-Мамо, Ну, я поїхала! – вигукнула Марія, поправляючи комір сукні.
-Ну… Добре тобі доїхати, – Ірина Сергіївна поцілувала дочку. -Подзвони, як доберешся!
-Добре, -посміхнулася дівчина і вийшла з квартири.
Двадцятирічна Марія сіла в таксі та поїхала на вокзал. Вона вирішила зробити сюрприз своєму молодому чоловікові, якого вже так давно не бачила. Олексій навчався на третьому курсі за п’ятсот кілометрів від Марії, тож приїжджав доволі рідко. Проте молоді один одного не забували і будували великі плани на майбутнє.
Колеса поїзда лунко постукували, а за вікном миготіли безкраї поля. Марія дуже любила поїзди: була в них якась особлива атмосфера… Можливо тому, що в дитинстві вони з батьками добиралися до моря саме поїздом.
Їхати треба було близько восьми години. Лежачи на верхній полиці і слухаючи музику, дівчина була приємно схвильована передчуттям майбутньої зустрічі. Вона уявляла, як подзвонить до нього в двері, він відчинить, а на порозі буде такий сюрприз. Вони кинуться один одному в обійми і проведуть разом два дні, насолоджуючись кожною хвилиною. Огорнута приємними думками про завтрашній день, Марія непомітно для себе заснула.
Близько восьмої ранку дівчина розплющила очі. Через вікно проступало яскраве світло, яке огортало купе теплим сонячним промінням. Через півгодини поїзд уже буде у місці призначення, тому Марія поспішно склала ліжко, зібрала речі і за десять хвилин уже була готова.
***
-Здрастуйте, я б хотіла викликати таксі. Від центрального вокзалу до вулиці Соборної, будь ласка.
Надворі яскраво світило сонце. Погода повністю відповідала настрою Марії, яка почувалася, мабуть, найщасливішою на світі.
Невдовзі під’їхало таксі.
-Ви до нас у гості? – Посміхнувся водій.
-Так, – усміхнулася Марія у відповідь. – А як ви зрозуміли?
-Місцеві байдуже дивляться у вікно, думають, мовляв, що ми там не бачили. А у вас цікавий, зацікавлений погляд.
Дівчина засміялася.
-Я буваю у вашому місті, але рідко. Тому щоразу, як перший.
-А Що ж ви без сумок? – Запитав таксист.
-А Я ненадовго. До хлопця у гості на пару днів. – Пояснила Марія.
-А-а, Ну це добре.
Усю дорогу, що залишилася, водій їхав мовчки, а Марія готувалася до довгоочікуваної зустрічі.
-А Де тут неподалік можна повітряну кулю купити, не підкажете? – Поцікавилася вона.
-А ось прямо на Соборній є торговий центр.
-Добре дякую.
Марія вийшла із таксі. Дівчина купила гелієву кульку у формі червоного серця і попрямувала за потрібною адресою.
Олексій винаймав квартиру в одній з п’ятиповерхівок. Марія підійшла до будинку і глибоко зітхнула. Сьогодні вони зустрінуться. Нарешті! Олексій жив на першому поверсі, тому було добре видно його вікно.
Дівчина придивилася. Чому у його квартирі якась дівчина? Лягла на його ліжко… Хто це? А ось і Олексій. Чому він її обіймає? Вікно було відчинене, тому було чудово видно те, що відбувається.
Марія позадкувала назад. Червона кулька у формі серця полетіла в небо.
Думки плуталися, з очей градом текли сльози. Звичайно, мама їй говорила, що стосунки на відстані зберегти буває важко, але Марія вірила в кохання, у те, що вони з Олексієм подолають усі можливі труднощі.
Раптом у дівчини задзвонив телефон.
-Мамо, Я приїхала, все добре … – Сказала Марія невпевнено.
-Ну, що ж ти сама не зателефонувала? Я ж хвилююсь! Як доїхала? Ти вже у Олексія?
-Так … Майже … Нормально доїхала. Потім поговоримо, гаразд?
-Добре, привіт йому передавай! – Сказала Ірина Сергіївна і поклала трубку.
Дівчина витерла сльози. Їй було прикро і неприємно, хоч вона й не любила показувати негативні емоції. Діставши телефон, вона сфотографувала хлопця з незнайомкою та відійшла від вікна.
-Підкажіть, будь ласка, а де можна фотографію роздрукувати? – Запитала вона у перехожої жінки, стискаючи в руках телефон.
-Пішки хвилин десять до найближчого салону фотопослуг. -відповіла вона. -Ідіть прямо, а потім поверніть ліворуч, праворуч побачите.
-Дякую.
Марія повільно йшла вулицею. Обличчя було забруднено розмащеною тушшю, але це мало хвилювало. Перед очима стояла та неприємна картинка, яку Марія випадково побачила кілька хвилин тому.
-Доброго дня, мені фотографію роздрукувати з телефону. І у рамку вставити. – Звернулася вона до співробітника фотосалону.
Молодий чоловік глянув на фотографію, а потім на Марію. Вона дивилася в одну точку порожнім і байдужим поглядом.
-У вас все добре? – Запитав він.
-Так.
-Якого формату роздрукувати фотографію? -Запитав він.
-Давайте А4.
Молодий співробітник вручив Марії знімок. Дівчина дивилася на нього, і в її очах виразно читалися образа.
-Шкода, що обличчя погано видно. – Сказала вона. – Ну нічого. Все одно чудово вийшло. А, так, вставте у рамочку, будь ласка.
-Вибирайте, – Хлопець вказав на різнокольорові рамки.
-Давайте ось цю, чорну. За кольором підходить.
Через кілька хвилин молодик віддав Марії знімок у чорній матовій фоторамці.
