Ірина поприбирала в квартирі, приготувала вечерю і вирішила подзвонити подрузі Світлані.
Вона набрала її номер і раптом почула у слухавці, що та тихо плаче.
-Світлано, що в тебе сталося? – здивовано запитала вона.
Та нічого не відповіла і розплакалася ще більше.
-Все, чекай! Я зараз буду в тебе, – сказала Ірина і швидко почала збиратись до подруги.
Добре, що Світлана жила від неї недалеко й Ірина вже за кілька хвилин дзвонила їй у двері.
Заплакана Світлана відкрила їй двері.
-Говори вже, що сталося, – не знімаючи верхнього одягу, запитала подруга.
-Та все як завжди – я тепер знову одна… Віктор подзвонив і сказав, що ми не підходимо один одному, ти хороша, але тобі потрібен інший. Що зі мною не так? – сказала Світлана, сіла в крісло і знову заплакала.
Так, їй не щастило із чоловіками. Симпатична, добра, чудова господиня, вона, звичайно ж, заслуговувала на такого ж самого чоловіка поруч із нею.
Місяць тому їй виповнилося двадцять сім років, а це солідний вік для дівчини, яка ще жодного разу не була заміжня.
-Світлано, я одне тобі скажу – твоє щастя повз тебе не пробіжить, – скзала Ірина. – А поки що у мене є одна пропозиція… А давай спробуємо з кимось тебе познайомити через інтернет?
-От тільки цього ще мені бракувало… Там же невідомо кого можна знайти.
-Ну це все так. Але може й пощастити. Отже, я зараз збігаю в магазин, ми посидимо і все обговоримо. Ти як, не проти?
-Ну добре…
Ірина принесла ігристе, шоколадку і виноград. Світлана, коли вона повернулася, вже накрила стіл: сир, фрукти і печиво.
Жінки сіли на кухні за стіл.
Ірина смішила Світлану анекдотами. Потім вона почала згадувати своє дитинство. Як вони з братом гралися, робили всілякі капості…
Раптом Ірина замовкла і задумливо глянула на подругу.
Та здивовано дивилася на неї:
-Іро, ти чого?
-Нічого особливого, просто я не розумна, – відповіла Ірина.
-Чому ж це?
-Можна я додому збігаю, а потім тобі все розповім?
-Звичайно, ти ще питаєш. Дякую, що прийшла і мене розвеселила.
Ірина пішла, а Світлана увімкнула улюблений фільм і зручно влаштувалась на дивані. Фільм був уже на середині, коли пролунав дзвінок телефону. Це була Ірина.
-Як справи, подруго? – запитала Світлана, коли взяла слухавку.
І тут раптом пролунав чоловічий голос:
-Це не подруга, це її брат, Валерій. Їй чомусь недобре і вона попросила зателефонувати, щоб ви терміново до неї прийшли.
Занепокоєна дівчина швидко зібралася і за кілька хвилин вже стояла біля квартири Ірини.
Двері відчинив хлопець, трохи схожий на подругу.
-Ви, Світлана?
-Так. Що з Іриною?
-Вона нічого не каже, закрилася у ванні і не виходить. Ірина мені зателефонувала недавно, сказала, що їй недобре. Я одразу ж приїхав, а вона захотіла, щоб я покликав вас і закрилася у ванній.
Нічого не розуміючи, Світлана підійшла до ванної кімнати і постукала в двері.
-Ірино, це я, Світлана. Відкрий, будь ласка, бо ми хвилюємося.
Двері відчинилися і сяюча Ірина вийшла із загадковим виглядом.
Брат з подругою здивовано дивилася на неї, а потім перезирнулися і знизали плечима.
-Я бачу, що тобі вже краще, то може ти нам усе поясниш? – запитав брат.
-Так, із задоволенням. Ходімо пити чай.
Й Ірина велично пройшла повз них на кухню.
Вони пішли за нею. Всі розсілися і Світлана з Валерієм знову запитливо глянули на Іру.
-Валера, любий мій братику, – почала Ірина. – Ми днями з тобою розмовляли про твоє розлучення і про те, що зараз важко знайти хорошу жінку. Була така розмова?
-Ну, була, тільки це тут до чого?
-Світлано, люба моя подруго. – Ми з тобою знайомі і дружимо три роки, так? І весь цей час тобі не щастить у коханні.
-То й що?
-А те, що я, давно мала все зрозуміти. Ви, двоє моїх найближчих людей і обоє самотні, обоє шукаєте собі пару.
Тому я хочу, щоб ви були разом, і були щасливі. Ось причина, через яку я вас сьогодні зібрала разом. Знайомтеся.
Брат подивився на сестру, потім глянув на Світлану і раптом розсміявся.
-Іра, ти, як завжди, оригінальна!
Він знову подивився на збентежену Світлану, вже уважніше. Дівчина була гарна.
-А що, я із задоволенням познайомлюся з такою симпатичною та відданою подругою. Ми раніше не бачилися, бо я тільки тиждень тому повернувся у місто.
То ви, Світлано, не проти нашого такого незвичайного знайомства, яке так оригінально організувала моя невгамовна сестра?
Світлана теж уже щиро сміялася. Їй раптом стало так легко і спокійно поряд з подругою і Валерієм.
Ірина раділа, як маленька дитина, яка пригостила дорослих цукеркою і вони були дуже задоволені.
Цього разу в життя Світлани нарешті прийшло справжнє кохання – брат її найкращої подруги.
А, невдовзі, подруга стала їй ще й родичкою…
