– Ой, Оля, яка ж ти гарна наречена, – захоплено промовила одна з подруг. – Тобі так личить сукня. Твій Сергій просто затанцює від щастя, коли тебе побачить.
– Добре, дівчатка, – схаменулась Ольга. – Треба поспішати. Весілля чекати не буде.
Вже за півгодини. Оля разом із подружками готова була вийти надвір. Весілля грали у заміському будинку батьків та реєстрацію планували провести там же. Але… ніхто не міг знайти нареченого.
– Тату, що значить, Сергія немає? – Запитала Ольга. Дівчина озирнулася на друзів нареченого, які стояли розгублені. – Де ваш друг?
– З ним прийшла поговорити якась жінка. Здається ваша родичка. Може, мама, – сказав Кирило. – І вони пішли разом. Він поки що не повертався.
Оля завжди недолюблювала Кирила. Їй здавалося, що він має дуже великий вплив на її хлопця.
– Ось моя мама, – сказала Ольга. – А де Сергій?
Кирило знизав плечима.
– Десь тут, давайте пошукаємо.
Оля піднялася сходами до будинку. І просто стала заглядати у кожну кімнату. Її подруга Таня йшла за нею.
– Оля, ну, заспокойся ти. Може, Сергій заснув десь, вони ж вчора з хлопцями весь вечір гуляли, – умовляла вона. – Я думаю, що він на вулиці. Ми майже всі кімнати вже глянули. Ходімо на вулицю. Його вже, напевно, знайшли.
Оля смикнула двері спальні батьків і зупинилася, як укопана. На широкому ліжку сплелися в пристрасних обіймах її майбутній чоловік і її тітка Алла. Рідна батькова сестра.
Оля кілька секунд застигло дивилася на цю сцену, що відкрилася перед нею, а потім мовчки розвернулася і побігла до своєї кімнати. Таня ледве встигала за нею. У кімнаті дівчина почала швидко знімати з себе весільну сукню.
– Оля, що ти робиш? – Злякано запитала Таня.
– Допоможи мені її зняти, інакше я її порву.
Таня допомогла подрузі впоратися зі шнурівкою. Оля вже переодяглася у звичайний одяг, коли в коридорі почувся галас. Дівчина схопила жакет та свою сумочку та вийшла з кімнати. У коридорі вона побачила батьків, і Сергія з Аллою, які поспішно збиралися.
– Доню, що відбувається? Чому ти у такому вигляді? – зненацька, запитав у неї батько. – А ти? – Він повернувся до Сергія. – Де ти пропадав?
– А він був зайнятий, – із сарказмом сказала Оля. – З твоєю сестрою. До речі, у вашій спальні з мамою.
Зараз дівчині найбільше хотілося залишитися одній і добре виплакатися. Але вона розуміла, що спочатку на неї чекає довга розмова з сім’єю.
– Що означає … – почав батько. – О боже, ви що? Алло, ти що…
Тітка Олі спокійно знизала плечима.
– Вибач, брате, так вийшло, – сказала вона. – Сергій молодий симпатичний хлопчик. Не втрималася.
Борис Вікторович роздратовано глянув на молодшу сестру.
– Що значить не втрималося? – спитав він. – Сергій, між іншим, чоловік твоєї племінниці.
– Наречений, – поправила Оля. – Колишній.
– Хочу тобі нагадати, братику, – глузливо сказала Алла. – Що за все це свято плачу я. От і вирішила, що і я теж маю задоволення отримати.
Оля міцніше стиснула сумку.
– Свято повністю ваше, – усміхнулася вона. – Хочете, можете самі за нього вийти заміж.
Погляд дівчини впав на чоловіка тітки Алли, який теж був у коридорі.
– Вибачте, дядько Василь, я не це мала на увазі.
Чоловік лише махнув рукою.
– А ти куди зібралася? – Батько, здавалося, тільки зараз помітив речі в руках дочки.
– Не знаю, – знизала вона плечима. – Часу вільного у мене тепер багато…
– Ольга, дочко, нам треба поговорити… – почав батько.
– А я знаю, що ти зараз скажеш, – відповіла Ольга. – що ми всі залежимо від неї, – вона кивнула головою у бік Алли. – Що ти працюєш на неї? Що треба щось придумати …. А я втомилася. Не хочу нічого вигадувати. Я хочу піти. Самі розмовляйте із гостями. Самі вигадуйте причину, чому весілля не буде. Можете сказати, що я занедужала, … мені все одно.
Оля швидко пішла до виходу з дому. На ґанку стояв Кирило. Схоже, що він чекав на неї.
– Забрати тебе звідси? – Запитав хлопець.
– Давай, – погодилася Оля.
– Куди поїдемо? – Запитав Кирило в машині.