-Вибачте, це, звичайно, не моя справа, – сказав раптом він, – але ви не опускайте руки. Життя складається з зльотів і падінь, і навіть коли настає чорна смуга все продовжується, щоб швидше почалася біла.
Марія сумно посміхнулася.
-Дякую. Всього вам доброго.
Вийшовши надвір, вона зателефонувала Олексію. Руки тремтіли, очі сповнювалися сльозами, але дівчина намагалася не подавати виду.
-Алло, Олексій, привіт, – сказала вона. -Ти вдома?
-Ой, Марійко, привіт, – весело відповів хлопець. – Вдома а що?
-Ти один?
-Один, звісно.
Дівчина посміхнулася сама собі.
-Ну добре, тоді чекай на сюрприз.
Дорогою Маша зупинилася, щоб купити пакувальний папір.
-Вам Який? – Запитала продавець.
-Ось цей, із сердечками.
Обернувши фоторамку, вона попрямувала до будинку. Її серце вискакувало, голова паморочилася, і Марія погано усвідомлювала те, що відбувається. По дорозі вона витерла обличчя від туші, і за десять хвилин уже стояла на порозі потрібної квартири і дзвонила в дзвінок.
-Марія, кохана! – Вигукнув Олексій і міцно обійняв Марію. – Ось так сюрприз! Привіт, рідна!
Дівчина ледь стримувала себе.
-Привіт привіт.
-Все в порядку? Ти якась скуйовджена. Втомилася з дороги?
-Так є таке, – задумано відповіла дівчина. – Ну, Я пройду?
-Проходь, звичайно, що ж ми стоїмо…
Марія пройшла і уважно оглянула коридор, потім ту нещасливу спальню.
“Оперативно діяли”, – подумала вона.
– Маріє, ну що з тобою? Ти сама не своя, – Олексій обняв Марію і ласкаво подивився їй у вічі.
Дівчина глянула на нього. Ну невже він, її коханий Олексій, який так само обіймав її один, два, три роки тому, міг їй зрадити? Якби не фотографія, то, можливо, Марія подумала, що вона помилилася і їй просто привиділося … Але ні.
-Олексій, а в мене для тебе подарунок, – Сказала вона і посміхнулася.
-О-о, це цікаво! – Вигукнув Олексій. – Ну Давай, не тягни.
Дівчина дістала з сумки упаковку та вручила хлопцю.
-Ой, навіть загорнула! Це у твоєму стилі, – Засміявся він і поцілував дівчину.
Поки Олексій розгортав сюрприз, Марія, склавши руки, спостерігала за тим, що відбувається.
– Фото? Цікаво. Дай вгадаю, це наше фото із моря? – Запитав Олексій.
-Ні.
-А-а, твоє улюблене з мого дня народження?
-Не вгадав. Дивись.
Хлопець перевернув фоторамку. Його вираз обличчя змінився, він злякано дивився то на фото, то на Марію.
-Марійка … -Прошепотів він.
-Ну, як тобі сюрприз? – Саркастично запитала вона, змахнувши сльозу, що набігла.
Олексій мовчав, винувато опустивши голову та стискаючи пальці.
-Як давно ти з нею?
-Та я не з нею … Я просто …
-Ясно. Нічого не говори. Прощай.
Марія кинулася до дверей, але Олексій зупинив її.
-Не чіпай мене! – Вигукнула дівчина і швидко вибігла з помешкання.
За годину дівчина стояла біля каси на вокзалі.
-Я б хотіла здати квиток і купити новий на найближчий рейс, – Сказала вона тихо.
-Найближчий поїзд через три години. Візьміть ваш квиток.
-Добре дякую.
Здавалося, що це все безглуздий сон… Голоси людей луною шуміли у вухах, перед очима все розпливалося. Три години, напрочуд, пролетіли швидко.
І ось знову купе. Марія сіла на полицю і розплакалася.
За вікном миготіли поля, але все це вже не здавалося дівчині якимось особливим та атмосферним. Вона уткнулася в подушку і через якийсь час заснула.
Через кілька годин на одній зі станцій у купе постукали. Марія підвелася з полиці.
-Так?
У купе зайшов молодий хлопець і обережно сів на сусіднє місце.
-Привіт, – Сказав він чемно.
-Привіт.
-Мене Ігор звуть, а вас?
-Марійка.
-Дуже приємно, – усміхнувся хлопець.
Згодом молоді люди розговорилися. Марії здавалося, що вона вже давно знайома з Ігорем – спілкування з ним було таким легким і невимушеним, що дівчина на мить навіть відволіклася від нагальних проблем.
-Ви якась сумна, чи мені здається? – Помітив Ігор.
Марія розповіла йому свою історію. Хлопець слухав уважно і зрештою сказав:
-Не розумію таких людей… Щиро не розумію. Зрадити коханій людині, значить зрадити собі, зрадити себе і своє кохання. Але ви не хвилюйтесь, Марія, у вас ще все попереду.
Марія посміхнулася.
Ніч пройшла швидко. Весь цей час знайомі розмовляли, розповідали один одному про себе та ділилися життєвими історіями. Виявилося, що вони обоє з одного міста.
-Ми ще й земляки! – Усміхнувся Ігор.
Рано-вранці вони вийшли на станцію.
-Може, обміняємось номерами? – Запропонував Ігор. – Мені б не хотілося втрачати у великому місті таку прекрасну дівчину, чесно зізнатися.
-Ну, а чому б ні, – відповіла Марія, трохи подумавши. – Записуйте.
Ігор замовив для Марії таксі. Дорогою додому вона обмірковувала все, що сталося з нею за день.
“Ну, може, це все і на краще”, – зітхнула вона і, відкинувши голову, поринула у споглядання рідного ранкового міста.
