Олег доїв котлету, акуратно забрав з тарілки залишки пюре і подивився на дружину.
Марія сьогодні була в чудовому настрої і навіть щось наспівувала, домиваючи посуд.
-Доїв? – запитала вона, обернувшись. – Давай тарілку!
Олег простяг тарілку і гірко зітхнув.
-Марічко, – сказав він. – Може, все ж таки не підеш, га?
-Що ти сказав? – не почула жінка. – Зараз, почекай!
Марія вимила тарілку, вимкнула воду і сіла за стіл навпроти Олега.
-Я тебе слухаю, – нарешті сказала вона.
-Я говорю, може, не підеш завтра, га? – продовжив чоловік. – Нема тобі що робити в моєї матері.
Марія здивовано дивилася на чоловіка.
-Олеже, – вона теж зітхнула. – По-перше, ми з тобою вже домовилися. А, по-друге, твоя мама сама мені дзвонила і дуже просила знайти можливість і вибратися. Все-таки у неї ювілей, а не просто день народження Ну і, по-третє, ти сам знаєш, що я вже півроку далі дитячого майданчика і магазину нікуди не вибиралася. Мені теж хочеться трохи відпочити і змінити обстановку!
-Ні, ну а що ти хотіла? – здивувався Олег. – Ти, коли погоджувалася на дитину, то не просто погоджувалася, а хотіла її і повинна була розуміти, що дуже довго ніяких розваг у тебе не буде. Дитина – не іграшка. Їй постійна увага потрібна! Та й хіба нормальна, любляча мати може втомитися від своєї дитини? Не розумію твоїх претензій.
-У мене немає претензій, – заперечила Марія. – Я просто пояснюю тобі, що хочу піти на день народження до твоєї мами.
Розвіятись, змінити обстановку… Я ж не з подружками в кафе йду, а з чоловіком на ювілей його мами, Господи!
На запрошення цієї самої мами, між іншим!
-А я вважаю, що тобі йти не треба! Ти мати! – трохи підвищив голос Олег.
-А ти батько, – посміхнулася Марія. – Чудово, давай привітаємо твою маму по телефону, а ти, при нагоді, передаси їй подарунок.
-В сенсі? – здивувався Олег.
-Ну ти ж сам сказав – дитина вимагає постійної уваги батьків. Значить, завтра залишаємося вдома і займаємося нашою дитиною. Удвох. Ти, взагалі такий самий батько, як і я, але, коли ходив на день народження сестри і свого друга, чомусь забував про це.
-Мені треба було відпочити!
-А мені чому не треба? Я з дитиною таким чином 24 години на добу – більше, ніж ти.
-Ти мати!
-А ти батько!
Олег зрозумів, що Марія налаштована серйозно і легко переконати її не вдасться. Або йдемо разом, чи разом не йдемо. Вперта! Тоді він вирішив зайти з іншого боку.
-Добре, – поступився він. – А Павлик з ким залишиться? Ти ж не потягнеш його з собою в ресторан?
-З моєю мамою. Вона сама запропонувала посидіти з ним завтра.
-І тобі не соромно її навантажувати? Павлику всього півроку! І дитину повинні виховувати батьки!
-Так. Значить, завтра залишаємося вдома і виховуємо дитину? – запитала Марія.
-Ну, добре… Навіть якщо підемо… Але що ти одягнеш? У нас ні грошей на нове вбрання, ні часу, щоб їхати в магазин.
-Оце вже зовсім не проблема! – засміялася Марія. – Ти, мабуть, не помітив, що я за цей час трішки схудла і чудово поміщаюсь у свої сукні, які, до речі, майже нові – дві з них я всього по одному разу вдягала на корпоративи.
…Наступного дня Олег був у найгіршому настрої. Він думав, що він матиме чудову нагоду погульбанити, розслабитися і змінити обстановку. Може, в ресторані навіть будуть симпатичні панянки, яких він запросить на танець…
Та й просто, ювілей матері – це ж чудова нагода повернутися додому за пів ночі, коли і Павлик, і Марія вже сплять, а вдома тиша. І ось – будь ласка! Вчепилася за ним!
Марія ж, навпаки, настрій мала чудовий. Павлик сьогодні поводився чудово, не вередував – спокійно грався, то в ліжечку, то в дитячому шезлонгу, даючи можливість Марії привести себе в порядок і зібратися.
Та й мама прийшла навіть раніше, ніж обіцяла, тож не треба було поспішати, бігати і переживати.
Марія не стала викликати таксі – до чого зайві витрати? Ресторан поруч із зупинкою, часу у запасі багато. Олег теж їхатиме громадським транспортом, прямо з роботи. Вони домовилися зустрітися біля ресторану.
