Оля зайшла додому втомлена з важкими сумками. Вона поцілувала чоловіка Андрія, передала йому сумки з продуктами і не встигла роззутись, як у двері подзвонили.
-Не відкривай! – прошепотів Андрій. – Це знову вона!
-Та незручно, вона, мабуть, мене вже бачила, – так само пошепки відповіла Оля.
-Все одно не відкривай, – прошипів чоловік, але було вже пізно, Оля відкрила.
-Оленка, привіт, – Оля «натягнула» на себе посмішку. – Слухай, давай трохи пізніше ти зайдеш, я тільки що з роботи, ще не помилася і не переодяглася.
-Олечко, а я бачила, що ти з роботи йдеш, я чекала на тебе, щоб похвалитися своїм печивом, сама пекла, – Олена покрутила страву з печивом. – Давай чайку поп’ємо?
-Давай, тільки трохи згодом! – благала Оля. – Буквально через годинку!
Оля зачинила двері і розвела руками, дивлячись на чоловіка. Їй залишалася година на все про все – збігати у ванну, одягти халат і швидко приготувати вечерю. Андрій уже почав чистити картоплю, а Оля пішла змивати сьогоднішній день. Втомилася, ноги гудуть, їй би прилягти зараз з подушечкою під щічкою і подивитися якийсь фільм поруч із Андрійком, але доведеться довго сидіти зі своєю сусідкою і кивати під її монотонний голос.
Олена була сусідкою Олі та Андрія вже ось як три роки, відколи подружжя купило цю квартиру. Олені тоді було близько сорока років, а Олі з Андрієм тридцять із хвостиком.
Олена здалася їм привітною, вона жила одна зі своєю мамою і на будь-яке звернення та прохання завжди відгукувалася. Вона могла посидіти кілька годин з п’ятирічний Ваською або позичити гроші до зарплати.
Олена – стара діва, ніколи не виходила заміж, і вона не мала дітей. Роботи в неї теж не було: вони з мамою здавали дві квартири, ось на це й жили, їм вистачало.
Але півроку тому Олениної мами не стало… Оля шкодувала добру сусідку і дозволяла приходити їй, коли заманеться. Спочатку Олена не надокучала і заходила зрідка, але з кожним днем її візити були все частішими і частішими.
Але так, щоб через кілька секунд після приходу Олі додому – ще не було, це вперше!
Так і якби було про що з нею поговорити – півбіди, а то взагалі нема про що!
Ось і зараз, тільки-но сім’я встигла повечеряти, рівно через годину знову з’явилася Олена. Андрій пішов перевіряти уроки сина, а Оля залишилася на кухні. Олена сіла на стілець, поставила на стіл печиво і затягнула свою тужливу пісню:
-Чула? Комунальні дорожчатимуть! А у нас квартиранти такі складні! На одній квартирі хоч платять вчасно, але на іншій із затримкою. Хоч виселяй їх! Олена похитала головою: «Ай-яй-яй!”.
-А ще продукти дорожчають! – Олена зчепила перед собою худенькі руки. – Гречка бачила скільки коштує! Ну і ціни! Ну добре я, але як пенсіонери виживають? А молочка яка дорога! Минулого тижня сир ще тримався в ціні, а сьогодні прийшла – на гривню подорожчав, уявляєш?
Оля співчутливо кивала. Вона дуже хотіла спати і вже непідробно позіхала, але стійко подивилася чергову серію улюбленого Олениного серіалу по телевізору, обговорюючи всіх героїв, і нарешті сусідка пішла.
-Так більше продовжуватися не може! – Застогнала Оля, лягаючи в ліжко поряд з чоловіком.
-Наступного разу я її виставлю, чого ти з нею церемонишся? – запитав Андрій.
-Любий, але вона дуже самотня, шкода її, – відповіла Оля. – Не треба її виставляти, вона нам багато добра зробила!
-Ну так ми з лишком їй за це вже віддячили, нахабніти так не можна, – пробурчав Андрій і тут його осяяла ідея.
-Слухай, а пам’ятаєш, я тобі про свого колегу розповідав? Ну такий вічно скаржиться, розлучений холостяк, зараз у гуртожитку живе. Як почне розповідати, то не витримаєш. Може його познайомити з нашою нюнею? Два чоботи пара!
-Ой, навряд чи вони сподобаються один одному! – Замислилася Оля. – Хоча давай!
Сусідка дуже здивувалася, коли Оля з Андрієм самі покликали її на святкову вечерю. Було придумано дату, нібито, день їхнього знайомства.
Прийшов і Вадик в окулярах, колега, який вічно скаржиться. Він теж неабияк здивувався, що був запрошений на таку дату, начебто як друзями вони не були.
Відкрили ігристе, почали святкувати. Оля з Андрієм з цікавістю спостерігали за реакцією своїх гостей, як вони спілкуватимуться один з одним.
-А що в країні робиться! Повний бардак! Продукти дорожчають з кожним днем! – обурювався Вадик.
-Ой, і не кажіть, я слідкую за цінами щодня! Ну добре я можу собі багато чого дозволити, але як багатодітні самотні матусі справляються – не розумію! – погоджувалася Олена.
-А оплата за житло? Це ж як таке може бути! – продовжував Вадик.
Олена дивилася на Вадика як на супергероя. Її очі сяяли – ось який розуміючий чоловік! Коли з’ясувалося, що Вадик ще й серіали дивиться, то Олена попливла.
Тільки вони спочатку посперечалися, які серіали цікавіші – детективні чи любовні, але дійшли єдиної думки, що найкраще щось середнє. Олена запросила Вадика до себе додому на каву та на чергову серію фільму.
Тиждень її навіть чути не було, а Вадик зранку виринав з її квартири, вирушаючи на роботу разом із Андрієм. Дорогою він розповідав, яка Олена прекрасна жінка, і як пощастило родині Андрія, що вони живуть поруч із нею. Було видно, що в Олену він справді закоханий, а не спілкується з нею через гроші.
От і слава Богу!
За тиждень, коли Оля з Андрієм відпочивали, лежачи на дивані, у двері подзвонили. Андрій з Олею переглянулися – невже сусідка? На порозі стояли Вадик з Оленою, а в руках Вадик тримав торт.
-Ми тут вирішили зайти на чайок! – сказав Вадим. – Діставайте чашки.
Оля з Андрієм змінилися в обличчі. Була одна Олена, і то важко, а тут тепер двох терпіти?
-Та ви не хвилюйтесь, ми до вас ненадовго, нам самим ніколи! – заспокоїв Вадик. – Ми як би попрощатися з вами зайшли! Переїжджаємо на іншу квартиру, вона більша і до роботи ближче, а цю здаватимемо. Ви не образитеся, якщо ми переїдемо?
Оля з Андрієм радісно замотали головами – мовляв, ні, не образимося.
Для пристойності вони, звичайно ж, збрехали, що їм не вистачатиме таких добрих сусідів, але нічого, головне, щоб вони були щасливі.
За кілька тижнів сусіди з’їхали, і з’явився новий квартирант: нелюдимий та діловий чоловік.
Ура! Нарешті, ідеальний варіант!
