Зіна постояла біля воріт батьківського будинку і несміливо увійшла в хвіртку. Ольга Іванівна в літній кухні смажила пиріжки з чорницею, побачивши доньку вигукнула: – Зіна, дочко? Чому не подзвонила. Віктор також приїхав? Зіна опустила очі. – Мамо, я одна приїхала. Без Віктора. Я вирішила з ним розлучитися. – Розповідай, що сталося, – сказала мама. Зіна сіла поряд, нахилилася до мами, і почала щось говорити на вухо. Мама Зіни застигла, коли дочка почала їй щось шепотіти
Зіна постояла біля воріт батьківського будинку і несміливо увійшла в хвіртку.
-Зіна, дочко? Ми не чекали на тебе. Чому не подзвонила, не повідомила, що приїдеш?
Мама Зіни, висока повненька жінка, в літній кухні смажила пиріжки з чорницею. Свіжі ягоди вона викладала на кружечок тіста, поверх ягід насипала ложку цукру і заліплювала краї.
– Клич Віктора чай пити, – зняла з себе фартух мама і виставила на стіл тарілку з пиріжками.
Зіна опустила очі.
-Мамо, я одна приїхала. Без Віктора. Я вирішила з ним розлучитися.
Краще б Зіна цього не казала.
-Як це розлучитися?! – вигукнула жінка. – Всього півроку тому весілля вам зробили! Навіщо тоді виходила за нього, плакала “люблю не можу”?
Зіна замружилася і почекала поки мама видасть порцію гнівних докорів і виговориться.
Але та заспокоюватися не збиралася. Сіла на табуретку і гірко зітхнула:
– Ну що у вас там сталося, ти мені хоч розкажи.
***
– Він зрадив тобі? – запитала мама.
-Та ні, що ти мамо, – відповіла дочка.
– Ну а що тоді? – вголос занервувала Ольга Іванівна. – Що сталося?! З чоловіком можна розлучитися у двох випадках: якщо він гуляє чи зраджує. Решту можна пережити, в межах розумного.
-Ма-а-ам … Ну не можу я з ним. Він нестерпний, – сказала Зіна.
-Налий ще чаю і розкажи. Я хочу пояснень. Я тільки почала до твого Віктора звикати. У чому? У чому він нестерпний?
Зіна налила матері ще чашку чаю. Сіла поряд, взяла мамину руку в свою долоню. Притулила її до своєї щоки.
-Мамо. Я все розповім тобі. Із ним жити неможливо. Кожен ранок у нас починається з його бурчання. То йому терміново потрібні шкарпетки, то куртку свою десь кидає. Він ніколи не складає речі у шафу. Він розкидає шкарпетки.
Ольга Іванівна головою похитала:
-Ну а в чому проблема не розумію. Виховуй його на свій смак.
-Та не можливо його виховати, мамо, я намагалася, тільки нерви даремно витратила!
І Зіна почала говорити. Мама, Ольга Іванівна слухала і головою хитала: за словами дочки, Віктор виявився справжнім нечепурою.
Що далі Ольга Іванівна слухала, то більше дивувалася.
-Вся раковина в брудна, він так зранку голиться! – обурювалася дочка. -У шафах на поличках безлад, все розрите. Скрізь його залізячки! Тягне в будинок всякий непотріб! У ванну зайти неможливо без здригання! Я навіть у гості подруг не хочу запрошувати!
– Я як хатня робітниця, постійно прибираюсь!
Ольга вислухала доньку і шумно видихнула.
-Відкрию тобі велику таємницю дочка: чоловіки вони всі такі. Ця поведінка у них викликається розподілом обов’язків у будинку. Суть їхніх думок проста: вони смітять і тестують, чи зможе дружина утримувати будинок у чистоті.
Зіна нетерпляче махнула рукою і тупнула ногою:
-Ти зовсім мене не зрозуміла, мамо! Ну добре. Не хотіла говорити, та доведеться мабуть.
Ольга схопила миску з часником і почала чистити часник на зубчики. Зіна нахилилася до матері і почала їй пошепки:
-У нас відро стоїть у кутку кухні. Туди я зливаю відходи. Каналізації ж у будинку немає, туалет на вулиці. А він! А він!..
…Мама Зіни застигла, коли дочка почала щось шепотіти їй на вухо. Часник відклала, і миттєво сказала:
-Правда, дочко? Боже! Уф, аж недобре стало мені… А на вигляд і не скажеш же! Правильно, що ти від нього пішла! Через нього у вас у домі завжди пануватиме бардак. Як у таких умовах ви онуків мені народжуватимете? Вам однозначно розлучатися треба!
***
Віктор примчав на машині до будинку Зіни. Припаркував авто біля воріт і вийшов. Задні дверцята своєї машини він відчинив і став поруч. Оперся об машину…
Зіна біля вікна за шторою ховалась. Виглядала тихенько з укриття. Поруч мама встала. Обидві жінки нахилилися до кута вікна і виглянули: у салоні автомобіля, де двері відчинені, букет квітів лежить. Білі лілії.
