Головна - Життєві історії - Марина з подругами сиділи на лавці і пліткували. Раптом вони замовкли – біля них повільно проїхала красива, дорога машина. За кермом була якась жінка. Вона повернулась до них і на її обличчі промайнула посмішка. – Мабуть, дочка якогось багатія, – сказала Ольга. – Дівчата, та це ж Наталка! – крикнула Ганна. – Яка Наталка? – здивовано запитала Марина. – На якій твій Степан хотів одружуватися. Марина аж застигла від такої новини

Марина з подругами сиділи на лавці і пліткували. Раптом вони замовкли – біля них повільно проїхала красива, дорога машина. За кермом була якась жінка. Вона повернулась до них і на її обличчі промайнула посмішка. – Мабуть, дочка якогось багатія, – сказала Ольга. – Дівчата, та це ж Наталка! – крикнула Ганна. – Яка Наталка? – здивовано запитала Марина. – На якій твій Степан хотів одружуватися. Марина аж застигла від такої новини

Марина визирнула у вікно і почала збиратися. Вона глянула на чоловіка, який лежав на дивані, скривилася і запитала:

-Роман, там Ольга вже вийшла. Посидимо може трохи на лавці?

Чоловік у відповідь засміявся.

-Ти чого смієшся? – запитала Марина.

-Марино, ти щодня говориш одне й теж. Наче моя думка тебе цікавить.

-Можна подумати, що я тебе цікавлю, – одразу завелася дружина. – У тебе ж он, телевізор!

-Марино, все, йди! – махнув рукою чоловік.

-Ой, погода, яка гарна! – Марина сіла поряд із подругою. – Сьогодні довше можна буде посидіти. Як там твій Степан?

-Знову без роботи сидить.

-А такий же хороший хлопець був, – похитала головою Ольга.

-Та то після того, як ця Танька від нього пішла і сина забрала, то такий став…

Ольга слухала подругу, продовжуючи похитувати головою. Про все це вона чула неодноразово. Це вже стало, як традиція, обговорювати своїх дорослих дітей.

-А яким же Степан красенем був. Дівчата на нього надивитися не могли, – сказала вона для підтримки розмови.

-Він і зараз у мене непоганий. Перестав би гульбанити, хорошу роботу знайшов би. Адже ця Танька сама його на таке життя налаштувала.

-Ой, Аня йде!

Аня була їхньою третьою подругою. Та кивнула головою і сіла поряд:

-Дівчата, схоже, я скоро вчетверте бабусею стану. Невістка моя надумала третього народжувати.

-А дочка твоя, що відстає? – одразу запитала Ольга.

Почалося обговорення тепер дорослих дітей Ганни.

І раптом подруги замовкли. Красивий автомобіль повільно їхав повз їхній будинок.

За кермом була жінка. Порівнявшись із їхньою лавкою, вона трохи повернула голову. На секунду на її обличчі промайнула посмішка.

-Он молода, а така машина! – тяжко зітхнула Марина. – Ще й усміхається

-Мабуть, дочка якогось місцевого багатія, – припустила Ольга. – Ось тато коханій донечці гарну машинку і прикупив.

-Дівчата, та це ж Наталка! – загадково оголосила Ганна.

-Яка Наталка? – здивовано запитала Марина.

-На якій твій Степан хотів одружуватися.

-Та ти що? – промовила та.

-Вона тепер у котеджі живе, – продовжила Ганна. – Мені про неї сьогодні вранці розповідали, але тоді я не зрозуміла, хто вона така.

-Що, що про неї розповідали? – очі у Ольги округлилися від цікавості.

-Кажуть, вона у нашому банку великою начальницею працює. Начебто, сама всього досягла. Чоловік у неї простий мужик. На заводі якимсь невеликим начальником працює. А сама вона, бачиш! – Ганна кивнула в бік машини, що поїхала.

І обидві подруги глянули на Марину. Схоже, думки в їхніх головах були однакові.

А у Марини перед очима ясно випливли події сімнадцятирічної давності.

Син тоді навчався на другому курсі інституту. Високий, гарний, у волейбол грав.

І ось, якось увечері, відчинилися вхідні двері і увійшов він з дуже вже скромною дівчиною.

-Тату, мамо, знайомтеся! Ця Наталя. Ми вирішили подати заяву до ЗАГСу.

Запала незручна тиша. Як? Їхній красень син хоче одружитися з цією непоказною дівчинкою?

