Свекруха, побачила Зою і раптом замовкла. Але продовжувала переставляти і гримати посудом…
-Сідайте, я накрию стіл, – пробурмотіла Зоя.
-Ти на годинник дивилася? – свекруха ледве стримувалась. – Я вже годину, як на ногах! Чи, на твою думку, це я маю сніданок готувати?
Дівчина застигла від здивування. Раптом на кухню зайшов свекор.
-А що, якщо ти сама приготуєш сніданок, – сказав він строго. – То щось станеться тобі, чи що?
Він уважно дивився на свекруху.
Зоя вдячно глянула на нього.
-От тобі, зненацька і прийшла допомога, – подумала вона.
Зазвичай свекор або взагалі не втручався в їхні розмови, або підтримував дружину.
Схоже, для свекрухи це теж стало несподіванкою з боку чоловіка і вона обурено закричала:
-А я зранку двір підмела, по хліб сходила! Цього мало по-твоєму? А їй важко приготувати сніданок? Навіщо тоді мені така невістка? Де це написано, щоб свекруха за невістку роботу робила?
Що на Зою знайшло, незрозуміло…
-А де написано, що невістка має за свекруху щось робити?! – раптом запитала вона.
Ольга Павлівна застигла від нахабства Зої.
Того дня в Зої був вихідний, але її чоловік працював.
Вона провела Віктора на роботу і вирішила трохи поніжитися в ліжечку.
Діти тихенько посопували у своїх ліжечках і атмосфера для сну здавалася особливо чарівною.
Зоя вже задрімала, як раптом з кухні почувся якийсь шум, брязкіт каструль, посуду і якісь гучні голоси!
Зоя відкрила очі й прислухалася… На кухні явно хтось хазяйнував і Зоя раптом впізнала голос свекрухи.
-Привіз мені цю Зою! Нічого не робить! – сварилася вона. – Вже дев’ята година, а я ще не снідала! Комусь скажеш – не повірять!
Зоя застигла від здивування.
Голос свекрухи звучав нерозбірливо, але було ясно, що вона дуже незадоволена…
Зоя швидко скочила з ліжка і накинула халат. Вона заправила постіль і швидко зайшла на кухню.
Свекруха, побачила Зою і раптом замовкла. Але продовжувала переставляти і гримати посудом…
-Сідайте, я накрию стіл, – пробурмотіла Зоя.
-Ти на годинник дивилася? – свекруха ледве стримувалась. – Я вже годину, як на ногах! Чи, на твою думку, це я маю сніданок готувати?
Дівчина застигла від здивування. Раптом на кухню зайшов свекор.
-А що, якщо ти сама приготуєш сніданок, – сказав він строго. – То щось станеться тобі, чи що?
Він уважно дивився на свекруху.
Зоя вдячно глянула на нього.
-От тобі, зненацька і прийшла допомога, – подумала вона.
Зазвичай свекор або взагалі не втручався в їхні розмови, або підтримував дружину.
Схоже, для свекрухи це теж стало несподіванкою з боку чоловіка і вона обурено закричала:
-А я зранку двір підмела, по хліб сходила! Цього мало по-твоєму? А їй важко приготувати сніданок? Навіщо тоді мені така невістка? Де це написано, щоб свекруха за невістку роботу робила?
Що на Зою знайшло, незрозуміло…
-А де написано, що невістка має за свекруху щось робити?! – раптом запитала вона.
Ольга Павлівна застигла від нахабства Зої.
-Споконвіку так було, так є і так буде! – кричала вона. – І не тобі міняти правила, за якими завжди жили наші батьки!
-Ви знаєте, мені зовсім не подобається, як ви зі мною розмовляєте, – спокійно сказала Зоя. – Правда! І мені вже зовсім не хочеться й надалі старатися догоджати вам.
Як я розумію, тут скільки не старайся, то не догодиш… І вихід я бачу тільки один – піти на орендовану квартиру!
Увечері, коли прийде ваш син, ви йому так і скажіть, що вас не влаштовує його дружина, що вона у нього ледача, нехай він забирає її, дітей і переїжджає на квартиру!
Зоя раптом заплакала…
На шум зі спальні прибігла донечка Оленка.
-І переїжджайте! Не треба мені тут розповідати! Це не мені соромно буде, а вам! Стареньких одних лишаєте! З вами всі сусіди і говорити не будуть!
Свекруха ще щось говорила, але Зоя, взявши Оленку, пішла у свою кімнату…
Вона картала себе за нестримність…
-Можна ж було просто промовчати? – думала вона. – Жінці вже за шістдесят… Але… Але ж і мені зовсім несолодко! А мене хто пошкодує?
Того дня вона готувала і годувала тільки своїх дітей. Самій їсти не хотілося…
Що їдять батьки, їй було нецікаво.
