Що ближче Валя підходила до свого під’їзду, то тривожніше ставало в неї на душі. Думки, що чоловік щось приховує, з’явилися в неї вже давно. Ще з минулого літа, коли вони вперше із чоловіком провели відпустку не разом.
-Найцікавіше, – думала Валя. – Що я сама на цьому наполягала. Говорила, що для підтримання добрих стосунків між чоловіком та дружиною це необхідно. Щоб не набриднути один одному, не втомитися один від одного. Наслухалася подруг, от і маю тепер.
Валентина тоді на всю відпустку поїхала з подругами за кордон, а чоловік із друзями на дачу.
Чотири тижні порізно пролетіли непомітно. І весь цей час Валентина була, як на голках. Дочекатися не могла, коли ця відпустка закінчиться і вона, як завжди, цілком і повністю триматиме чоловіка під своїм невсипущим контролем.
-Я навіть не здогадувалась, як це важко, – скаржилася Валя подругам. – І сама ж йому запропонувала.
-Не вигадуй, Валю, – відмахувалися від неї подруги. – Не треба нам це розповідати. Не псуй відпочинок.
-Це ви всі винні, – нила Валя. – Це ви мене навчили, що іноді треба і без чоловіка відпочивати. А який тут відпочинок, коли я постійно думаю, що він там зараз робить. Якби ви знали, дівчата, які картини стоять перед очима. Одна гірша за іншу.
-Ну чого ти дійсно нагнітаєш, Валю, – говорили подруги. – Нічого з твоїм коханим чоловіком не буде. Відпочинете один від одного, та й все. А ваша любов стане від цього ще сильнішою.
-Відпочинете! – палко відповідала Валя. – А якщо він зараз обманює мене.
-Якщо він такий і здатний обманути, то він це запросто може зробити будь-коли, – розважливо відповіли подруги. – Чому ти думаєш, що він цього раніше не робив? З чого раптом у тебе виникли побоювання, що зараз він тебе обманює?
-З того, що ми ніколи так довго не були нарізно, – сказала Валя.
-Не хвилюйся, – казали подруги. -Все буде нормально. Ярослав тебе любить і ніколи не обмане.
Але слова подруг не заспокоювали, а навпаки, посилювали переживання Валентини. Вона уявляла свого чоловіка і в її фантазіях поруч з ним опинялася якась жінка.
Коли відпустка закінчилася і Валя повернулася додому, вона почала уважно стежити за чоловіком. І, звичайно, одразу помітила в ньому безліч змін.
-Ти став якимсь не таким, Ярославе, – сказала якось Валя.
-Чого це? – не зрозумів Ярослав.
-Я кажу, змінився ти, – продовжувала Валя, дивлячись на чоловіка, як їй здавалося, всевидячим поглядом. – Іншим якимсь став.
-Яким іншим?
Валя знизала плечима.
-Не таким, як раніше, – відповіла вона. – Не тим, яким був до відпустки. Дивишся якось інакше. Говориш по-іншому. Книги якісь дивні читаєш. Телевізор зовсім не дивишся.
-Щось ти вигадуєш, – відмахнувся Ярослав. – На книги мої раптом звернула увагу. З чого раптом? А щодо телевізора, то я ніколи особливо його не дивився. Просто ти цього не помічала.
-Я ж говорю, що ти змінився, – відповіла Валя. – І дуже помітно. Помічаєш те, що я не помічала. І це я не звернула увагу. А надто вже зміни великі. Самі в очі одразу впадають. Не можна не помітити.
-Люди постійно змінюються, – сказав Ярослав. — Ми щодня прокидаємось іншими людьми. Тільки якщо дивитися на це кожен день, це не так помітно, як якщо звернути на це увагу через місяць. А минуло б більше часу, то ти ще більше знайшла б у мені змін.
-Та ні, – сказала Валя. – Я зараз говорю про інші твої зміни.
Тяжко зітхнувши, Ярослав похитав головою і махнув рукою.
