
-Ну ти даєш, Ритко, не розумієш ти свого щастя. Ну, зустрінеш ти «пристрасть», а він виявиться якимось гульвісою. А з Анатолієм ти будеш як за кам’яною стіною.
І Маргарита послухала її, тим більше, що сам хлопець уже не раз пропонував вийти за нього заміж. І прожили вони з ним п’ятнадцять років у гармонії, повазі, народили двох дітей, а потім його не стало, і вона після цього заміж уже не виходила. Виростила сина з дочкою, вивчила.
Зараз вони вже самі батьки і живуть своїм життям, а Маргарита так і не зустріла того, кого полюбила б усією душею. Вона, якщо чесно, навіть не розуміла цього почуття – справжньої, пристрасної любові до чоловіка, бо не зазнала його.
Маргарита зітхнула, підвелася і з важкими сумками пішла додому. Коли вона піднялася на майданчик другого поверху, а вона жила на третьому, то побачила чоловіка біля дверей Алли, він стояв до неї спиною і намагався відчинити двері.
-А що ви там робите?! – здивовано запитала вона.
Чоловік обернувся і посміхнувся:
-Та ось, намагаюся зайти в квартиру.
-Як це зайти в квартиру?! – здивувалася Рита.
І раптом вона все зрозуміла.
Чоловік був приблизно її віку, високий, стрункий і симпатичний. Вона зрозуміла, що це і є квартирант.
-Вибачте, я вже думала бозна що. Це ви квартиру у Алли Василівни винайняли?
Він кивнув.
Давайте я вам допоможу відкрити, у неї замок трохи з вибриками, треба спочатку трохи вперед, а потім відкривати. Ось і все, прошу…
Вона дала йому ключ, хотіла підняти сумки, але вони вже були в руках чоловіка.
-Дозвольте вам допомогти.
-Буду вдячна.
-То ви моя найближча сусідка. Будьмо знайомі – Ігор Володимировичі.
-Маргарита.
-Чудово. Як тільки влаштуюся, обов’язково запрошу вас на найсмачніший чай. Сподіваюся, не відмовите одинокому чоловіку у дружбі?
-Домовилися. Я, у свою чергу, запрошую вас завтра на пиріг із яблуками, якщо любите.
-Ой, просто обожнюю. Одразу згадалися мамині пироги.
Вони розпрощалися біля дверей, задоволені один одним. На другий день у двері Маргариті подзвонили, тим часом вони з онукою тільки-но дістали пиріг із духовки. Внучка побігла до дверей:
-Я відкрию… Бабусю, це до тебе!
На порозі кухні стояв сусід з букетом червоних троянд.
-Якби я знав, що в будинку є ще одна пані, я б неодмінно взяв другий букет. А так вибачте, юна леді, квіти для вашої прекрасної бабусі, якщо я правильно зрозумів.
-Дякую, – взяла квіти збентежена Маргарита. – Знайомтеся, це моя внучка, Світлана, а це Ігор Володимирович, він винаймає квартиру Алли Василівни. Я запросила його на пиріг.
-Дуже приємно, – він поцілував ручку маленької панночки, яка зашарілася.
Допитлива онука під час чаювання запитала його:
-А де ваша дружина, діти?
-Світлано, не можна бути такою занадто цікавою.
-Нічого, я відповім на запитання. Моєї дружина не стало три роки тому, дітей у нас не було за певних обставин.
А приїхав я у ваше місто, пішовши на пенсію, бо давно мріяв тут жити. Поки винайняв квартиру, щоб підшукати та купити ту, яка мені сподобається.
Маргариті чоловік дуже сподобався і дивлячись на нього, вона раптом відчула якесь незвичайне відчуття, з нею такого ще ніколи не було в житті. Така приємна якась, радість, тому що вона знаходиться поруч із цим чоловіком, бачить його, чує приємний баритон, який радує її слух.
Вона подумала:
-Боже мій, невже це і є кохання? І що мені з цим почуттям робити в моєму віці?
І раптом помітила його ніжний погляд. І вона застигла. Вони дивилися один на одного і розуміли обоє, що це взаємне, несподіване почуття, воно накрило їх зненацька.
Внучка, наминаючи пиріг, слава небесам, нічого не помітила. Вона голосно попросила ще один шматочок, бо ну дуже смачно.
