Маргарита Миколаївна прийшла з роботи ще годину тому, але досі не переодяглася в домашній одяг.
Вона сиділа на кухні за столом, поклавши перед собою телефон і чекала дзвінка…
І ось нарешті задзвенів телефон.
-Ну що, синку?! Здав? – схвильовано запитала вона в слухавку.
-На «відмінно», мамо! Останній екзамен! Все, зараз швидко в гуртожитку збиру сумку і на вокзал. Завтра вранці буду вдома!
-Молодець, синку! Я тобою пишаюся! Чекаю з нетерпінням! Бувай, – сказала вона і поклала слухавку.
Ось і молодший Іванко вже студент-першокурсник.
А вона ж і не думала, що він у неї буде… Думки якось непомітно перенесли її в минуле…
З Віктором, своїм першим чоловіком, Маргарита навчалася в одному класі і сиділа за однією партою.
Як то кажуть, кохання з першого класу. Після закінчення школи Віктор вступив у технікум.
Рита збиралася стати лікарем, але вступити в інститут з першого разу не вийшло. А тут і Віктор заміж покликав. Який тепер інститут? Вступила в училище.
Влітку вони відгуляли весілля, а через два роки народився син Володя, а ще через рік – донечка Ганнуся.
Жили вони у батьків чоловіка. Було дуже важко. Віктор був цілими днями на роботі.
Свекруха зі свекром з дітьми допомагати не збиралися, та ще й домашньою роботою навантажували. Жили вони на одну зарплату чоловіка…
Їй хотілося свій куточок, і Рита вирішила вийти на роботу. Пішла на пів ставки медсестрою. А дітей у садочок відправила.
Натомість вони почали жити окремо від батьків чоловіка, орендували маленький будиночок на сусідній вулиці.
Чоловік вирішив підробляти і додому взагалі почав повертатися вже вночі…
Через два роки вони назбирали трохи грошей і почали будувати свій будинок.
Допомагали їм брати Рити і ще сусід Степан.
Будівництво закінчили, переїхали до нового житла. Все було добре, але Віктор, все довше і частіше затримувався на роботі, став якийсь похмурий, дратівливий.
Запідозривши недобре Рита вирішила простежити за ним.
Якось вона відпросилася з роботи раніше і пішла додому. Дорогою Рита вирішила зайти в гості до свекрухи. Вона подзвонила у двері та ніхто щось не відкривав.
Вона вже думала йти додому, як раптом двері відчинилися. Рита ахнула – на порозі в халаті стояв її чоловік, який мав бути зараз на роботі.
-Коханий, хто там прийшов? Давай швидше! – почувся жіночий голос з кімнати.
Рита швидко розвернулася і ледь стримуючи сльози побігла додому.
На розлучення вона подала одразу. Чоловік залишив їм будинок, а сам пішов жити до батьків.
Вона довго не могла оговтатися після розлучення. Так і прожила одна тринадцять років…
Якось звернувся до неї сусід Степан, той самий, який допомагав їм будувати будинок. Треба було йому попрасувати штани і сорочку.
Рита звісно допомогла сусід.
А потім він почав частенько навідувати її по-сусідськи. Так з часом і закрутився у них роман.
Через два місяці Рита зрозуміла, що вагітна. Що робити? Степан молодший за неї на цілих одинадцять років.
-Степане, я вагітна, – сказала йому Рита. – Що нам робити далі? – вона розгублено дивилася на Степана.
Він обійняв її й поцілував:
-Народжуватимемо і виховуватимемо дитину.
-Мені ж під сорок уже, яке вже «народжувати”? – сказала Рита.
-Нічого, ми впораємося, я завжди буду поряд.
Назавтра Степан переніс свої речі до Рити, а в липні народився Іванко.
Жили вони зі Степаном дружно. Старші діти давно виросли і роз’їхалися хто куди. А маленький Іванко, як промінчик сонця у домі.
-Рито, ти чого тут сидиш у темряві? – зайшов Степан, увімкнув світло і окликнув задуману дружину.
-Та так, згадалося, як ми починали з тобою жити… Іванко склав іспит на «відмінно», вранці приїде. Давай підемо готувати вечерю? Завтра син приїде, – радісно сказала Рита і обняла коханого чоловіка…