Коли приїхав Віктор, вона не вийшла його зустрічати, як завжди, не побігла накривати на стіл, а просто сиділа з дітьми у своїй кімнаті, чекаючи на чергову сварку.
Тим часом з двору було чути голоси. Спокійні.
Принаймні це був абсолютно спокійний голос свекрухи, що нічим не нагадував той, який був уранці.
Про що йшлося, не було чути…
Віктор зайшов і уважно подивився на Зою, яка сиділа на дивані з Ромчиком на руках.
Оленка сиділа поруч, обійнявши маму. Дівчинка вже все чудово розуміла…
Віктор підійшов і сів поруч.
-Ну? Розповідай. Що трапилося? – запитав він Зою.
Від його спокійного голосу Зоя раптом заплакала…
-Звичайно! Йому що?! – думала вона. – Це його батьки, і їм було дозволено все! І хіба він повірить мені, навіть якщо я розповім йому про ранкову сварку? Звичайно, ні!
Але Віктор наполягав і вона вирішила таки розповісти.
Чоловік слухав уважно. А потім сказав:
-Ти, здається, дуже перебільшуєш! Моя мама просто не здатна на сварки… Вона не така!
-Перебільшую? – перепитала Зоя. – Ну гаразд! Припустимо, що ти правий… Але! Я більше не маю жодного бажання щодня робити все, аби тільки бути в хорошою невісткою!
Я готова стати поганою. І мені зовсім нецікаво, що про мене говоритимуть у місті.
Я втомилася і мені цілком достатньо того, що я дбаю про тебе і дітей. Або ми переїдемо на квартиру, або я забираю дітей і їду до батьків! Пробач, але така моя умова!
Зоя і сама не уявляла, як це вона переїжджатиме до батьків.
За ці роки саме вона наповнила цей великий двоповерховий будинок батьків Віктора гарними меблями, змінила всю застарілу техніку, витратила чималі гроші на ремонт…
Оскільки вона, коли вийшла заміж, поїхала далеко від рідного дому, її придане залишилося для молодшої сестри. А їй батьки дали велику суму на придбання всього необхідного… І тепер усе це залишити невідомо чому? Це було, щонайменш прикро…
Проте вихід, здається, знайшовся.
-Ми з тобою можемо просто відокремитися від батьків, – раптом запропонував чоловік. – Я зроблю для нас окрему кухню на першому поверсі. Тебе це влаштує?
І справді на першому поверсі були дві величезні кімнати… Але! В одній з них була ніби комора для зберігання овочів, закруток з городу, а інша була набита всякими старими речами.
Проте, якщо другу кімнату якось звільнити і відремонтувати, то цілком можна облаштувати гарну, простору кухню…
Зоя довго не думала.
-Влаштує! – радісно сказала вона. – Хоч би й так! Але… Ти справді все це зробиш?
-Звісно! Батьки не проти! – сказав Віктор.
Зоя була дуже рада… Невже їй дадуть хоч якусь свободу в цьому будинку?!
І робота пішла…
Речі з кімнати виносили два дні. Так багато там було всяких старих речей, що доводилося вивозити все машиною…
Потім кілька днів вони білили, фарбували кімнату. Замінили двері на добротні, нові.
А потім Зоя з чоловіком почали переносити із загальної кухні все своє – кухонні меблі, холодильник, мікрохвильовку…
Вони відновили кухню свекрухи у тому вигляді, в якому вона була до появи невістки в цьому домі.
Добре, що стару газову плиту, древню кухонну шафу, старий стіл і стільці запаслива мати Віктора свого часу не дозволила викинути і зберегла на першому поверсі.
Весь цей раритет дівчина старанно відмила.
-Нехай користуються на здоров’я! – подумала вона.
Ну а що робити, якщо вона така погана невістка? Якщо вона погана, то і її речі погані! А як же ж інакше?
В окрему, тепер уже власну кухню, окрім усіх меблів і техніки, вони купили гарний диван і телевізор.
Можна було тепер сидіти там весь день і не ходити перед очима улюбленої свекрухи.
-Боже! Яке щастя! – тішилася Зоя.
Численна рідня Віктора, як і раніше, збиралася на вихідних у батьків.
Але тепер їй до цього не було ніякого діла! І навіть те, що Віктор більшу частину вільного часу проводив нагорі зі свекрами, її анітрохи не турбувало – нехай роблять, що хочуть!
За дітьми дивитися свекруха відмовилася, і вони пішли в садочок.
-Чудово! – вирішила Зоя. – Зате ми тепер нікому й нічого не винні!
Так звісно! Зої тепер було цілком комфортно…
А от свекруха, яка вже звикла до гарної, зручної кухні, до того, що вона головна хазяйка в будинку, тепер ходила похмура…
-Але що ж вона хотіла? Було бажання бути головною – от і керуй тепер на своїй території! – посміхалася Зоя.
Зате тепер у будинку настала тиша і спокій…
