Єва була справжньою красунею, і коли їй виповнилося двадцять, батьки перейнялися пошуком нареченого для єдиної дочки. Негоже віддавати таку красу будь-кому!
-Наречений нашої дочки має бути розумним, добрим, дбайливим і, звичайно ж, міцно стояти на ногах. Ну, і в ідеалі, потрібно, щоб він був вірним, – сказала якось її мати Жанна сусідці, з якою вони були подругами.
-Ось насмішила! – вигукнула Ганна. – Потрібно – кому? Тож і кажу, що вам. Та якщо Єва вирішить вийти заміж, вона вас не спитає, за кого. Вона у вас така. З перчиком!
Що правильно, то правильно. Яскрава зовнішність Єви була відповідна до її характеру. Зухвалий погляд великих очей кольору міцного чаю, смілива усмішка, яскраві пухкі губи і чорні локони. Це дуже подобалося хлопцям. Але вони розуміли: ця панночка не кожному підійде.
Єва не з тих, хто покірно готуватиме чоловікові борщ і обходжуватиме його, як малу дитину. До того ж Єва гостра на язик.
Батько Єви, Іван, був практичним. Тобто шлюб дочки мав бути вдалим, перш за все, у фінансовому плані. І в ідеалі не тільки для неї, а й для батьків.
Так що, іноді дбайливі батьки підсовували красуні донечці наречених. Вони запрошували в гості своїх друзів, які мають неодружених синів або інших родичів. Всі претенденти на руку і серце прекрасної Єви були непоказні, зате із багатих сімей.
-Мамо, ну, невже все так погано? – не витримала вона одного разу, коли вони проводила старого друга батька з дружиною та їх сина Костика. – Я, може, й не ідеал краси, у чому я особисто сумніваюся, але навіщо мені такий наречений? Він мені зовсім не подобається!
-Ну, а навіщо тобі писаний красень?
-Як це – навіщо? Якщо я й закохаюся, то тільки в гарного чоловіка. Щоб, як з обкладинки! Хочу, щоб я та мій майбутній чоловік були нереально гарною парою. І щоб усі казали: “Як же класно вони виглядають разом!” Ні-ні, я волію дочекатися свого красеня.
-Гарний чоловік – чужий чоловік, – зітхнула Жанна.
-Ну, значить, треба постаратися, щоб він був моїм, – розвела руками дочка. – І потім, мамо, ну, адже мені тільки двадцять, і я, якщо ти пам’ятаєш, ще вчуся. От стану дипломованим економістом, тоді й про створення сім’ї подумаю. Загалом більше ніяких наречених, добре?
-Добре, як скажеш…
“Не зрозумію, мені здалося, чи мама розчарована? – з усмішкою подумала Єва. – А чи не все одно? Головне, щоб припинився потік цих неприємних кавалерів”.
І він справді припинився. А через півтора роки після закінчення університету Єва зустріла свого нареченого. На велику радість Івана і Жанни, Анатолій міцно стояв на ногах. Він мав свій таксопарк.
Батьків нареченої не влаштовувало тільки одне – надто вже гарненький їхній майбутній зять. Натомість дочка була щаслива.
-Таж зраджувати буде, – сказала Жанна.
-Та ще й гроші на коханок витрачатиме, – додав Іван. – А гроші мають бути в сім’ї.
-Чує моє серце, матимеш клопіт ти з ним, – підсумувала Жанна.
-А ось це ми ще побачимо! – життєрадісно відповіла дочка.
Весілля було багатим і багатолюдним. Гості захоплювалися гарною парою:
-Як вони чудово виглядають разом! Шикарна пара!
-Що правда, то правда! Ніколи не бачила пари красивішою.
Отже, одне бажання Єви збулося.
