Наталка забігла в квартиру абсолютно щаслива.
-Ну нарешті! Нарешті це сталося! – подумала вона.
Наталка подивилася на годинник: у цей час її батьки зазвичай пили чай. Ось і зараз світло на кухні горіло і чулася тиха розмова.
Наталка зробила серйозне обличчя, зайшла у ванну, вмилася і зайшла на кухню до батьків.
-Наталочко, привіт! – посміхнулася одразу мама. – Де була?
-Та, так… З Андрієм гуляла.
Звичайно їй хотілося сказати батькам, що після трьох років зустрічей вони нарешті вирішили почати жити разом, а потім одружитися, але не наважилася.
-Краще це зробити, коли вже квартиру винаймемо і речі перевеземо. Так би мовити, поставити перед фактом, – подумала вона.
А ввечері перед сном Наталка ще довго лежала в ліжку і посміхалася від щастя…
Весь наступний тиждень Наталка з Андрієм активно шукали собі квартиру. Щодня вони мали хоч один, але перегляд.
Багато які з квартир Наталці подобалися, але Андрій у кожній знаходив якісь недоліки.
На другому тижні пошуків вони стали рідше виїжджати на огляди, а на третьому загалом подивилися тільки дві квартири.
Але потім… Потім сталося найгірше. Після огляду останньої квартири Андрій сказав:
-Наталка, ти знаєш, я зрозумів, що не готовий щомісяця витрачати стільки грошей на оренду. Все-таки квартира має бути своя!
Наталя стояла навпроти нього і кліпала очима.
-І що ти пропонуєш? – запитала вона і стиснула губи, щоб не розплакатися.
-Ну як що?! Ти ж відкладаєш на квартиру? От і я буду. Удвох ми ж швидше назбираємо. Тільки мені для цього роботу треба поміняти. На більш високооплачувану. Тим більше скоро ми одружимося, діти підуть…
Від цих слів Наталя підбадьорилася.
-А чому ні? – подумала вона. – Якщо вони разом почнуть збирати, то швидше будуть мати потрібну суму. Тим паче, якщо Андрій поміняє роботу…
-Я тебе кохаю, Наталочко, – почула вона і посміхнулася.
-Я тебе теж, – відповіла Наталка.
А потім Наталка почала допомагати Андрію шукати роботу, хвалити його і мотивувати на “подвиги”.
На жаль, все сталося так само, як і з квартирою: на першому тижні пошуків роботи Андрій відвідав багато співбесід, на другому – всього пару, а на третьому – жодної.
-Ех, Наталю! Нікому я не потрібний! – журився Андрій.
А Наталя все підбадьорювала його і підбадьорювала, говорячи, що він обов’язково знайде роботу своєї мрії.
-Знаєш, Наталю. Напевно, я її вже знайшов – це там, де я зараз працюю!
І знову Наталка стояла і тільки кліпала очима.
Вона намагалася щось сказати, але не могла. Усі її надії та мрії в секунду зникли. Вона розуміла, що так нічого не зміниться, що все залишиться, як і раніше. І Андрій це підтвердив…
-Наталю, так нам і так добре, правда ж?
Наталя кивнула.
-Я тебе кохаю, – сказав Андрій.
-Я тебе теж, – машинально сказала Наталка.
На вихідних у Наталі зовсім не було настрою ні щось робити, ні кудись виходити.
Звичайно, Андрій кликав її в парк, але вона сказала, що заслабла і не пішла. Наталя знала, що Андрій запитуватиме, чи домовилася вона з кимось щодо квартири, щоб вони побули вдвох, чи може зняла номер…
-Та що ж це таке! – Наталя сердилася сама на себе. – Як я можу терпіти все це?! Чому я повинна з кимось домовлятися? Чому я повинна платити свої гроші?!
І Наталка розплакалася…
У кімнату постукали.
-Наталю, – це була мама. – Прийшла Мариночка. Ти вийдеш?
-Так, звичайно, – сказала Наталка і почала витирати сльози.
-Ну, хто б сумнівався! Принесло сестричку! – подумала дівчина.
Насправді Наталя любила Марину. Марина була яскравою, красивою, доброю і дуже вимогливою до чоловіків…
-А я вагітна! – радісно повідомила Марина.
Наталя здивовано дивилася на сестру.
-Чекай, як же так? Ти ж казала, що спершу треба вийти заміж…
-А я виходжу заміж. Через три тижні.
-Ого! Значить буде супер весілля із купою гостей?