-Просто за чотири тижні ти трохи відвикла від мене, – сказав він. – Це нормально. Я теж від тебе… трохи відвик. Отже, тепер звикатимемо один до одного. Ти ж сама казала, що це корисно… для здоров’я подружніх стосунків.
-Говорила, – погодилася Валя. – Але я бачу, що тобі дуже сподобалося жити без мене. Ні?
-Чому одразу сподобалося, – сказав Ярослав. – Втім… щось хороше в цьому, звичайно, є. Так що я згоден з тобою і, мабуть, це піде нам на користь. І я не проти, якщо ми колись це повторимо. Хочеш, можемо і цього літа. Я на дачу, а ти кудись із дівчатами за кордон.
-Звичайно, ти був би не проти, – уїдливо посміхнувшись, сказала Валя. – Хто б сумнівався. На дачу він знову зібрався! Мабуть, дуже сильно тебе зачепила ця дача.
-Та я в тому сенсі, що якщо ти не заперечуєш, – сказав Ярослав. – А ні, то й не треба. Двадцять років жили ми якось і без цього. Хочеш – разом на дачу. А хочеш – разом за кордон.
Валентина посміхнулася.
-Ну-ну, – сказала тоді Валя, але за чоловіком все ж таки вирішила простежити.
Валя була впевнена, що якщо у її чоловіка хтось є, то, напевно, вони будуть зустрічатися у них вдома, поки вона на роботі. Думка про те, що Ярослав має іншу, так заволоділа Валею, що вона вже й не сумнівалася в цьому. Вона навіть склала уявний портрет цієї жінки. Звісно, це була дуже гарна жінка. А головне, набагато молодша за Валю.
-Їй, мабуть, і двадцяти ще немає, – думала Валя. – Звичайно! Така запросто може будь-кого і від кого завгодно відвести. А познайомилися вони, швидше за все, на дачі. Ну, звісно, на дачі. Де ж іще.
А він? Як він міг? Ну, нехай я така глупа, що поїхала на чотири тижні, але він же ж повинен думати своєю головою і розуміти, що можна, а що не можна.
Зрештою, у нас двоє дітей. Нехай вони вже дорослі і живуть окремо, але це хіба дає йому привід так поводитися зі мною. І ця його фраза «людина постійно змінюється». Де він цього набрався? Напевно, це вона йому затуркала голову, ось він тепер і змінюється постійно. Нормальні чоловіки щодня не змінюються.
Сьогодні Валя йшла з роботи додому з єдиною метою. Щоб застукати чоловіка. Зазвичай, повертаючись із роботи додому, Валя завжди дзвонила чоловікові та попереджала його про це. Але сьогодні вона вирішила цього не робити. Більше того, напередодні вона сказала Ярославу, що затримається на роботі до дев’ятої вечора.
Валя увійшла в під’їзд. Вона дуже переживала. Валя тихо відчинила двері і увійшла до квартири.
Прислухалася. Тиша.
-Немає нікого чи що? – розчаровано подумала Валя. – А де ж тоді вони? У неї чи що? І де мені їх шукати? Адже я не знаю її адреси.
Але про всяк випадок Валя обійшла всю квартиру й уважно оглянула. Валя подумала, що, можливо, вони вже пішли, і шукала хоч якихось слідів їхньої зустрічі. Але нічого не знайшовши, Валя пішла на кухню та зробила собі кави.
Вона думала, що робити і як жити далі, коли в двері подзвонили.
-Ось воно! – скочивши зі стільця, вигукнула Валя і пішла відчиняти двері.
На порозі стояв чоловік, років сорока.
-Здрастуйте, – сказав чоловік. – Ви Валентина?
-Так, – розгублено відповіла Валя.
-А ваш чоловік? – запитав чоловік. – Він удома?
-З роботи ще не прийшов, – розгублено відповіла Валя. – А ви, власне, хто?
-А я, власне, Федір.
-Федір? – перепитала Валя.
-Майстер, – сказав Федір. – Адже домовлялися, що сьогодні прийду щодо ремонту.
