Надя і Марина були рідними сестрами і повною протилежністю одна одної.
Надя була висока, з яскравими очима, рвучка й різка. Вона з дитинства говорила про те, що не збирається все життя сидіти в маленькому селі і при першій же нагоді поїхала в місто.
Марина була круглолиця, некваплива, з милою усмішкою та тихим голосом. Вона завжди була маминою відрадою і кроку від будинку не хотіла ступити.
Але при всій цій несхожості сестри завжди були дружні та любили одна одну.
Коли Надя поїхала в місто, вони почали переписуватися. Старша описувала всі нехитрі сільські новини, а молодша розхвалювала своє прекрасне міське життя.
Раз на рік Надія приїжджала відвідати родичів, привозила дорогі подарунки, з чого Марина робила висновок про те, що все у сестри добре, так само, як вона описує в листах – гарна орендована квартира, багатий залицяльник і престижна робота.
Чесно кажучи, вона трохи заздрила молодшій сестрі – що вона, Марина, бачила у своєму селі? Корів та гусей, город і сільський клуб. А про залицяльників і говорити нічого…
Марина ображалася на те, що Надія не кличе її до себе в гості.
-Та вона просто переживає, що ти нареченого у неї забереш, – жартувала мати. – Ти ж знаєш, готувати вона не вміє, вдягається так сяк, а ти в мене красуня і господиня – кожен про таку наречену мріє. Ех, шкода, у нас у селі відповідної пари для тебе немає.
На день народження доньки мати вирішила зробити такий подарунок – відправила її до сестри у гості, грошей і на дорогу дала, і на готель, і для того, щоб у кафе сходити і в кіно.
Марина до того в місті ніколи і не була, і його шум, метушня, гучні звуки спочатку здивували її. Добре, що Надя зустріла її на вокзалі і провела до готелю, але потім швидко пішла.
-Вибач, у мене робота, – пояснила вона. – Увечері зустрінемося, поведу тебе погуляти. А поки що можеш у музей сходити, ось, я тобі написала, як туди доїхати. Якщо що, у перехожих запитаєш.
Марина трохи образилася на сестру – пожити в себе не покликала, могла б і відгул у начальника попросити, раз сестра в приїхала, ще й перший раз… Але дівчина тут же вирішила – не можна так про сестру думати.
Не без труднощів вона впоралася і з поселенням у готелі, і з дорогою до музею, але далі все пішло легше – у музеї було так красиво, так цікаво!
От щаслива Надя, що кожен день може цю красу бачити! Може, даремно вона, Марина, теж у місто не поїхала?
Надвечір Надя повела сестру гуляти, показала і вулиці, прикрашені різнокольоровими вогнями, і головні пам’ятки міста. У Марини була купа вражень.
Після прогулянки сестри зайшли в кафе, де скуштували найсмачніших тістечок з тих, що Марина коли-небудь пробувала.
-А наречений твій, що, не прийде? Так хочеться хоч одним оком на нього подивитися! – зізналася Марина.
-Та зайнятий він, – пояснила сестра. – Але він передає тобі привіт.
Марина раптом подумала, що, може, мама і права – що й казати, а Надя на тлі сестри не дуже виграшно виглядає. І плаття у неї чепурніше, мама до дня народження пошила, а на Наді якесь стареньке, поношене – і де все її гарне життя, незрозуміло.
Їй стало соромно за свої думки, але вона далі думала про це.
Ночувати Надя теж не покликала, сказавши, що їй рано вранці на роботу.
Всю ніч Марина погано спала, все думала, чому сестра тримає дистанцію, у своє життя не пускає.
За звичкою вона прокинулася рано. І вирішила раптом піти знайти сестру – може, вона до себе не кличе тому, що вже живе з цим залицяльником?
Адресу вона знала – не даремно листи писала, а язик, як відомо, до Києва доведе, тож скоро вона була вже біля будинку, в якому жила сестра.
Чекати довелося недовго – скоро з’явилася і Надія, і описаний нею залицяльник.
Він і справді був гарний – високий, як і сестра, осанистий, з вольовим підборіддям. Тільки застарий – сестра не казала, що в того вже сивина у волоссі.
Він сів у дорогу машину, а Надя поцокала підборами в іншому напрямку. Але перш ніж вони розлучилися, Марина встигла помітити вираз обличчя сестри – стільки в ньому було щастя, що навіть якось соромно стало, як ніби вона підглядає за тим, що їй бачити не потрібно.
Марина розуміла, що поводиться неправильно, але вже не могла зупинитися. Вона пішла за сестрою, щоб простежити, куди вона піде.
Хвилин через десять сестра зайшла до найближчого супермаркету.
-Мабуть, купити собі що-небудь, – подумала Марина.
Вона почала чекати. Але йшов час, а сестра так і не з’являлась. Довелося самій зайти всередину – хтозна що там.
Вона одразу побачила Надію. Та сиділа у зеленій формі за касою і позіхала. Марина так розгубилася, що швидко вискочила з магазину. Що ж це виходить – сестра їх обманювала? Немає у неї ніякої цікавої роботи? Ну добре хоч наречений і справді є…
Марина весь день ходила по місту і думала про сестру. Погано все це вийшло – вони ніколи нічого один від одного не приховували, а тепер, виходить, і одна збрехала, і інша стеження влаштувала.
Помітивши кафе, де вони були вчора, Марина вирішила зайти всередину і з’їсти ще одне таке смачне тістечко. Вона сіла за тим же столиком і почала дивитися навколо – все тут було цікаве.
У кафе увійшла сім’я – гарна блондинка в червоній сукні, високий чоловік, який здався якимось знайомим, і дитина років п’яти, з золотистими кучерями і курносим носиком.
Вони сіли за сусіднім столиком, і Марина змогла їх краще розглянути.
-Та це ж Надін залицяльник! – раптом зрозуміла вона.
На безіменному пальці в нього блищало золоте кільце.
Марина рішуче пішла до будинку сестри і почала там чекати.
Надія з’явилася тільки ввечері, втомлена.
-Я знаю все, – сказала Марина. – Що ти в супермаркеті працюєш, і що з одруженим зустрічаєшся. Чому ти все від мене приховувала?
Надя зітхнула і повела її до себе.
Не було жодної гарної квартири – темна кімнатка у гуртожитку, брудна і незатишна.
Марина розвела руками.
-Надю, невже це і є твоє щастя? Поїхали назад у село – хіба ж це життя?
Сестра дивилася на неї здивовано та засмучено.
-Та ти що, Марино! Знаєш, яка я щаслива! Він мене любить і обіцяє розлучитися. Тоді в мене буде гарний будинок, ось побачиш. Ех, що ти знаєш про щастя?
В село Марина повернулася розгублена. Вона так і не змогла зрозуміти, яке таке щастя знайшла Надія у цьому житті? Як виявилось, вона навіть у музеї жодного разу не була! Ні, ніколи їй не зрозуміти сестри…
З того часу їхнє листування якось припинилося, і кожен пішов своєю дорогою.
Марину в результаті засватав гарний працьовитий хлопець із сусіднього села.
А Надя… Надя народила дитину, отримала кімнату в гуртожитку і так і жила у своєму незрозумілому щасті…