-А от і не вгадала, – Марина розсміялася. – Будуть тільки його батьки, мої батьки і ти!
Наталя розчаровано дивилася на сестру. Їй здавалося, що її сестра мала зробити бенкет на весь світ.
-Як же так? – Наталка задумалася і у неї виникла ідея. – Маринко, у нього немає грошей, так?
Марина знову засміялася.
-Чому ні? Є! Ти ж знаєш мої принципи: чоловік і жінка мають добре заробляти. Ти ж знаєш, що якщо мій хлопець заробляв мало, то одна з умов подальших зустрічей – це його саморозвиток і зростання. Просто я байдужа до свят і прагматична – навіщо викидати гроші на вітер?
Сестри проговорили весь вечір. А коли Марина пішла, то Наталка вирішила – з Андрієм вона розлучається і крапка! Марина має рацію – хочеш, щоб поряд з тобою була жінка, розвивайся і йди вперед…
Минув час. Наталя дуже важко сприймала розставання з Андрієм. Він був такий звичний, такий рідний, їй не вистачало його очей, які з обожнюванням дивилися на неї.
Це з одного боку.
А з іншого, її самолюбство було зачеплене. І все тому, що Андрій легко погодився на припинення стосунків, а через тиждень знайшов собі нову дівчину, а ще через кілька місяців одружився з нею!
-Оце так… – самооцінка Наталі понизилася далі нікуди.
Добре, що Марина була поряд.
-Наталю, ти все зробила правильно! – сказала вона.
-Так… Правильно… Він тепер одружений, а я одна! – Наталка заплакала.
Марина обняла сестру і почала гладити її волосся.
-Ну послухай… Ну одружився і що з того? Напевно ти думала, що він буде сумувати і роботу свою поміняє і вирішить всі ваші проблеми. Адже так?
Наталя кивнула. Звичайно ж вона думала, що Андрій благатиме її про повернення.
-Так от цього не сталося. Більше того, він одразу знайшов собі іншу з грошима і переїхав в її квартиру і живе за її рахунок. Ну, подумай, тобі таке треба?
Наталя схлипнула, а Марина продовжила.
-От ти на квартиру гроші збираєш? Збираєш! Ось і побралися б ви коли, нарешті, ти квартиру цю б купила… Років через десять. І що, це життя? Та радіти треба, що ти знайшла в собі сили розлучитися з цим Андрієм. Так що витирай сльози і починай життя з чистого листа!
І ось помчав час. День змінював інший, потім третій… А в Наталки так нічого і не змінювалося.
-Та ти просто займися чимось нарешті, – говорила їй Марина. – На танці запишись, або в зал, або в басейн. Та хоч бігати почни!
Але Наталя все відмахувалась від цих ідей. Так і йшло все – дім-робота-дім.
-Все-таки треба щось робити, – подумала Наталка, коли її життя стало їй набридати.
І вона вирішила почати бігати. Ну а що? Витрати на біг маленькі – купив кросівки і спортивний костюм та й бігай собі на здоров’я.
А ось танці і фітнес коштують грошей. А Наталка витрачати їх не хотіла – вона все далі збирала на окрему квартиру.
Перший тиждень вона ледь знаходила в собі сили вийти на вулицю, піти в парк і побігати, а з другого втягнулася і далі навіть не уявляла себе без бігу.
І ось одного разу сталося неймовірне. Під час пробіжки її наздогнав якийсь хлопець і побіг поряд із нею.
-Привіт, – сказав він. – А я давно за тобою спостерігаю. Мене Сергій звуть.
-Привіт. Я – Наталка.
Ось так в Наталі почалися нові стосунки.
Звичайно, Сергій дуже відрізнявся від Андрія. Він дарував Наталці квіти, вони ходили і в кафе, і в театри.
Більше того, у Сергія була власна квартира і він розповідав Наталці, що щойно поміняв роботу на дуже хорошу.
Наталя була щаслива.
Дуже швидко вони з’їхалися і стали жити разом. А потім якось раптово Наталка завагітніла і Сергій запропонував їй розписатися.
-Ну ні… Тільки не зараз, – Наталя не була такою, як Марина.
Вона мріяла про сукню, красиву зачіску і застілля. Вона хотіла відчути себе принцесою. Більше того, виходити заміж вже у положенні вона точно не хотіла.
-Давай краще вже після того, як народиться дитина і їй виповниться років зо два. Давай, га?
-Ну гаразд, – погодився Сергій. І цю тему було закрито.