Батьки Єви, як у воду дивилися – Анатолій був ще той ходок. Якщо він і зберігав вірність молодій дружині, то тільки медовий місяць. Ну, а потім – пішло-поїхало: сауни з друзями, короткочасні відрядження, аромат чужих парфумів та пікантні предмети гардеробу в машині.
Приятелі Анатолія дивувалися, як можна гуляти направо й наліво, будучи одруженим з такою красунею.
-Ти любиш шашлик? – запитав він свого найкращого друга Кирила.
-Люблю, – відповів той. – Ну і що?
-Я теж люблю. Але я не уявляю, як можна їсти один шашлик. Так і із жінками. Моя Єва – це основна страва, смачна, гарна і гаряча. Ну, а решта, так, закуска, десерт або пікантна страва, побалуватися на один раз.
Кирило розреготався.
-Ну ти даєш! – засміявшись, сказав він. – Це ж треба!
-Так я ж у хорошому сенсі. Адже їжа – це ж добре.
-Тобі видніше, – реготав Кирило. – Ціле меню. Принаймні поки що. Але якщо вже я знайду ту саму, справжню, я згоден задовольнятися однією стравою.
-Ну-у, не зарікайся!
Подруги не раз намагалися відкрити Єві очі на пригоди її чоловіка.
-Не кажи нісенітниці і заздри мовчки! – зупинила вона Ольгу, коли та запевняла її, що бачила у ювелірному Анатолія з вельми гарною білявкою. – Мій Толик любить мене.
-Але ж я їх бачила! – не вгамовувалась подруга.
-Угу, бачила вона. Що ти ще бачила?
Але Ольга лише махнула рукою. “Яка ж Єва, однак, наївна, – думала вона. – Правду кажуть, чи що, що жінкам дається або краса, або розум?”
А коли Таня запевняла Єву, що Анатолій запропонувавїй зустрітися в приємній обстановці, та насмішкувато запитала:
-А чого ж ти не погодилася?
Таня лише похитала головою, дивуючись наївності Єви.
Ні Ользі, ні Тані, ні всім іншим подругам і на думку не спадало, що Єва і сама все чудово розуміє. Вона була переконана: набагато розумніше вдати наївну.
“Будьте впевнені, я ще своє візьму! – весело думала Єва, слухаючи чергову розповідь про витівки чоловіка. – Головне, вибрати момент”.
І вона іронічно вислуховувала байки чоловіка про те, що “нову машину привезли лише вночі”, а “на тому корпоративі всі були без дружин”.
-Нова білизна? – спитала Єва чоловіка, коли він недбало кинув пакунок на подружнє ліжко. – Можна подивитися?
-Дивись, звісно, - люб’язно дозволив він.
Червона білизна, саме її зараз розглядала Єва, була його слабкістю.
-Подобається? – з гордістю спитав Анатолій.
“Боже!” – Подумала дружина, дивлячись на напис “Справжній тигр”.
-Та, нічого так, – недбало сказала вона. – Ти їсти хочеш?
-Мабуть, – відповів чоловік. – Я б зараз яєчні з’їв. З шинкою, помідорами та цибулею. Зробиш?
-Та легко, – кивнула Єва і пішла на кухню.
“Одне з двох, – думала вона, готуючи яєшню. – Або це подарунок чергової пасії, або він їх купив для того, щоб справити враження”.
-Анатолій, тобі чай, чи каву? – гукнула Єва.
Не дочекавшись відповіді, вона вирушила у спальню. Чоловік розмовляв по телефону.
“Все ясно, воркує зі своєю пасією».
Єві стало неприємно.
-Я обов’язково одягну твій подарунок, – грайливо сказав Анатолій.
“Так, я була на вірному шляху, – з гіркою усмішкою констатувала дружина. – Та скільки можна, зрештою?! Пора покласти цьому край!”
Постукати в двері було вище її сил, і Єва повернулася на кухню.
Анатолій любив яєчню із червоним перцем.