Валя не розуміла, що відбувається.
Раптом вона згадала, що тиждень тому вона домовлялася з якоюсь фірмою щодо ремонту квартири і сьогодні мав приїхати фахівець, якого звуть Федір, щоб оцінити обсяг роботи та вартість. Але своєму чоловікові вона тоді нічого не сказала.
Чому не сказала? Не спеціально, звісно, а… Ну, просто забула. Та й не до того їй було. Тому що Валя тоді була вся у своїх підозрах щодо вірності чоловіка, і їй було не до таких дрібниць.
Крім того, усіма цими питаннями в їх сім’ї займалася саме вона. Ярослав не любив усі ці проблеми з ремонтами тощо. І він зі спокійною совістю доручав це все своїй дружині.
-Так-так, Федоре, звичайно, проходьте, – сказала Валя.
Коли Ярослав увійшов у квартиру, то перше, що він почув, це гучний чоловічий і жіночий сміх, що лунав із спальні. Він пройшов до спальні. Якийсь чоловік стояв на вузькому підвіконні і поправляв штори, а Валентина тримала його за ноги, щоб він не впав.
-Здрастуйте, — сказав Ярослав.
-Привіт, – весело дивлячись зверху вниз на Ярослава, відповів Федір.
-Доброго дня, – злякано сказала Валя.
-Допомога не потрібна? — спитав Ярослав.
-Упораємося, – сказав Федір.
-Розумієш, — безглуздо посміхаючись, почала пояснювати Валентина. – Федір потяг за штору, а карниз упав. А я тебе попереджала, пам’ятаєш! Він став його лагодити, а штора взагалі обірвалася. Карниз Федя вже закріпив, а тепер ми штору кріпимо. А я його тримаю.
-Ну-ну,- сказав Ярослав. – Не заважатиму вам.
-Але ж ти не заважаєш нам, – вигукнула Валентина, але Ярослав уже зачинив двері спальні.
Ярослав пройшов на кухню. Валя, провівши Федора, прийшла до чоловіка.
-Це не те, що ти подумав, – сказала вона. – Тут взагалі й думати нема про що, бо… Я, звичайно, розумію, що збоку це все виглядає дещо дивно, але… Послухай, Ярославе, мені, між іншим, нема в чому перед тобою виправдовуватися. І не дивись на мене так.
-Ти ж сказала, що працюєш сьогодні до дев’ятої? — спокійно відповів Ярослав.
Бачачи, що чоловік зовсім не гнівається, Валентина трохи заспокоїлася.
-Так вийшло… Розумієш… Все скасувалося і… Я прийшла додому раніше, – сказала Валя. – А з фіранкою вийшло випадково. Федір хотів якнайкраще і відсмикнув штору… Федір – виконроб. Я не сказала тобі? Йому потрібно було вікна наші виміряти. Ми вже з ним все виміряли, залишилося тільки вікно в спальні. Він штору відсмикнув, а… карниз впав. Я, між іншим, тобі вже давно говорила, що карниз на чесному слові тримається.
Ярослав слухав дружину, кивав головою та посміхався.
-Ти сам винен, що так сталося. І ти не смієш мене у чомусь підозрювати. Бо між нами нічого не було і не могло бути. Це просто безглуздо думати, що в мене та Федора… Що ти посміхаєшся? До речі, ще не відомо, де ти був весь цей час. І в мене дуже багато до тебе запитань. Нам треба серйозно поговорити, Ярославе.
-Валентино, – спокійно сказав Ярослав. – Ми зараз зробимо ось що. Ти заспокоїшся, а після вечері ми підемо погуляємо, і ти все мені розкажеш. Домовилися?
На прогулянці після вечері Валентина розповіла чоловікові все. І про свої підозри, і про те, що вона сьогодні вирішила вивести його на чисту воду, і про те, хто такий Федір, і скільки їм коштуватиме ремонт.
Уважно вислухавши дружину, Ярослав запропонував Валі більше не відпочивати так довго один без одного, а Валя з радістю на це погодилася.