І закохані стрепенулися, чоловік теж їв і нахвалював пиріг, приєднавшись до онучки. Посидівши ще трохи, чоловік пішов. А ввечері знову постав перед Маргаритою, запросивши прогулятися, погода була чудова.
Прогулянки стали у них частими і невдовзі вони зрозуміли, що вже не уявляють життя один без одного. Ігор Володимирович зробив їй пропозицію, вона запросила своїх дітей у гості, і він у них попросив руки їхньої мами.
Діти були не проти, тим більше, що Світланка їм усі вуха продзижчала, який гарний у бабусі сусід.
Ось так до Маргарити і прийшло почуття, вона зустріла своє кохання. Нехай не в молодості, але ж, як кажуть – коханню всі віки покірні…
Маргарита стояла біля мокрого вікна і з сумом дивилася на подвір’я. Там складала в машину останні речі її сусідка, з якою вона прожила пліч-о-пліч багато років.
Жаль було розлучатися з Аллочкою, її найкращою подругою.
Алла Василівна нещодавно поховала свого Віктора, якому півроку тому виповнилося п’ятдесят шість, а через три місяці його не стало і тепер її до себе забирає дочка. Вони живуть на іншому кінці міста, їздити до матері змогли б нечасто, а без нагляду залишати не захотіли після втрати батька.
Хоча їм з Аллою було всього по п’ятдесят два роки, різниця в них чотири місяці, вони обидві ще молоді, до пенсії їм ще далеко. Але що вдієш, таке життя…
Аллочка знизу помахала їй, сіла в машину і поїхала. Коли вони тепер побачаться, швидше за все навесні, а може, на новорічних канікулах приїде погостювати на кілька днів.
Квартиру вони здали, начебто якомусь чоловіку.
-В принципі, їй яке діло до нього, – подумала Маргарита й увімкнула чайник, вирішивши попити чаю, а потім сходити в магазин.
Завтра прийде онучка, а вона обіцяла їй спекти пиріг з яблуками, який Світланка любила, а в неї закінчилися яйця. Коли вона дістала молоко, його теж виявилося всього півпачки, теж треба купувати.
-Так і назбираю повну сумку, – бурчала сама до себе жінка. – Вічно я все невчасно беру, а потім тягну це на собі.
Хоча їй, звичайно, було гріх скаржитися. На роботі вона пурхала, як метелик, струнка і легка на підйом.
Маргарита зібралася і вирушила по магазинах, сьогодні була субота, у неї вихідний.
Зворотна дорога йшла повз парк, у якому колись, дуже-дуже давно, вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Анатолієм. Вона присіла на лавочку, і задумалася…
…Того дня вона зайшла по Аллочку, з якою вони разом навчалися у медінституті, вони зібралися на випускний бал.
На ній була гарна сукня, та й сама вона чудово виглядала. Дівчата вже дійшли до парку, як раптом подруга згадала, що забула вдома туфельки і швидко побігла назад, а Маргарита присіла на лавку саме на цю. І буквально через хвилину до неї підійшов молодик.
-Вибачте, я тут випадково помітив вас зі своєю сусідкою Аллою, ви подруги?
-Так, ми разом навчаємось, вірніше – навчалися, сьогодні у нас випускний бал.
Тут до них підійшов Віктор, майбутній чоловік Алли.
-Рито, а де моя принцеса?
-Побігла по туфлі, щоб потім одну з них загубити на балу для тебе, Вікторе – засміялася Маргарита.
-А ви дозволите приєднатися до вашої компанії, – раптом запитав сусід Алли. – Мене, до речі, Анатолій звуть, – простягнув він руку Маргаріті. – А з Віктором ми вже знайомі.
Аллочка вийшла заміж за Віктора і все казала Маргариті вийти за сусіда. Коли та їй пояснювала, що не любить хлопця, що хотіла б випробувати пристрасне, справжнє кохання, то подруга їй видала:
-Ну ти даєш, Ритко, не розумієш ти свого щастя. Ну, зустрінеш ти «пристрасть», а він виявиться якимось гульвісою. А з Анатолієм ти будеш як за кам’яною стіною.
І Маргарита послухала її, тим більше, що сам хлопець уже не раз пропонував вийти за нього заміж. І прожили вони з ним п’ятнадцять років у гармонії, повазі, народили двох дітей, а потім його не стало, і вона після цього заміж уже не виходила. Виростила сина з дочкою, вивчила.
