Таня не знаходила собі місця вже цілу годину. Вже була восьма година вечора, а чоловік не відповідав на телефонні дзвінки.
Сергій поїхав у відрядження до іншого міста за 450 кілометрів від дому. За п’ять років їхнього шлюбу це було його перше відрядження, тож дружина не встигла звикнути до нових життєвих обставин.
Чоловіка не було вдома всього два дні, а Тетяна не знаходила собі місця. Ще й старша сестра її напередодні підготувала, мовляв, дивись, всі чоловіки у відрядженнях “на ліво” ходять.
Таня наче й довіряла чоловікові, але все одно була тією ще ревнивою. Кілька разів вони навіть серйозно через це посварилися. Але зараз справа була не в ревнощі. Вона справді переживала.
Робочий день у Сергія до шостої. Зазвичай він дзвонив їй о пів на сьому, щоб розповісти, як пройшов день. Принаймні вони так домовилися, що хоча б раз на день телефонуватимуть.
Вдень дружина йому й раніше ніколи не надзвонювала, щоб не відволікати від роботи. Хіба що в окремих випадках, якщо було вже дуже потрібно. А тут вже вісім, а він слухавку не бере. На повідомлення не відповідає. Вони, щоправда, і не прочитані, але доставлені. Отже, телефон увімкнено. Морозиться?
– Може, втомився, спати літ, а я тут докучаю! – Заспокоювала себе Тетяна, але на душі було неспокійно.
Згадуючи вчорашню розмову з Тамарою, її сестрою, в голову лізли різні думки. З іншого боку, вона була майже на сто відсотків впевнена в чоловікові, не вірила, що він може вчинити з нею так погано. Тим більше, він був далеко не дур_им.
Щоб відволіктися від поганих думок, Таня вимила посуд, прийняла ванну, приготувала сніданок з вечора. Коли вона знову подивилася на годинник, було вже початок одинадцятої.
Жодного пропущеного. Повідомлення не прочитані. Точно щось трапилося!
Тетяна була не з тих жінок, котрі панікують на рівному місці. Вона знала, що її Сергій сильний та самостійний. Прекрасно може впоратися без неї. Але й заперечувати те, що з чоловіком могло щось трапитися, вона також не могла. Мало, що сталося. Чого у житті тільки не трапляється!
Вона всіляко намагалася відігнати від себе такі думки, але чомусь перед очима раз у раз виринала картинка, як її чоловік лежить на холодному столі в мо_зі. Тільки не це!
Таня намагалася згадати, що говорив чоловік про це відрядження. Вона тоді була трохи зайнята і не дуже уважно слухала. Пам’ятала, що з ним поїхали ще двоє колег, але їхні імена вона не запам’ятала.
З роботи Сергія вона знала лише Валю, їхнього секретаря. Вони торік познайомилися на корпоративі. Час був пізніший, але вона так сильно переживала, не змогла стриматися.
– Валю, привіт, вибач, що відволікаю, та ще так пізно. Мені потрібна твоя допомога! – сказала вона телефоном.
– Та нічого, ти чого така схвильована. Щось трапилося?
– Чоловікові не можу додзвонитися. Вже ніч надворі, а він так і не дзвонив. Не знаєш, хто з ним поїхав? Чує моя душа, щось трапилося.
– Тань, та що з ним могло статися? Не хвилюйся ти так. Може, з чоловіками вирішили десь посидіти після роботи. Все нормально. Це ж відрядження!
– Та мені б тільки дізнатися, що з ним усе гаразд. Я ж заснути не зможу.
– Я б і хотіла тобі допомогти, але з ним поїхав наш директор і новий хлопчина, якого нещодавно до нас на роботу взяли. Номер директора тобі нічим не допоможе, навряд чи він з ними живе, а телефону Андрія у мене і немає поки що.
– Що ж робити?
– Заспокойся і спати лягай. Завтра сама сміятимешся над тим, як переживала, коли він тобі вранці зателефонує і все розповість, – спробувала її заспокоїти Валя.
– Гаразд, спробую. Дякую тобі і ще раз вибач за те, що потурбувала.
– Та нічого. Я ж розумію, сама така сама. Терпіти не можу, коли чоловік із поля зору пропадає надовго.
Коли Таня поклала слухавку, то вирішила скористатися порадою Валентини. Вона пішла на балкон, трохи подихала свіжим повітрям, щоб привести себе до тями та заспокоїтися. Провітрила спальню і лягла спати.
Півгодини вона прокрутилася, але заснути так і не змогла. Тривожні думки роздирали її голову на частини. То їй уявлялося, що чоловік лежить на асфальті, то він в обіймах якось жінки, яка ніжно цілує його в шию. Як тут заспокоїтись?