Ольга відійшла від вікна, випросталась, і видала:
-Квіти красиві і сам теж як із картинки. Але який же нечепура!
Зіна відійшла від вікна і сіла в крісло. Дістала пилочку і почала нігті підпилювати.
-Зіна! Де ти там? – вбіг у будинок і затупав босими ногами батько Зіни, Іван. Він пробіг у залу і втупився в дружину й дочку. Він шумно дихав:
-Зіно, ти що, не бачиш чи що? Там же зять приїхав. Виходь давай!
Чоловік не міг зрозуміти, чому дочка не ворухнулася навіть, а дружина стоїть біля столу і горішки ласує.
-Ну? – уривчасто пробурмотів чоловік. І заходився крутити головою: то на дочку подивиться, то на дружину.
-Ну Приїхав і приїхав, що тепер. Не хочу його бачити, – заявила Зіна.
Дівчина встала, обтрусила на собі сукню. Хмикнула:
-Хай стоїть!
І до спальні пішла.
Батько обурився:
-Ні, ти бачила, Оля? Ти бачила? Ну зараз я…!
-Куди ти? Ти не лізь до них! Самі розберуться! – зупинила Ольга чоловіка.
Іван насупився.
-Та ти що Оля? Вона ж вийшла заміж! Ми їй весілля зробили. Машину вскладчину купили. Продукти он, мішками возимо. А вона що робить!
-Ну значить їй так хочеться!
Ольга побігла вперед чоловіка, загородила собою двері до дочки.
-Не пущу, не смій! Нехай “цей”, постоїть трошки!
-На сонці? Ти дивися дружина, довигороджуєш дівчину! Залишиться у нас жити, розлучена!
***
Дружина вивела Івана на ганок і двері зачинили.
-Ех, зятю, сину, – схаменувся він. І побіг до воріт.
-Ти б це, – почав Іван, – Не міг би, на рибалку зі мною?
-На рибалку?
Віктор застиг і подивився на букет квітів, який для дружини купив, щоб миритися.
-Та ти не переживай! Рибалка – це одна назва. Відвезеш мене на берег, посидимо там із вудками.
-Але я… Мені до Зіни б, поговорити хочу.
-Та залиш, сину, – обхопив зятя за плечі чоловік. І підморгував:
-Повз магазин поїдемо. Поговорити треба.
***
Зіна ходила біля вікна.
-Мамо, куди Віктор поїхав, ти не бачила?
-Я не знаю. А хай їде.
Мама пригладила волосся дочки і засюсюкала:
-Я скучила. Ти як заміж вийшла та поїхала, зовсім тихо стало в нас вдома. Сумно. Залишся тут.
-Але мама …
Зіна переживала.
-А можливо…
Очі Ольги раптом забігали.
-А може ну його? Твого Віктора? Пожила і вистачить, додому вернися. Все одно кажеш, він нестерпний.
Очі Зіни теж забігали. Такого повороту вона не чекала.
-А як же шанс дати?
-А пізно. Ну який шанс, дочко, він же ледар, як з ним жити будеш? Ти молода в мене, вродлива, іншого зустрінеш. Тільки, скажімо так, не зараз, а потім років до тридцяти. Даремно ти рано заміж вийшла. Пожила б ще в нас вдома…
…Зіна вибігла з дому.
-Зіна!
-Ну вже ні, мамо! – побігла вулицею Зіна. -Не хочу я жити з вами! Мені й одруженій живеться зовсім непогано.
***
Віктор із тестем йшли пішки і обійнявшись. У відерці плюхалася всього одна-єдина рибка, маленька. Але незважаючи на це, обличчя у “рибалок” були задоволені.
-А за машину ти не переживай, – заявив тесть, – її Зіна забере, прижене. Вона ж вихвалялася, що водити може.
Віктор зупинився. Невдоволено брови зсунув:
-От через це, дядьку Іване, ми з Зіною і посварилися. Машину просить, Зіна.
Іван здивувався. Повернуло своє обличчя до зятя. Кепка на Івані була надіта криво.
-Яку машину?
-Так Яку? Мою звичайно. Тобто нашу, спільну.
Постояв Іван, задумливо похитався Погладив зятя по плечу суворо:
-А навіщо їй? Обійдеться! Їй машину – не давати! Вона ж водить погано! Я її сам вчив, то все знаю. Поїхати поїде, та тільки машину після неї – відразу в брухт здавати. У жодному разі не підпускай до своєї ластівки, ти їй стареньку купи, і нехай водить!
-Дядьку Іване, так вона ж ображається. Так ображається, що одразу свої речі зібрала і до вас поїхала. А я ось, за нею звісно. Не можу без неї, дуже люблю.
-Цікаво. А машина їй навіщо?
-Та вона дядько Іван і народжувати не хоче! Сказала, дитина народиться, її ж всюди без кінця возити треба буде, а я щодня пропадаю на своїй роботі. А потім, мовляв, коли дитина виросте, їй її до дитячого садка возити треба буде.
