Зоя нервувала. У неї мало відбутися знайомство з батьками її майбутнього чоловіка Олександра, і вона, звісно, хвилювалася.
Дівчина прискіпливо подивилася на себе в дзеркало, і залишилася задоволеною.
Улюблені джинси і кеди, які вона одягала за будь якої погоди, валялися в кутку, разом із чудовою футболкою. Миле плаття, подарунок коханого, їй зовсім не пасувало.
Зате воно було скромне, і виглядало на ній цілком гарно і навіть жіночно.
Волосся акуратно розчесане, косметики – зовсім небагато… Все, можна йти.
Мати змахнула сльозинку, батько побажав удачі.
– Ну, з Богом! – подумала Зоя…
…– Любите гуляти, на дискотеки ходити? – строгим тоном запитала її худорлява жінка з недобрим поглядом карих очей – мати Олександра.
Вони вже сиділи за столом і пили чай. Прийшли ще деякі родичі Сашка.
Коханий ніжно взяв Зою за руку, щоб підтримати.
– Ні, не люблю, – стомлено відповіла Зоя.
Зрозуміло, що настирлива жінка хоче бути впевнена, що її єдиний синочок одружується з підходящою дівчиною, тому треба було б потерпіти.
Все одно вони будуть жити окремо, і розмовами з цією жінкою вона «насолоджуватиметься» не дуже часто.
– А готувати вмієте хоч? – не вгавала майбутня свекруха.
– Ну так, – сказала Зоя. – Готую.
– І останнє, – продовжила Лариса Миколаївна. – У нашій сім’ї є традиція. Дівчина, яка збирається стати дружиною, має продемонструвати своє вміння. Олександре, покажи їй.
Лариса Миколаївна велично показала рукою у напрямку кухні.
– Зараз ви, Зоя, приготуєте нам страву, яку готували всі дівчата, які приходили у нашу родину. А ми продегустуємо… І тоді вже почнемо обговорювати весілля.
– А якщо страва мені не вдасться? – ахнула Зоя.
– Ой, дорогенька, та там все дуже просто! – сказала Лариса Миколаївна. – Впорається хто завгодно! Ось тримайте!
Жінка поставила перед Зоєю якесь відро. Дівчина заглянула всередину й оторопіла від побаченого.
– Що це таке?! – Зоя не розуміла, що відбувається.
У відрі з водою було багато риби…
– Вони… Живі… – вигукнула Зоя. – Я не буду готувати!
– Звісно, будеш, дорогенька. Зрозумій, це традиція нашої родини, якій уже багато років. Моя мати готувала рибу для свекрухи, її мати теж, ну і так далі. Це дуже символічно і зворушливо, коли молода господиня демонструє своє вміння досвідченій матері сімейства, і отримує від неї благословення на створення сім’ї. Я впевнена, що в тебе все вийде. Постався до цього серйозно, будь ласка.
Дівчина підійшла до відра. Що ж робити? У їхній родині рибу особливо не їли. Може, батько підкаже? У молодості він любив риболовлю…
– Тату, як готувати рибу?
– Що? Яку рибу? Зоя, що відбувається? – здивувався батько.
Довелося розповісти про непорушні традиції в сімʼї Лариси Миколаївни…
– Ага, ага, – пробурмотів батько. – Зрозуміло. Значить так. Слухай уважно, можеш записати…
…– Вже, так швидко?! – все сімейство з подивом подивилося на Зою, яка стояла у дверях кухні.
– Знаєте, у нас, виявляється, також є сімейна традиція, – раптом сказала вона. – Чоловік, який приходить у сім’ю, має продемонструвати свої вміння у чоловічих справах. Полагодити розетку, причепити поличку, встановити кондиціонер. Тато все необхідне вже приготував і чекає на тебе… – Зоя кивнула Олександру. – А потім я вже займуся рибою.
Олександр побілів і сховався за матір.
– Ну? – запитала Зоя. – Що ж ти, коханий мені перевірки влаштовуєш, а сам не хочеш? Тобі не здається, що це несправедливо?
– Ідіть звідси, – обурено сказала Лариса Миколаївна. – Ви грубі ф невиховані, і, мабуть, не вмієте готувати. Таким не місце у нашій родині. Ідіть!
Зоя гордо пішла, чуючи за спиною обурений шепіт…
– Взагалі якщо тебе перевіряють, то здорових стосунків із взаємними довірою та турботою з цією людино у тебе не буде, – казав Зої батько. – А будуть постійні причіпки і все завершиться сваркою та розставанням. Як ти могла не бачити, що являє собою твій обранець?
Зої нічого було заперечити. Олександр їй дуже подобався… Вихований, інтелігентний, вміє красиво залицятися.
– Досить вам уже! – прийшла мати Зої. – Дочка набула безцінного досвіду, і наступний її коханий, можливо, буде хорошим чоловіком.
Зоя тільки зітхнула.
– Кохання – не тумблер, вимкнути за п’ять хвилин не вийде… – пробурмотіла вона.
– Вірно, але завжди можна переключити його на інший об’єкт! – заперечила їй мати.
Вона все таки життя прожила і завжди могла дати слушну пораду…
