Баба Катя сьогодні з ранку пече пиріжки з капустою, муркочучи щось собі під ніс. Ну а чого не муркотіти – настрій добрий, та й не турбує сьогодні нічого. Вчора син приїжджав, онука на три дні привіз, канікули у Михайлика зимові.
Тепер ось бабуся пиріжками хоче онука побалувати. Зліпить пиріжок, та й усміхнеться. Зліпить інший, та й підійде до віконця, гляне як там Михайлик.
А сніжок який йде… прямо як у дитинстві її. Давно такої зими не було гарної. Останні зими все дощ та вітер. А Михайлик то радіє як, а рум’яний який. Нехай ще пограє, апетит буде міцнішим.
Бабуся дістала з печі лист з рум’яними пиріжками, виклала їх на тарілку, і наливши у великий кухоль молока вийшла на ганок.
– Михайлик, йди їсти, пиріжки готові
– Іду, бабусю, – ліпить онук зі снігу незрозуміле звірятко, – Хвіст тільки дороблю і прийду.
– Тільки не довго, пиріжки охолонуть, – входить бабуся в хату, щільно прикривши за собою двері.
Не встигла баба Катя дійти до кухні як у двері постукали
– Хто там? Заходьте, – повернулася старенька до дверей
– Це я, баба Катя, – входить до хати сусідка Настя, молода дівчина двадцяти двох років, – Мама сьогодні пиріг пекла, просила вам шматочок віднести. Ой, як смачно у вас пахне.
– Дякую звичайно за пиріг, тільки я теж з ранку пиріжки затіяла, – усміхається старенька забираючи шматок пирога, – Ну зайвим не буде. Внучок з’їсть. Та й ти візьми пиріжків, і мамі, і собі. Бери Настя, пригощайся.
– Дякую, бабо Катю, – бере дівчина з блюда пиріжок, – А про якого онука ви говорили?
– Ну як же, – простягає старенька ще один пиріжок дівчині, – Син учора Михайлика привіз, на цілих три дні. Канікули у нього зимові. Та глянь у віконце, там він, снігом бавиться.
Дівчина підійшла до вікна та посміхнулася.
– Гарний хлопчик
– Весь у мене, – підходить до вікна старенька, – Я ж теж такою в дитинстві була. Це вже пізніше біди та недуги обличчя моє змінили.
– Та годі вам, бабуся Катя, – хмуриться дівчина, – Цілком навіть симпатична бабуся. І головне добра
– Дякую, Настя, – стукає по склу бабуся, – Михайлик, пиріжки вже остигли…
Настя увійшла до своєї кухні.
– Ну як, сподобався пиріг бабусі Каті? – Дивиться мама на пиріжки в руках дочки, – Знову?
– Так, – зітхає дівчина, – Знов онука свого пиріжками годує.
– Жаль стареньку.
– Мамо, невже у бабусі Каті нікого більше з рідних нема?
– Немає донечко. Нікого в неї не лишилося. Як три роки тому чоловіка її не стало, так з того часу і годує онука свого пиріжками. Не кожен день звичайно, але все частіше з нею це стається. Бог їй не дав дітей, а вона все життя про них мріяла. Дуже вона хотіла дітей мати, а до старості онуків.
– Жаль бабусю, – зітхає Настя
– Ну, а чому жаль? Їй у тому світі добре. Скільки радості у власних очах. І син приїжджає, і онука пиріжками годує, і недуги не зачіпають. Нехай живе собі у своєму світі, ну а ми доглянемо за нею. Доглянемо і заважати не будемо.
