Кілька років тому Семен пішов від дружини. Причина була до банальності проста: вони із Зоєю бідно жили. Їх двох зарплат ледве вистачало на оплату орендованого житла, і на харчування. Одягала Зою мама, вона ж і грішми допомагала, а Семен вдавав, що шукає нову роботу. Дитину теж не заводили. Не по кишені.
І ось раптом підвернувся Семену успіх. Однокласницю Риту зустрів. У тієї своя квартира, робота непогана, а в нього з п’ятого класу вона закохана була. Ось він і вирішив покращити своє життя одним махом. Рита, звісно, не красуня. Але до сорока років це вже не мало великого значення в його становищі.
Зоя відпустила чоловіка без слів і переїхала до мами. Ні, ну сумувала, звичайно. А мама говорила їй:
– Забудь, як поганий сон. Ніколи не розуміла твого вибору, але мовчала. Думала, кохання у вас. А він – ось, що надумав!
І, напевно, це доля все ж таки розпорядилася так, а не інакше. У сусідньому будинку, набагато більшому, ніж у мами, оселився новий сусід Віктор Олександрович. Будинок відремонтував за першим розрядом, гараж новий збудував для свого джипа. І самотній. Ні дружини, ні родини.
Познайомилися вони так: навесні він купив дві яблуньки для саду, а гарного, сонячного місця для другого деревця підібрати не зміг. Прийшов, постукав і культурно так запропонував яблуньку. Безкоштовно. Мама не відмовилася, а коли вони із Зоєю почали її садити, він прийшов і допоміг.
Ямку викопав потрібних розмірів та посадив деревце на правильну глибину. Полив з особливим підживленням. Мама запросила його на чай. Познайомились ближче. Бізнесмен в комп’ютерному бізнесі досяг непогано успіху. А що один – то це тимчасово, сказав він жінкам з усмішкою.
І вже за тиждень Віктор та Зоя провели разом вечір. Він зустрів її після роботи прямо біля входу до її скромної контори і запросив повечеряти. Чоловік був галантний, ввічливий. Ерудицією теж бог не образив. Про своє минуле ні слова, а ось про її життя розпитав.
Але Зоя теж відбулася коротким «у розлученні», і Віктор не наполягав на подробицях. Так вони зустрічалися до осені. Він був частим гостем у їхньому будинку, мама Зої його любила, тому, коли він зробив її дочці пропозицію, благословила відразу.
Красиве весілля, медовий місяць на сонячному морському березі, і зміна роботи. Віктор допоміг, знайшов їй місце у турагентстві. Зоя могла б і не працювати, звісно. Але так захотіла сама.
– Сперечатись не буду, – сказав Віктор. – Але ж дитина народиться у нас колись, тоді кинеш роботу. Домовились?
Зоя погодилася. Дитина – це була її давня мрія, і тепер вона вже точно здійсниться!
Підійшов Новий рік. Зустріли його чудово з друзями Віктора, три красиві заміжні пари. Мама Зої також була запрошена. Теща разом із Віктор готувала святковий стіл. На кухні йому рівних не було. А Зоя була на підхваті. Все пройшло просто чудово!
А рано-вранці, коли всі ще спали, Зою розбудив дзвінок мобільного. Це був Семен.
Поздоровив зі святом, З Новим роком, з Новим щастям. Він вже знав, як вона «добре влаштувалася».
– Молодець, Зоя, що я можу сказати, – продовжував він свою розмову.
Зоя сиділа на ліжку, поряд на неї невдоволено поглядав Віктор. Довелося швидше розпрощатися з Семеном і лише знизати плечима. Колишній, мовляв, дзвонив, привітав зі святом. Не бери в голову. І Зоя заблокувала його номер.
На восьме березня було ще гірше! Вони з Віктором обідали у мами. На столі стояв розкішний букет троянд для улюбленої тещі, пахло пирогами, лунала музика, світило сонечко за вікном.
І тут! Семен власною персоною! Два букетики тюльпанів, ігристе в подарунок. А сам сумний, недоглянутий і розгублений якийсь.
Не впустити на поріг? Ну, так не робиться. Віктор сам запропонував йому увійти. Познайомився і делікатно залишив жінок з ним наодинці. Ну чи мало які у них справи?