-Не передумала? – буркнув Олег в слухавку, а Марія похитала головою і посміхнулася.
…Олег і Марія привітали іменинницю, поцілувалися з нею, вручили букет та подарунок і сіли за стіл.
-Марійко, давай тобі салатика покладу! – пригощала невістку привітна свекруха.
-Їй не можна! – похмуро заперечував Олег. – Вона годує дитину!
-Так я ж не ігристе пропоную!
-Ще чого не вистачало! – обурився Олег.
-Дякую за турботу, але я пам’ятаю список дозволених та заборонених продуктів! – вставила Марія.
-І рибу не можна! – знову заперечив Олег ще через кілька хвилин, коли свекор запропонував Марії тарілку з рибною нарізкою. – Ти про дитину подумала?
-Олег, не переживай, все під контролем! – сказала Марія.
Олег похмурнів все більше – Марія навіть не приховувала, яке задоволення вона отримує від сьогоднішнього виходу в люди.
-Тобі не соромно? – шипів він. – Дитина залишена на бабусю, а ти тут розважаєшся! Може, він там репетує без матері…
-Не репетує, – безтурботно відгукнулася Марія. – Він поїв овочеве пюре і вже спить. Я десять хвилин тому мамі дзвонила – ти що, забув?
Олег насупився і почав швидко їсти олівʼє.
-Нічим її не проймеш! – думав він. – Ось уперта!
-Олежику, потанцюємо? – запропонувала Марія. – Жива музика… Коли ми з тобою востаннє танцювали? Йдемо?
-Сама йди, – буркнув Олег. – А в мене настрою немає!
Ніби так і треба було, в ту ж мить, до них підійшов приємний чоловік років сорока через сусідній столик і запитав Олега:
-Ви дозволите запросити вашу супутницю на танець?
Олег скривився, як від лимона, але кивнув.
Не встигла Марія повернутися до столу після танцю, як він почав до неї з докорами:
-Ось скажи, чи є у тебе взагалі совість, чи нема?! Я сказав, що в мене поганий настрій – а ти, замість того, щоб спробувати якось розвеселити мене, побігла танцювати з чужим мужиком! Заміжня жінка, мати! Дитина вдома одна, а ти тут розважаєшся! І як це розуміти?
Мабуть, він говорив досить голосно, бо іменинниця, суворо глянувши, покликала сина до себе.
-Ти що виробляєш? – прошипіла вона, не забуваючи посміхатися одними губами іншим гостям. – Марія – моя гостя! Вона у тебе світу білого не бачить, навіть у перукарню сходити не може! Так, я спеціально її покликала! Бо бачу, як їй важко! Я працюю, не можу часто приходити, допомагати, але вже на свято запросила, щоб вона відпочила хоч трохи, обстановку змінила. Тобі її не шкода?
-Мамо, ти про що? Чому я повинен її шкодувати? І від чого їй відпочивати? Від власної дитини? Вона мати! І вона не працює, взагалі-то! Її єдина турбота зараз – син! Які розваги? Який відпочинок?
-Синку, вибач, але зараз ти поводишся, як егоїст і черствий мужик! Я тебе просто не впізнаю. Не смій псувати мені свято, а Марії – настрій!
Проте слова матері не допомогли. Навпаки, Олег образився, що мати зробила йому зауваження і насупився остаточно.
-Їдемо додому! – сказав він Марії. – Я викликав таксі!
-Але Олег… Ми ж зовсім недавно прийшли…
-Я їду додому! – майже вигукнув Олег. – А ти можеш залишатися і танцювати хоч до ранку. З ким хочеш і скільки хочеш! – він розвернувся і пішов до виходу, навіть не попрощавшись з матір’ю та батьком – тільки махнув рукою.
Марія, відчуваючи, що зараз розплачеться, побігла за ним.
-Ось і навіщо тобі все це було треба, га? – почав Олег, щойно вони сіли в таксі. – Подивися, до чого довела твоя впертість! Твоя мати після роботи має сидіти з дитиною. Сама дитина вдома одна. Зіпсувала настрій мені, зіпсувала свято моїй матері. Скажи, вартувало це того?
Відпочити їй захотілося! Як можна такою бути, не розумію… Стільком людям проблему створила… З іншого боку, сподіваюся, для тебе це стане уроком і більше не повториться!
Марія мовчки слухала слова чоловіка і плакала, відвернувшись до вікна…
…Через місяць вона зібрала свої речі і поїхала з дитиною до матері. Більше таку поведінку Олега вона терпіти не мала наміру. Але все ж Марія вирішила почекати, може чоловік вибачиться і зміниться хоч трошки… Та в глибині душі вона розуміла, що в такому віці, люди вже, мабуть, не міняються.