А потім сталося незрозуміле.
-Наталю, я купував собі ковбасу. Де вона? – запитав її якось Сергій.
-Ковбасу? Ааа! Я її з’їла, вибач.
-Це я купив. Будь ласка, більше не бери ті продукти, які я собі купую, – Сергій сказав це повільно, підкреслюючи кожне слово.
Наталка дивилася на нього з широко відкритими очима.
Ситуацію зам’яли, але Наталя занепокоїлася.
-Як же так? – думала дівчина. – Все, що кожен купував, було спільне, а зараз раптом з’явилося щось окреме?
І що більше Наталка про це думала, то ставала все сумніша і сумніша.
Вона зауважила, що останнім часом Сергій взагалі ні на що не витрачає свої гроші. Все купує Наталка та ще й рахунки оплачує.
-Сергію, що у нас відбувається? Як ми будемо жити? У нас же незабаром з’явиться малюк, – Наталка не витримала і вирішила розставити всі крапки над «ї».
-Та все нормально. А що таке? – почав Сергій.
Але потім з’ясувалося, що нічого нормального нема. Що Сергій ніде не працює і ніколи не працював! Що гроші йому давали батьки, а зараз перестали…
Тому що чоловік має утримувати свою сім’ю сам. А ще має великі борги в банках!
-Наталочко, чесно кажучи, я тебе люблю. І я хочу бути з тобою. Але ця дитина… Це все через неї. Що можна зробити?
Наталка застигла. Ні, ну треба ж, так брехати!
-Я не розумію… Ти ж казав, що їздиш на роботу… А де ти був весь робочий час?
-У справах їздив, чи вдома був. А що?
-Та так нічого.
-Так що можна зробити?
І тут Наталюу розізлилася. На Сергія… На себе… На Марину, яка порадила їй почати бігати. Ось! Добігалася!
-Можна… Завжди все можна зробити! – сказала вона.
Наталя вийшла в коридор, взяла свою сумку і сказала:
-Вважай, що ні мене, ні дитини ніколи не було.
І вийшла із квартири.
Йшов час. Наталя народила сина і поринула в турботи про нього.
Вона намагалася не згадувати, ні про Андрія, ні про Сергія.
Тим більше, Сергій навіть не поцікавився, як вона і не дзвонив з того дня, як вона пішла від нього.
Так пролетів рік, другий, третій. Наталя вийшла на роботу. І просто працювала. Вона більше не хотіла жодних стосунків. Вона образилася на все і завжди говорила про чоловіків тільки негативне.
І тільки один чоловік був винятком – це був чоловік її сестри…
-Наталка, ти обов’язково зустрінеш свого чоловіка. Чесно-чесно, – знову підбадьорювала її Марина.
А Наталя тільки зітхала.
-Угу, зустріну. Я притягую лише якихось неправильних! Хіба я хотіла, щоб у мене так склалося життя? А Сергій? Добре хоч заміж за нього не вийшла. А то зараз би кредити свої мені віддав.
-Ну так у чому проблема? Змінися і почни вже притягувати інших чоловіків! – сміялась Марина.
Наталя теж починала сміятися.
-Та як же мені змінитися? Я, мабуть, з народження така.
-Ну хоча б просто стеж за собою і купуй гарний одяг, який тобі підходить, – радила Марина.
Був звичайний нічим не примітний день. На вулиці дощ.
Цього дня у Наталі було мало справ по роботі, тому вона рано йшла додому і дуже поспішала побільше відпочити. Вона була на високих підборах і в легкому пальто! І все через цю безглузду роботу.
Звичайно, вона могла взяти таксі, але всередині не дозволяла собі цього зробити, тому що вважала, що це розкіш.
А потрапити додому швидше дуже хотілося.
Тому щойно Наталка вийшла і побачила свій автобус, то побігла до нього з усіх ніг.
А даремно… Тому що примудрилася підсковзнутися.
Звичайно ж, автобус поїхав… А ще вона викликала сміх якихось молодих людей.
І Наталці стало прикро і дуже захотілося розплакатися.
Але плакати не можна було, бо тоді потече весь її макіяж. Хоча чому не можна? У неї брудне пальто, зламаний каблук. Можна, мабуть! Їй можна все! І сльози потекли по Наталчиних щоках.
-Ну… Не плач… Та все нормально. Підбори ламаються на щастя!
Наталя відчула, як хтось підняв її, поставив на ноги і став обтрушувати її пальто. То був якийсь чоловік.