– Не знаю, – відповіла дівчина. – Головне, подалі звідси.
Якийсь час вони просто мовчки їхали.
– Це ти його вмовив? Зрадити мені з моєю ж тіткою? – Раптом запитала Ольга.
– Точно навпаки, – відповів він. – Я вмовляв його цього не робити. Перестати. Весь час казав, що ти дізнаєшся.
– То це було не вперше? – Запитала Оля.
– Чорт, – вилаявся Кирило. – Я думав ти знаєш.
-Ще гірше, – простогнала Ольга, вона відчула, як по обличчю потекли гіркі сльози. – За що він так зі мною?
– Оля, не плач, будь ласка, – попросив Кирило. – Я зовсім не знаю, що робити з жіночими сльозами.
– Знаєш, що, – витираючи сльози, сказала Ольга. – Відвези мене кудись, де можна повеселитися. Може в нічний клуб.
Кирило кивнув головою. – Так краще, – сказав він.
***
Оля ледве розплющила очі. Дівчина відкинула голову на подушку та застогнала.
– Доброго ранку, красуне, – почула вона над головою чоловічий голос.
Насилу знову розплющивши очі, дівчина подивилася на чоловіка.
– О, Боже, – прошепотіла вона. – Ти … я … що ти тут робиш?
– У себе вдома? – спитав Кирило з усмішкою, сідаючи на краєчок ліжка.
– Ми в тебе вдома? – Запитала Оля.
– Угу, – підтвердив хлопець, – Візьми, – він простяг їй склянку води. – Стане краще.
– Ти нічого не пам’ятаєш? – спитав Кирило, так само весело посміхаючись.
Оля заперечливо похитала головою.
– Розповісти? – Запропонував хлопець.
Дівчина кивнула.
– Загалом, ми приїхали в клуб. Я й оком не встиг моргнути, як тебе понесло. Потім я відвів тебе в машину і привіз сюди. Ти заснула ще у машині. Я як джентльмен віддав тобі ліжко. А сам спав на дивані. Ось і все … Ах, так … твій телефон, – він простяг його дівчині. – Вибач, але я його відключив. Тому що він просто не переставав дзвонити.
Оля взяла телефон до рук і кивнула.
– Дуже дякую за все, – сказала дівчина.
– Нема за що, – відповів Кирило. – Іди вмивайся, я приготую сніданок. Поїсиш і тобі стане краще. І мені не хочеться тобі про це нагадувати, але тобі, як і раніше, потрібно вирішити, що робити зі своїм життям.
Сніданок пройшов у тиші. Ольга повільно жувала яєчню і напружено думала.
– Я просто гадки не маю, що робити. Треба, звичайно, поговорити з батьками, сказати, що в мене все добре, але … тато вже вчора дав мені зрозуміти, що тітка Алла у нас ні в чому не винна, не здивуюсь, якщо тато з мамою сьогодні вже прийняли бік Сергія, – сказала Оля.
– А можна нескромне питання? Я завжди хотів зрозуміти, чи ти погодилася вийти за нього тільки за вказівкою батьків, чи у тебе були почуття?
– Мені здавалося, що були, – відповіла Оля. – А зараз я навіть відчуваю якесь полегшення, що весілля скасувалося. Тож, мабуть, мені тільки здавалося. Ось тільки додому я повернутися не можу, якщо повернуся, доведеться знову грати за їхніми правилами. Усміхатися тітці Аллі, ніби нічого не трапилося і … ні, повернення, це взагалі не варіант.
– Оля, – Кирило схилив голову і трохи помовчав. – У мене є одна пропозиція. Тільки не відмовляйся одразу. Подумай. Я наступного тижня їду. В село. Кілометрів сто двадцять від міста. Мені там бабуся дім залишила. У них там завод є. Я влаштувався туди працювати. Посада хороша. Грошей має вистачити, щоб будинок у порядок привести і жити нормально. Поїхали зі мною. Там якраз вчителі у місцеву школу потрібні.
– Але … де я житиму? – Здивувалася дівчина.
– Я ж тобі говорю. У мене там є будинок. Великий. Спадщина.
– Кирило, це село, ми не можемо так просто жити разом, так не вийде. Як хто я туди поїду.
– Давай скажемо, що ти моя наречена. Скажемо, що гроші збираємо на весілля. Це дасть нам час. Півроку можемо спокійно жити.
– А потім? – Запитала Ольга.
Кирило посміхнувся.
– А потім ми одружимось, – з усмішкою відповів Кирило. – Я давно в тебе закоханий, – зізнався він. – І маю цілих півроку, щоб закохати тебе у себе. А якщо ні… Але такого не буде, – широко посміхнувся чоловік. – Ти точно в мене закохаєшся.
– Добре, – відповіла Ольга. – Я поїду.
