Розвела їх свекруха. Ні, відкрито вона ніколи нічого подібного не говорила, тут її ні в чому дорікнути. Але як тільки Стас привів додому молоду дружину, одразу ж почалися причіпки. Якщо Надя йшла готувати на кухню, свекруха тут як тут, то поради роздає, то терміново холодець починає варити. І ввечері потім скаржиться синові:
– Надя такий суп зварила, я з горщика півдня не злажу, ти його не їж!
Або:
– Ти, синку, їж, а я собі зараз приготую щось – твоя сьогодні весь день кухню займала, мене туди взагалі не пускає.
Такі самі баталії точилася і у ванній кімнаті.
– Хто сьогодні купався та не помив за собою ванну. Пішла чистити, – похоронним голосом заявляла свекруха, як син приходив додому.
Надя працювала редактором з дому, і навіть думала змінити роботу, щоб позбутися цього протистояння. Звичайно, вона скаржилася на це чоловікові, але він казав:
– Розбирайтеся самі! Ви дві дорослі жінки з вищою освітою, невже не можете впоратись без мене? І взагалі, будь терпиміше до мами, вона літня людина…
Розумом Надя розуміла, чому свекруха себе так веде – сина вона народила пізно, у сорок два роки, ростила його одна, звикла бути головною жінкою в його житті, а тут… Але душею вона не могла прийняти ні причіпки свекрухи, ні байдужість чоловіка, який мав би допомогти їм потоваришувати, а сам робив тільки гірше.
Зрештою, Стас так втомився від їхніх сварок, що став приходити додому пізніше і пізніше, а одного разу зателефонував і буденним голосом промовив:
– Я сьогодні не приїду ночувати.
– Як це – не приїдеш? – Не зрозуміла Надя.
У трубці повисла тиша.
– Я зустрів іншу, – у голосі чоловіка не було ні краплі відчуття провини чи чогось подібного. А потім на розлученні він ще й звинувачував її, що це Надя зруйнувала їхній шлюб, бо постійно влаштовувала чвари з його матір’ю.
Від розлучення Надя відходила довго. Років зо три взагалі на чоловіків не могла дивитися. Зате завела собаку, вони куди вірніші друзі. Гуляючи із собакою, вона й познайомилася з Борисом – у нього був шикарний золотистий ретрівер, який одразу потоваришував із лабрадором Наді. Так що собаки не були проти, коли їхні господарі стали жити разом, правда, в квартирі частенько стояв такий ґвалт і тупіт, що сусіди знизу стукали палицею по стелі. А через рік їхнє сімейство ще збільшилося – Надя народила прекрасного хлопчика, який одразу став володарем двох відданих няньок.
Про колишню свекруху вона дізналася випадково – пішла у Дитячий світ купувати синові підгузки та молочні суміші. І там, у магазині, вона зустріла сусідку, тітку Олю, яка жила у сусідній квартирі зі свекрухою.
– Віддалося їй, дитинко, – проникливим голосом повідомила тітка Оля. Бог бачить все.
– Що трапилося? – Надя зовсім не відчувала радості чи чогось такого.
– Та ходити перестала! А синок, Стасик твій, переїхав жити до своєї кралі. Я по душевній доброті заходжу до Марії Павлівни, годую її вранці. А цей часом вечором заїжджає.
Надя вся зблідла.
– Вона що – там зовсім одна? – запитала вона тремтячим голосом.
– Ну, а з ким? Кажу ж – сама вона винна. Ти все їй погана була, тож знайшов він собі хорошу.
– У вас є ключі? – квапливо промовила Надя.
– Є, – розгубилася тітка Оля.
– Поїхали швидше, – Надя насилу стримувала сльози, що підступали.
У квартирі стояв неприємний запах. Свекруха так сх_дла, що сама на себе не була схожою. Очі згасли. Надя набрала Бориса.
– Любий, ти можеш приїхати? Тут таке діло… Я тобі потім все поясню. Приїжджай швидше.
Вона продиктувала йому адресу, а потім зателефонувала колишньому чоловікові.
– Що тобі? – Замість вітання грубо запитав він.
– Ти чому кинув матір одну? Ти про що думаєш взагалі?
– Не твоя справа, – рикнув він, але тут же пом’якшав. – У мене дружина вагітна, вона її боїться.
– Отже, – суворо сказала Надя. – Я її перевожу до себе. Як надумаєш забрати, дзвони.
– Як це? – не зрозумів Стас. – Навіщо?
– У сенсі навіщо? Вона що, має тут одна лежати, по-твоєму?
– Ні, але…
Надя поклала слухавку. Захоче – передзвонить.
Борис погодився одразу, ні секунди не роздумував. Переніс стареньку в машину. Тітка Оля бігала навколо і голосила:
– Ой, та як же це так…
Вдома Надя поклала свекруху на чисте ліжко. Зварила їй кашу і нагодувала з ложечки так само, як годувала свого сина. Їла свекруха жадібно, але в очах, як і раніше, не було ні ознаки життя, ніби світло в них назавжди згасло.
Надя згадала, що свекруха любила шоколад. Принесла кілька шматочків, вклала один в рот свекрухи. Сиділа поруч і подавала їй шматочок за шматочком. Коли свекруха доїла шоколад, по її щоці поповзла самотня сльоза, а в очах нарешті затеплилося життя.
– Ну що ви, мамо, – зніяковіло промовила Надя. – Все добре. Все буде добре.