-Йти можеш? – запитав він.
Наталя заперечливо похитала головою.
-Тоді поїхали, я підвезу, – чоловік взяв її під руку і повів до машини.
-Добре, – сказала вона трохи вагаючись.
Дмитро, так звали її нового знайомого, відвіз її додому і забрав її чоботи, сказавши, що полагодить їх.
Він був милий і привабливий. Але Наталя знала, що вірити чоловікам не можна.
Минуло кілька днів.
-Мамо, давай погуляємо на майданчику, – запропонував син.
-А давай, – погодилася Наталка.
Вони підійшли до майданчика і син помчав кататися з гірки.
-Привіт, – до Наталці раптом підійшов Дмитро. – Ось, полагодив чоботи. Подивися.
-Спасибі, – Наталка усміхнулася. Вона взяла пакет із чоботами і зазирнула всередину. І справді той самий “щасливий” каблук був на місці.
-Як самопочуття?
-Чудово!
Наталя нервувала. Їй хотілося, щоб Дмитро швидше пішов, але він не йшов.
-Це твій син? – запитав чоловік.
-Мій, а що? – з викликом запитала Наталка.
-Нічого. Я, до речі, інші чоботи тобі купив. На маленькому каблучку. Дуже схожі на твої перші.
Наталя стрепенулася:
-Та що ж це таке?! Навіщо! Навіщо ти це зробив? Хіба я просила?
-Наталю, Ну я просто подумав, що ходити тобі по магазинах зараз важко, ось і вирішив допомогти.
-Та зараз в інтернеті замовити не проблема! Слухай, що ти хочеш від мене? Грошей?
-Ні… У мене є гроші.
І тут Наталка уважніше подивилася на Дмитра.
-А квартира? Також є? – запитала з недовірою вона.
-Є. І машина є. Ти ж на ній сама їздила!
-А робота?
-І робота є.
-А дружина?
-А от дружини немає. Розлучений я. Дітей теж немає, але завжди хотів. А тебе просто хотів запросити на прогулянку.
-Мамо, погойдай мене, – почула Наталка.
Вона побачила, що син забирається на гойдалку.
І вона, і Дмитро поспішили йому допомогти.
Син з подивом дивився на супутника Наталі.
-Ти повернувся? – раптом запитав він Дмитра.
Навіщо це запитання Наталя не могла зрозуміти.
-Звичайно повернувся, – відповів той.
-А я знав, що повернешся. Тато ж завжди повертається, – серйозно відповів син.
Наталя відкрила рота, щоб сказати, що це не його тато і взагалі чужий дядько, але потім передумала.
Їй навіть стало цікаво, як Дмитро вибереться з цієї ситуації.
А він справді взяв і вибрався. Тільки для цього йому довелося спочатку одружитися з Наталкою.
Наталя підходила до будинку батьків. Вона хотіла швиденько допомогти їм і повернутися додому до улюбленого сина і чоловіка.
-Привіт, – несподівано дорогу їй заступив Андрій.
-Привіт, – здивовано відповіла Наталка. – Що ти тут робиш?
-Тебе чекаю. Знаєш, я ж розлучився. Через тебе…
Андрій дивився на Наталю такими ж захопленими очима, як і тоді, коли вони зустрічалися.
Наталя здивувалася.
-А я ж тут при чому? – запитала вона.
-Ну як це при чому, я ж тебе люблю!
-А я вже ні. Вибач, я поспішаю.
І Наталка пройшла повз.
Потім вона дізналася, що це не Андрій розлучився, а дружина подала на розлучення.
А одного разу їй зателефонував Сергій.
-Наталко, привіт. Хотів дізнатися, як у тебе справи? Як наш малюк?
Ні, ну треба ж! Минуло пʼять років від народження сина, а він надумав подзвонити.
-Привіт, – сказала Наталка. – Як наша дитина запитуєш? А яка дитина? У нас з тобою ніякої дитини не було!
Наталя поклала слухавку і видалила номер Сергія.
А потім підійшла до сина і чоловіка і змовницьки сказала:
-Хочете секрет?
-Звісно! – сказали обоє.
-Мені здається, що в когось скоро буде або сестричка або братик, – Наталка скуйовдила волосся сина. – А хтось, – вона глянула на чоловіка. – Хтось стане татом.
-Ти серйозно? – запитав Дмитро.
Наталя посміхнулася і кивнула.
-Бачиш, я ж казав, що підбори ламаються на щастя, – сказав їй чоловік.
І вони засміялися…