Вона пішла до зали й увімкнула телевізор. Намагалася вникнути в якийсь фільм, але нічого не виходило. Думки знову повертали її до чоловіка. Вона знову взяла телефон, щоб перевірити, чи раптом не дзвонив Сергій, а вона так і не почула.
Тиша, ні дзвінків, ні повідомлень. На годиннику друга ночі. Де він? Що з ним? Наче щось трапилося.
Вона судорожно тиснула на кнопку пульта, перегортаючи канали. За вікном вже світало. Якби він просто заснув раніше, то вже неодмінно прокинувся б і передзвонив їй!
Таня стільки всього встигла передумати за цю ніч. Найприкріше, що Сергій її завжди був таким відповідальним та серйозним. Він сам наполяг перед від’їздом, щоб вони писали один одному смс вранці і перед сном, і раптом зник.
О п’ятій ранку Тетяні спала на думку несподівана думка. Потрібно зателефонувати в поліцію або в швидку, але він в іншому місті. А раптом він і справді солодко спить, а вона розбурхає, кого не слід. Аби тільки дочекатися до ранку!
7:00. Тані вже пора збиратися на роботу, а вона за всю ніч очей не зімкнула. Жіночі істерики часом набирають непередбачуваних обертів. Фарбуватися час і одягатися, а вона дивилася в телефон з блідим обличчям. З місця зрушити не може.
Вже мала б прийти смска «доброго ранку», але її немає. І знову ні пропущених, ні повідомлень.
З кожною хвилиною їй ставало все страшніше та страшніше. Тепер вона вже була цілком упевнена, що з чоловіком щось трапилося. Але що?
О сьомій тридцять вона пішла на кухню, щоб заварити собі ще кухоль кави, коли нарешті подзвонив чоловік. Побачивши його фото на екрані, вона мало не випустила з тремтячих рук свій телефон.
– Таню, мила, доброго ранку, я просто телефон на роботі вчора забув. Сподіваюся, ти не переживала? Я сам усю ніч собі місця не знаходив. Уявляв, що ти там собі нафантазувала!
З одного боку вона була дуже рада чути його голос. Аж від серця відлягло. Сергій живий! Більшого нічого не потрібно. Але з іншого…
– Сергій, а з чужого телефону ти не міг мені повідомлення відправити? Чи ти там один у гуртожитку живеш? – нервово спитала його дружина.
– Сонце, та я ж номера твого напам’ять не знаю! Сам себе лаяв, давно хотів завчити, та все відкладав! Не злись, будь ласка.
За голосом дружини Сергій здогадався, що ніч у неї була ще та. Але хіба він винний? Таке може статися з кожним.
На об’єкт без перепустки не потрапиш. Тим паче вночі. Та й їхати назад півгодини, якщо в пробку не потрапити. На свій страх і ризик він вирішив дочекатися ранку, сподіваючись, що дружина не розлучиться з ним заочно через забуту барсетку в шафці.
– Значить так, Сергій Віталійович, якщо ти не вивчиш мій номер телефону напам’ять, я тебе додому не пущу!
Таня поступово заспокоювалася. У душі вона лаяла себе за все, що передумала цієї ночі. Він просто забув телефон. І слава Богу!
Голос чоловіка її заспокоював. Такий люблячий та ніжний. Більше їй нічого не потрібно було зараз, хіба що обійняти його. Хоча ні, краще не зараз, а то вона б його точно прид_шила трохи.
– Добре, люба, буде зроблено! – Упевнено сказав їй чоловік. – Ану, мені навіть цікаво, які у тебе там були варіанти?
– Це вже не важливо! – навмисне діловито сказала дружина. – Головне, що ти живий та здоровий! Гаразд, біжи працювати, гарного дня тобі! – сказала вона тремтячим голосом, не в змозі була стримувати сльози, які вже сочилися з очей.
– Давай, кохана, і тобі гарного дня! Витри соплі і заспокойся. Люблю тебе!
Тетяна так і не дізналася, що Сергій виїхав на роботу на півгодини раніше, адже йому самому не давало спокою те, що він забув телефон. Він дуже добре знав свою дружину і лаяв себе за таку помилку.
Ще пару років тому він би розлютився і став би сваритися на Таню за те, що вона така недовірлива і намагається його контролювати, але тільки не зараз.
Після того, як вона сама минулого року загубилася за кордоном без телефону, та ще й потрапила до лікарні, він зрозумів, що означає переживати за кохану людину. І тепер став уважнішим до прохань дружини. Усвідомив, що важливо бути на зв’язку, особливо коли далеко від дому.
До початку робочого дня було ще 20 хвилин. Цей час Сергій витратив на те, щоб вивчити номер дружини напам’ять. Додому таки потрапити було потрібно!
