– Андрій, я рибу купила, – з порогу заявила Наталя чоловікові, – приготуєш? Ти так добре, акуратно чистиш її і смажиш із такою апетитною скоринкою: я так не вмію.
– Звичайно, кохана! – Андрій цілує дружину в щоку і вирушає на кухню. У них у сім’ї рибою займається лише він. І вже давно.
– А хлібчик поріжеш? – питає Наталка, накриваючи на стіл, – у тебе завжди такі тоненькі скибочки виходять.
Андрій нарізав хліб.
Через кілька днів, у вихідний, Наталка почала готувати холодець. Варить кілька годин, аромат – на весь будинок.
Андрій в цей час лежав у залі на дивані, дивився новини.
– Милий, ти мені не допоможеш розібрати м’ясо? Я не така уважна, як ти, можу кісточку пропустити.
– Прямо зараз? – питає чоловік.
– Ні, за півгодини. Саме твої новини закінчаться.
З холодцем упоралися, розлили по тарілочках: краса!
Незабаром Наталя планує похід на ринок. Однією, ясна річ, важко доведеться: продукти на тиждень закупити треба.
Вранці, після сніданку, звертається до чоловіка:
– Ой, Андрій, не уявляю, як я сама впораюся! Обов’язково щось забуду. Може, сходиш зі мною?
Андрій, зрозуміло, погоджується.
І так завжди. За яку б справу Наталка не взялася, виявляється, що без допомоги чоловіка, вона нічого зробити не зможе. Такий він у неї незамінний, спритний, умілий, відповідальний. Самий самий!
Спочатку Андрій так і думав.
Поки ще не познайомився ближче з батьками дружини.
Приїхали вони якось увечері з Наталкою до тещі в село. Прийняли їх привітно, шашлички організували і все інше.
Виспалися тоді – на славу!
А вранці, прибігши з річки, Андрій почув:
– Іване, – це теща зверталася до тестя, – треба б тут цибульку прополоти. Щось вона заросла зовсім. А ти так добре це робиш – диво просто!
Взялися мама з дочкою обід готувати, теща знову:
– Іване, картоплю почистиш? Вона дрібна: тонше чим ти шкірку ніхто не обріже.
Зрозумів тоді Андрій, звідки у Наталки така манера чоловіка до домашніх справ залучати: лагідно, вміло. Не прикро зовсім, і допомогти одразу хочеться. Разом завжди веселіше.
До того ж ледаркою Наталку, як і її маму, не назвеш. Все в них чистенько, прибрано, зроблено. Вдома порядок та затишок. Аромат якийсь особливий.
Андрій щодня летить додому на крилах. І друзів часто запрошує. А Наталя не проти: завжди привітна, гостинна.
Як такій дружині не допомогти, особливо коли вона відкрито каже, що без тебе ніяк не впорається? Проти такої мотивації важко встояти. І тоді, так звана «жіноча робота» – зовсім не в тягар.
Особливо Андрій переконався у правильності тактики своєї Наталки, коли ненароком почув розмову в маршрутці:
– Краще б я сама поїхала! Від тебе ніякого толку! – молода жінка не приховувала роздратування і говорила навмисне голосно. Ніби хотіла, щоб усі довідалися, який у неї «поганий» чоловік.
– Олено, дарма ти так. Ну навіщо нам другий пилосос? Та ще миючий! – тихо парирував нещасний чоловік.
– Звичайно! Палець об палець не ворухнеш! У тебе руки не з того місця ростуть! Завжди одна!
– Чому одна? Я ж допомагаю…
– Допомагає він! Не сміши мене! Ти навіть саморіз прикрутити не в змозі, доводиться сусіда просити.
– Ось і проси, – ображений чоловік схоплюється і вилітає з маршрутки.
– Знову загуляє…, – вимовляє жінка в нікуди і дивиться у вікно з ненавистю…
– Слава Богу, що моя Наталка не така…, – подумав тоді Андрій, який навіть у страшному сні не зміг би уявити подібну розмову з коханою дружиною…