-Дівчинко, а тобі скільки років? – нарешті запитала Марина.

-Вісімнадцять.

-То ти тільки школу закінчила?

-Так, вступатиму до інституту.

-Гаразд, що ми стоїмо в дверях, – спробував розбавити обстановку Степан. – Наталя, проходь у кімнату.

Зайшли, розсілися. Бачачи, що мати не збирається, приготувати навіть чай, син сам пішов на кухню, залишивши подругу наодинці зі своїми батьками.

-Наталю, а хто в тебе батьки? – суворо запитав господар квартири.

-Тата у мене немає, – дівчинка почервоніла і опустила голову. – А мама працює на заводі на верстаті.

-А тобі не здається, що тобі рано заміж? – запитала Марина.

-Ми зі Степаном любимо один одного, – якось боязко промовила та.

-Ти, дівчинко, спочатку б сама, чогось досягла в житті, а потім заміж би збиралася, – розійшлася Марина. – А то, бачите, всього й одразу захотілося: і гарного, перспективного чоловіка, і весілля пишне, і житло хороше.

-Ми із Степаном і без весілля обійдемося, і на знімній квартирі будемо жити.

-Ні, дівчинко, виходь за кого хочеш, живи, де хочеш, але нашого сина не чіпай!

-Мамо, ти що розкричалася? – у кімнату зайшов Степан.

-Синку, проведи дівчинку додому, – наказала мати. – І щоби ми її більше тут не бачили.

-Тату, мамо, ви що?..

-Синку, мама правильно каже, – втрутився у розмову батько. – Тобі треба інститут закінчити. Дівчинка – теж має кудись вступати. Рано вам ще про весілля думати.

Наталя встала, низько опустила голови і попрямувала до виходу. Син кинувся за нею.

-Що він не міг собі наречену кращу знайти, – сказала Марина зі сльозами на очах, коли двері за ними зачинилися.

-Гаразд, жінко, наш син хлопець розумний – сам це зрозуміє! – впевнено промовив чоловік.

Спочатку син дувся на батьків. Але незабаром у нього з’явилася інша дівчина, і Наталка почала потихеньку забуватися.

І ось зараз вона працює в банку та їздить на шикарній машині, а їхній красень син…

-Годі тобі. Маринко! – Ольга дружелюбно погладила подругу по плечі. – В житті всяке буває.

-Так… А мені що? – схоже, та так і не отямилася від такої новини.

-От і правильно! Все зрозуміє.

Подальша розмова, щось не клеїлася, і за півгодини Марина зібралася додому.

Зайшовши до квартири, вона забігла до кімнати:

-Роман, знаєш, кого я зараз бачила?

-І кого? – він рукою трохи відсунув дружину, щоб бачити телевізор.

-Наталку!

-Дуже добре! – кивнув чоловік, не відволікаючись від телевізора.

-Ти хоч зрозумів, про яку Наталку я питаю? – закричала дружина.

-Марино, мені яка різниця, кого ти там бачила, – Роман знову посунув дружину. – Дай футбол подивитися!

Марина взяла пульт, вимкнула телевізор і заплакала.

-Марино, ти чого? – він посадив дружину на диван. – Що трапилося?

-Я сьогодні бачила ту Наталку, з якою наш Степан хотів одружитися сімнадцять років тому.

-Ну і що?

-Ти її хоч пам’ятаєш?

Чоловік задумався.

-Ця така непоказна?..

-Так от! Вона зараз проїхала повз нас на шикарній машині. Живе вона тепер у котеджі, а працює в банку, якоюсь великою начальницею.

-Марино, ну, що тепер поробиш?

-А наш…

Пролунав шум у коридорі і ввалився їхній син, як завжди, веселий:

-Тату, мамо, ви тільки не сваріться…

-Сину, ти пам’ятаєш свою подругу Наталку? – підійшла до нього мати.

-Звісно, ​​мамо! Вона зараз, – він показав рукою в гору. – Високо… Добре, що за мене не вийшла… Все, мамо… Я пішов спати…

Син попрямував у свою кімнату.

-Романе, а якби ми тоді дозволили їй вийти за Степана?

-Було б, як із Тетяною, – похитуючи головою, сказав чоловік. – Просто Наталі пощастило, що вона не вийшла за нашого сина, а Тетяні не пощастило…

Plitkarka

Повернутись вверх