***
Коли Іван із зятем прийшли, Зіна поводилася скромно. Ходила опустивши очі, на чоловіка свого косилася.
-Сідайте вечеряти.
Віктор сів за стіл. На дружину, Зіну, спідлоба поглядає, дивується: така смирна, просто диво. Мовчки їжу подає. Подає ложку. Поводиться виховано при батьках.
А в них то вдома, свариться і весь час дме губи. Часом і погодувати його навіть не хоче.
***
Мама ходила біля Зіни:
-Доню не ображайся на батька. Він якнайкраще хоче.
-Мамо, а я водити хочу. Прямо дуже.
-Так права отримай і сідай за кермо.
-Ну отримаю, а що толку? Віктор машину мені не дає, тато йому підтакує. От би мені самій машину купити окремо.
-Так, проблема … А машини скільки коштують?
Зінаїда подивилася спідлоба на матір:
-Багато
– Та як же багато, он Дмитро сусід, купив за невеликі гроші хорошу машину.
-Так він купив стару. Вона тільки на вигляд хороша, а сама вся фирчить як трактор.
-Дочко, ми ж із батьком ще за кредит на ваше весілля не розплатилися.
-Та зрозуміла я, – зітхнула Зіна. – А я ж водити вмію, лишилося тільки іспит скласти. Хочеш, я тобі покажу?
Вночі обидві жінки не спали. Зіна встала, пройшла до коридору, пошарилася там у речах чоловіка, потім вийшла з дому у двір навшпиньки і в машину чоловіка сіла. Також безшумно з дому, навшпиньки, вийшла мама Зіни, Ольга. Сіла у машину на переднє пасажирське сидіння. Засвітилися фари автомобіля і сам автомобіль рушив потихеньку з двору на дорогу.
***
Віктора розбудила Зіна о п’ятій ранку.
-Вітя, – слізно просила дівчина. -Вставай дорогий …
-Що? Що сталося?
-Машина застрягла. Твоя.
-Де застрягла?
Зіна тихенько витерла заплакані очі в хусточку.
-Там. Біля дороги.
-Зіна! Ти що, машину взяла без дозволу? – підскочив із ліжка чоловік.
-Та не сварися ти! А то тато почує! Тато спить, не буди його, прошу…
***
Віктор біг з усіх ніг. Біля виїзду з села він побачив тещу, що сиділа на узбіччі дороги. Та сиділа навпочіпки, обхопивши свою голову.
Машину, улюблену “ластівку” Віктор теж побачив. Вона з’їхала з дороги і вперлася передньою частиною в канаву.
-Тааак … Фара все. Бампер все, – ходив біля машини чоловік. – подряпала весь передок. Ну як же так, Зіна?
Зіна розплакалася і жалісно видала:
-Я хотіла маму покатати, похвалитися… Ой, зроби що-небудь, Вітя. Головне щоб тато ні про що не дізнався… Я більше не водитиму машину. Не хочу більше. Не буду навіть заїкатися…
Підскочила раптом і Ольга. Встала і подивилася на зятя:
-А я вам грошей дам, полагодити. У мене є, я дам, тільки ти не кажи нічого Івану.
Віктор збігав до сусідів батьків Зіни, ті підігнали трактор і витягли машину. Подряпана та була звичайно, але тим не менш працювала.
***
Іван прокинувся і не зрозумів, чому всі в будинку так усміхаються йому і підлещуються. Дружина йому чай у ліжко бігла нести, дочка, Зіна, носилася по дому з віником і прибирала, пульт з люб’язною усмішкою йому подавала. І чогось загадково чоловікові дзвонила.
-Помирилися вже? – зрадів Іван.
-Помирилися, – повідомили і матір, і дочка.
-А мій улюблений зять де?
-А машину поїхав мити. І справи в нього там невідкладні.
-Зрозуміло.
-Я залишуся у вас погостювати на кілька днів, тату, – обняла батька Зіна.
-Залишайся Зіна.
Іван подивився на доньку і зітхнув: молоді то сваряться, то назад миряться. Не зрозуміти їх, не зрозуміти…
Ольга Іванівна теж подивилася на дочку. Розмова у них із дочкою була нещодавно.
-Я все одно дочка не розумію … Тобі ж все одно з таким нечепурою неможливо жити. А тепер ще й завинила перед чоловіком. Може піти тобі від нього? До нас із батьком повертайся. Його ж не перевиховати, якщо він у душі нечепура.
Ховаючи очі від матері, Зіна заявила:
-Та що ти почала мамо, нечепура, нечепура. Зате людина хороша. Люблю його і чекаю з нетерпінням.
-Ну а чого ти тоді приїхала і скаржилася?
-А це мама вже не ваша справа. Самі знаємо.
Зітхнула Ольга Іванівна, рукою махнула:
-Тоді до мене більше скаржитися на чоловіка не бігай.