І тут Єву осяяло. Дочекавшись, коли Анатолій піде у ванну, вона пішла у спальню і посипала перчиком чоловікову обновку. Це побачення він запам’ятає на все життя!
Спускаючись сходами, Анатолій щось відчув.
Він завів машину та виїхав із двору. Неприємне відчуття посилювалося. “Та що ж це таке?” – з досадою подумав Толик.
Невдалий ловелас зупинився і набрав номер Кирила.
-Е-е-е, братику, та тобі треба перевіритися! – виніс він вердикт, вислухавши Анатолія.
Анатолій рішуче розвернувся у бік будинку. Йому зателефонувала Марина і поцікавилася, коли він приїде.
-Що, не терпиться? – закричав Анатолій. – Ніколи! Забудь цей номер!
Єву так і підмивало підвестися і поцікавитися, чого це він сьогодні так рано. Але вона вдавала, що спить. Ще, чого доброго, розсміється, а Толик усе зрозуміє. Ні, шоу має продовжуватися!
Крізь звук води, що ллється, Єва чула, як чоловік сварився. Анатолій вимкнув воду і пішов спати в залу.
“Не хоче мене турбувати, – думала Єва, ледь стримуючи сміх. – І правильно робить, нічка буде неспокійною!”
Вранці Толик виглядав неважливо.
“Так і є! – подумала Єва. – Не спав усю ніч. Ну, нічого, йому корисно. Не буде мені зраджувати!”
-Ти не бачила мій паспорт? – похмуро запитав чоловік. – Хочу на процедури зʼїздити.
Єва ледве стримувала сміх, і їй довелося відвернутися.
-Не знаю, може, в машині. Ти заслаб, чи що? Щось серйозне?
“Так, спокійно, тільки не сміятися!” – наказала собі Єва.
-Ні-ні, так, з метою профілактики, – промимрив Толік.
“А ось тут ти маєш рацію! – подумки кивнула Єва. – Сподіваюся, така профілактика піде тобі на користь!”
Як тільки за Анатолієм зачинилися двері, вони дали волю емоціям. Давно Єва так не сміялася!
Але не тільки в Єви видався такий веселий ранок.
-Ой дякую, друже, насмішив старого з самого ранку! – говорив лікар, витираючи сльози. – Сміх, адже він життя продовжує. Тож завдяки вам я довше проживу!
-А… Вибачте, що смішного? – здивовано спитав Анатолій.
-Звичайний червоний перчик. Тому і відчуття такі…
-Ви впевнені? – округлив він очі.
-Впевнений. Зараз є якісь відчуття?
-Трохи. Щоправда, вже менше.
-Ну і чудово. Холодне молоко, кефір, чи йогурт, і все минеться.
-Велике спасибі! – вигукнув Анатолій і розцілував його в обидві щоки.
-Та нема за що! Побільше б таких.
“Отже, Маринка ні до чого, – думав Толик, уже сидячи в машині. – Тільки це нічого не змінює! Господи, яким же я був!
Коли Єва увійшла до квартири, то була здивована. Толик був удома!
-Стомилася? – запитав він, допомагаючи дружині зняти пальто.
-Є трохи, – усміхнулася Єва. – Ти сьогодні рано. Що приготувати на вечерю?
-Не треба нічого. Я все приготував.
-Та ну!
-Чиста правда, – урочисто сказав чоловік, заводячи дружину в залу, де на неї чекала романтична вечеря і розкішний букет квітів.
Пройшов рік…
-Вона просто диво, правда? – мабуть, вдесяте запитувала Єва.
Два тижні тому у Анатолія та Єви народилася дочка Аліна, і тепер вони із задоволенням освоювали ролі мами і тата.
Щасливі батьки з ніжністю дивилися на сплячу дочку.
-Вона у нас красуня, – охоче відповідав молодий батько. – Як мама. Така сама гарна.
-І теж із перчиком? – з усмішкою сказала йому Єва, і подружжя тихо розсміялося.
