– Алло, мамо, Віктор мене заміж покликав, уявляєш? Я так мріяла про це – потрапити до його родини!
Валентина була рада за дочку. Розумниця, красуня, їхня Оксана. Вони з батьком завжди допомагали та підтримували її. Після школи донька мріяла вступити до школи моделей, зовнішність та фігура дозволяли.
Але були потрібні гроші на навчання. Батько здав бичків і свиней, грошей якраз вистачило на навчання. Дочка Оксана додому в село приїжджала рідко, міське життя закрутило її, як вихор. Оксана стала сама заробляти, беручи участь у фотосесіях та показах. Батьки раділи, що донька забезпечена.
Віктор був єдиним сином великого начальника, тато ні в чому не відмовляв. Зі своїми батьками Оксана нареченого не знайомила, і в гості до міста ніколи їх не запрошувала. Посилаючись на те, що їй ніколи, у них з Вікторм дуже насичене життя, часто літають за кордон.
Валентина працювала прибиральницею у школі, і на роботі часто хвалилася фотографіями доньки.
– Валя, а що ж Оксана нареченого свого не привезе познайомитись? Сромиться, може, батьків?
– Ну що ти, Алла, Оксана нас дуже любить з батьком.
– Ну, коли вона останній раз приїжджала, і не згадаєш. А дзвонить часто?
– Та того тижня дзвонила, заміж Оксана виходить. Треба з батьком думати, де грошей на подарунок взяти та наряди підбирати.
***
– Оксано, а коли ж ти з нареченим приїдеш, познайомиш нас? Батько свою фірмову зробив, покуштував би із зятем.
– Мамо, та що куштувати – він не вживає. Нам немає часу приїжджати, готуємося ж до весілля, стільки всього треба зробити.
– А коли ж весілля, дочко? Треба ж нам із батьком теж готуватися, одяг купити.
– Мамо, знаєш що… Не треба приїжджати до нас на весілля. Ну сама подумай, Віктор із багатої сім’ї, на весіллі весь вищий світ буде, і тут ви… Від батька свинями вічно несе. Уявляєш, який контраст? Адже ви й виглядаєте по-сільському, і вести себе не вмієте в суспільстві. Ну уяви, що я відчуватиму.
– Добре, дочко, ти нас не побачиш.
Валя не знала, як сказати чоловікові. Він так чекав цього дня, побачити улюблену доньку у весільній сукні, побажати щастя. Вся стіна в будинку була обвішана фотографіями доньки, батько пам’ятав точно всі дати, коли були зроблені фото, і часто милувався красунею Оксаною.
– Батьку.. Оксана попросила не приїжджати на весілля.. Каже, соромно їй буде за сільських-батьків.
– Та як же це так.. Як же так, Валюша.. Я ж так чекав цього дня, віддати доньку заміж. І бачити нас не хоче, соромиться.. Та що ж це.
Михайло зблід. Валентина дала склянку води та краплі, у чоловіка були проблеми з серцем.
– Михайле, та не переймайся ти так.. Ну не підемо, нічого страшного.
Вночі довелося викликати швидку, все-таки сильно засмутився.
– А знаєш, що, Валя? Все одно прийдемо на весілля і привітаємо, маємо право! Бач, вказуватиме вона нам!
Валентина не хотіла цього робити, але бачила, що чоловіка не зупинити. Знайти дату весілля і ресторан не склало труднощів. Віктор був відома особа, і в інтернеті була інформація про весілля. Валя попросила на роботі знайти, бо вдома інтернету не було.
Взяла у подруги гарне плаття, купили Михайлу новий костюм, і поїхали в день весілля дочки до неї до міста. Вони зайшли до ресторану, коли весілля було у розпалі, гості вітали молодих.
Валентина з чоловіком, з букетом квітів у руках тихенько зайшли до зали. Коли ведучий запитав, хто ще хоче привітати молодих, Михайло голосно вигукнув: “Ми хочемо!”
Ведучий запросив їх пройти та привітати молодят.
– Вікторе та Оксано, вітаємо вам зі створенням сім’ї! Живіть довго і щасливо, і нехай ваші діти завжди пам’ятають своє коріння, хто вони, і звідки, шанують і поважають батьків, не соромляться їх. Гірко!
Михайло поклав букет квітів на стіл, де сиділи молодята і, взявши за руку дружину, вийшов із зали.
Віктор з подивом дивився на Оксану.
– Хто ці люди, Оксано?
– Це мої.. родичі.
Віктор наздогнав Михайла із дружиною.
– Куди ж ви, стійте, залишайтесь на весіллі! Оксана говорила, вона не має родичів, після того, як не стало батьків, вона ні з ким не спілкується.
– Як не стало батьків? Ми живі..
– Ви батьки Оксани? Як же так. Навіщо вона обдурила?
– Соромиться вона нас, Вікторе. Люди ми прості, не створені для вищого суспільства, грошей немає, поводитися не вміємо, от і обдурила, щоб не соромитися.
– Вибачте, що так вийшло.. Я не знав.. Вибачте.
– Вікторе, я бачу, ти хороша людина. Не ображай Оксану, живіть щасливо!
– Добре, мамо – теща. Ми обов’язково приїдемо до вас у гості та виправимо цю незручну ситуацію. Ходімо в зал, залишайтеся!
– Та ні, ми підемо, не хочемо псувати свято дочки. Не хотіла вона нас бачити, ми самовільно з’явилися.
Минуло 3 місяці. Оксана так і не зателефонувала батькам та не приїхала.
Валентина розвішувала білизну у дворі. Під’їхало таксі, і з машини вийшла Оксана із сумкою. Валентина продовжувала вішати білизну.
– Мамо, привіт. Я приїхала. Ти не рада чи що?
– Привіт. Чого приїхала?
– В сенсі чого? Я взагалі додому приїхала.
– Аа.. Додому, значить.
– А батько у будинку?
– На цвинтарі батько.
– Що за жарти, мамо?
– Це не жарти. Хоч ти й пох_вала нас раніше, але по-справжньому батька не стало 2 місяці тому. Не витримав він такої підступності від доньки. І я тобі цього ніколи не пробачу. Ти позбавила мене чоловіка та доньки. Їдь назад, немає тобі більше місця тут.
Оксана зайшла до хати. Тиша. Ліжка батька не було. Її фотографій на стіні також. Все у будинку було чужим. Начебто й не жила вона тут 17 років.
– Мамо, я не могла приїхати раніше, ми з Віктором 3 місяці були за кордоном, на острові, там зв’язок погано ловив. Віктор мене посварив за брехню. А ще .. Ми з ним розлучатимемося, занадто різні виявилися, 3 місяці проживання вистачило, щоб це зрозуміти. Я думаю за кордон поїхати, контракт укласти з агентством. Світ клином не зійшлося на Віктору.
– Живи, Оксано, як знаєш. Прощай.
Закрилася хвіртка. Пішла.
Валентина зайшла в будинок і розплакалася. Як же так, що стало з цією дівчинкою, адже вона була доброю і ласкавою в дитинстві? Немає більше в неї дочки, треба звикати. Оксана свій вибір зробила. Валентина плакала і довго дивилася у вікно. Краще самотність, ніж така дочка.