А вони, як виявилось, були. Відносини з Ритою зійшли нанівець. Вони давно розлучилися. Він знімає кімнату, на роботі скоротили, іншу поки що не знайшов. А ось мама у селі сильно занедужала. Потрібна термінова процедура, а грошей нема. Семен мало не плакав.
Зоя розгубилася. До колишньої свекрухи вона ставилася добре, так само, як і вона до неї свого часу. Жінка здоров’ям похвалитися не могла, завжди якісь проблеми її турбували, то одне, то інше.
Семен залишив якісь папери, що підтверджують його слова і пішов зі словами: “Якщо зможеш, допоможи”. І як тут відмовити? Віктор вислухав дружину уважно, переглянув папери, зателефонував після свят, куди слід.
– Так, все правда, – не обманув твій Віктор. – Сказав він Зої.
– І що, зможемо ми допомогти? Мені шкода її, все ж таки не чужа людина. Коли моя мама злягла після того, як не стало батька, а ми працювали, вона приїхала з села і доглядала її.
Віктор обійняв жінку і сказав: – Допоможемо, куди ж подітися. Не дуже велика і сума.
Зоя розплакалася. Їй було чомусь незручно перед чоловіком, і вона вирішила поговорити з Семеном, щоб після цього він дав їй спокій. Семен узяв гроші, написав якусь розписку, але Віктор сказав:
– Віддаси, якщо зможеш. Ця розписка ніякої юридичної сили не має.
– А якщо не зможу… швидко, – почав він, але Віктор зупинив його словами, що в нього дуже мало часу на розмови.
Зоя подякувала чоловікові, а той лише відмахнувся. Я і так займаюся благодійністю. Гаразд, мовляв, забули.
На початку літа Зоя мала день народження. За всі ці три місяці вона лише раз зателефонувала Семенові, дізнатися, як справи його матері. Він порадував звісткою, що все гаразд, процедура пройшла успішно. І вона швидко звернула розмову.
А сама була на сьомому небі від щастя! Вони з Віктором чекали малюка, і їй чомусь здавалося, що хтось згори обдарував їх цим щастям за добру справу. Ну так чи інакше, а очікувалося поповнення сімейства, і подружжя тріумфувало в душі!
День її народження випав на неділю. Вони з мамою готували сніданок, Віктор мав скоро підійди. А ввечері намічалася вечеря у ресторані. Настрій був чудовий, і тут дзвінок у двері.
Зоя відкрила і побачила усміхнене обличчя Семена. У руках він тримав скромний букет гвоздик та дешевий магазинний торт.
– Ось, приїхав привітати тебе, – сказав він, дивлячись на округлий животик Зої. – Поповнення чекаєш? Щаслива, а мені, мабуть, не доля.
Так, делікатності йому не позичати. Зоя розгубилася, впускати Семена не хотілося, але тут у дворі з’явився Віктор! Він швидким кроком підійшов до Семена, за плечі розвернув його до себе обличчям і спитав:
– Борг приніс?
– Ні, просто Зою привітати з днем народження.
– Значить так! Бачу тебе тут востаннє! І щоб духу твого в цьому домі більше не було! А тепер пішов геть!
День народження був трохи зіпсований. Зоя розплакалася, у її становищі такі сцени були дуже не бажані. Чоловік сів поруч, вибачився і сказав:
– Зрозумій, Зоя. Інакше ми його не позбудемося.
Але їй все одно було не по собі.
Вже ввечері після ресторану, сидячи з мамою за чаєм перед сном, Зоя почула її слова:
– Слухайся чоловіка, доню. Люби, оберігай від непроханих гостей.
– Але ж він так сварився, мамо! – відповіла Зоя, мало не плачучи. – Я його таким ніколи не бачила.
– І правильно робив, – переконувала її мати. – У кожному чоловікові живе інстинкт збереження своєї родини. А в твоєму колишньому лише інстинкт самозбереження. Вони з різних боків барикад.
Але тут за Зоєю прийшов Віктор і забрав її додому, подякувавши тещі за прекрасний вечір.
– Вибач мені ще раз за сьогоднішню сцену, Зоя. Але я не можу допустити, щоб він крутився тут біля тебе.
Зоя притулилася до чоловіка і зрозуміла, що мама має рацію. Моя родина Моя фортеця. І стороннім у ній не місце!