Зараз вони вже самі батьки і живуть своїм життям, а Маргарита так і не зустріла того, кого полюбила б усією душею. Вона, якщо чесно, навіть не розуміла цього почуття – справжньої, пристрасної любові до чоловіка, бо не зазнала його.
Маргарита зітхнула, підвелася і з важкими сумками пішла додому. Коли вона піднялася на майданчик другого поверху, а вона жила на третьому, то побачила чоловіка біля дверей Алли, він стояв до неї спиною і намагався відчинити двері.
-А що ви там робите?! – здивовано запитала вона.
Чоловік обернувся і посміхнувся:
-Та ось, намагаюся зайти в квартиру.
-Як це зайти в квартиру?! – здивувалася Рита.
І раптом вона все зрозуміла.
Чоловік був приблизно її віку, високий, стрункий і симпатичний. Вона зрозуміла, що це і є квартирант.
-Вибачте, я вже думала бозна що. Це ви квартиру у Алли Василівни винайняли?
Він кивнув.
Давайте я вам допоможу відкрити, у неї замок трохи з вибриками, треба спочатку трохи вперед, а потім відкривати. Ось і все, прошу…
Вона дала йому ключ, хотіла підняти сумки, але вони вже були в руках чоловіка.
-Дозвольте вам допомогти.
-Буду вдячна.
-То ви моя найближча сусідка. Будьмо знайомі – Ігор Володимировичі.
-Маргарита.
-Чудово. Як тільки влаштуюся, обов’язково запрошу вас на найсмачніший чай. Сподіваюся, не відмовите одинокому чоловіку у дружбі?
-Домовилися. Я, у свою чергу, запрошую вас завтра на пиріг із яблуками, якщо любите.
-Ой, просто обожнюю. Одразу згадалися мамині пироги.
Вони розпрощалися біля дверей, задоволені один одним. На другий день у двері Маргариті подзвонили, тим часом вони з онукою тільки-но дістали пиріг із духовки. Внучка побігла до дверей:
-Я відкрию… Бабусю, це до тебе!
На порозі кухні стояв сусід з букетом червоних троянд.
-Якби я знав, що в будинку є ще одна пані, я б неодмінно взяв другий букет. А так вибачте, юна леді, квіти для вашої прекрасної бабусі, якщо я правильно зрозумів.
-Дякую, – взяла квіти збентежена Маргарита. – Знайомтеся, це моя внучка, Світлана, а це Ігор Володимирович, він винаймає квартиру Алли Василівни. Я запросила його на пиріг.
-Дуже приємно, – він поцілував ручку маленької панночки, яка зашарілася.
Допитлива онука під час чаювання запитала його:
-А де ваша дружина, діти?
-Світлано, не можна бути такою занадто цікавою.
-Нічого, я відповім на запитання. Моєї дружина не стало три роки тому, дітей у нас не було за певних обставин.
А приїхав я у ваше місто, пішовши на пенсію, бо давно мріяв тут жити. Поки винайняв квартиру, щоб підшукати та купити ту, яка мені сподобається.
Маргариті чоловік дуже сподобався і дивлячись на нього, вона раптом відчула якесь незвичайне відчуття, з нею такого ще ніколи не було в житті. Така приємна якась, радість, тому що вона знаходиться поруч із цим чоловіком, бачить його, чує приємний баритон, який радує її слух.
Вона подумала:
-Боже мій, невже це і є кохання? І що мені з цим почуттям робити в моєму віці?
І раптом помітила його ніжний погляд. І вона застигла. Вони дивилися один на одного і розуміли обоє, що це взаємне, несподіване почуття, воно накрило їх зненацька.
Внучка, наминаючи пиріг, слава небесам, нічого не помітила. Вона голосно попросила ще один шматочок, бо ну дуже смачно.
І закохані стрепенулися, чоловік теж їв і нахвалював пиріг, приєднавшись до онучки. Посидівши ще трохи, чоловік пішов. А ввечері знову постав перед Маргаритою, запросивши прогулятися, погода була чудова.
Прогулянки стали у них частими і невдовзі вони зрозуміли, що вже не уявляють життя один без одного. Ігор Володимирович зробив їй пропозицію, вона запросила своїх дітей у гості, і він у них попросив руки їхньої мами.
Діти були не проти, тим більше, що Світланка їм усі вуха продзижчала, який гарний у бабусі сусід.
Ось так до Маргарити і прийшло почуття, вона зустріла своє кохання. Нехай не в молодості, але ж, як кажуть – коханню всі віки покірні…