— Яка ж ти егоїстка! – обурювалася свекруха. — Тобі відпустка важливіша за сім’ю!
— Навіщо так злитися, Зінаїдо Павлівно? — Марина грайливо вигнула брову. — Ми з Петром і так постійно допомагаємо вам грошима. З огляду на те, що ми самі далеко не багаті. Але хоч трохи все одно грошей даємо. Мені, якщо чесно, це набридло.
— Та як ти смієш? — вигукнула свекруха. — Якби не Петро, так і залишилася б старою дівою! Жила все життя собі одна! Ось і видно, що нічого не хочеш зробити ні для чоловіка, ні для його …
— Мамо, навіщо завжди сваритися? — скривився Петро. — Можна все спокійно обговорити, зрештою.
— А тому, що по-хорошому ви не розумієте! Твоя дружина може і без відпустки обійтись! А твоїй племінниці гроші потрібні. Їй вступати скоро.
— У мене більше року відпустки не було. Взагалі то, — парирувала Марина. — Я теж заслуговую на відпочинок.
— А ти не хвилюєшся, Петре, що вона без тебе їде? Мало що… Шукати собі буде когось?
— Мамо, не кажи нісенітниці, — огризнувся Петро.
Так часто повторювалося: свекруха приходила попити чай, а закінчувалося все сваркою на рівному місці. Марина досі не звикла, що Зінаїда Павлівна втручається у їхнє з чоловіком особисте життя.
— Якщо ви думаєте, що звинуваченнями ви чогось досягнете, залякаєте, — спокійно продовжила Марина. — Це не так. Я, як ви кажете, шукати нікого не збираюсь. Нам на роботі частину поїздки сплачує профспілка. Коли в мене ще така можливість з’явиться? Нормально відпочити, а ще й здоров’я підправити? Тим більше там наші колеги будуть. Це на випадок, якщо ви сумніваєтеся у моїй вірності, Зінаїдо Павлівно!
— Відпочити можна й вдома. У мене є дача.
— Дякую за ваші цінні рекомендації, я їх обов’язково врахую, — посміхнулася Марина.
– Мамо, ми подумаємо, і тобі все скажемо, – пообіцяв Петро. — Якщо племінниці справді сильно гроші потрібні, я кредитку відкрию ще одну. Тільки не будемо сваритися.
З горем навпіл їм вдалося допити чай без нової сварки. Марина холодно посміхнулася, коли проводила свекруху до ліфта.
Вона вже дуже давно і не була у відпустці. Але вся ця розмова її засмутила. Свекруха постійно просила грошей для племінниці. Ще як тільки вони почали зустрічатися з Петром, Марина знала, що він постійно допомагає сестрі та племінниці. Якихось явних причин спонсорувати її не було, тож Марина злилася. Навіщо це її чоловікові? Його сестра здорова, у самому розквіті сил, ще й одружена. Навіть освіта хороша. Хто їй винен, що сиділа вдома все життя і не працювала жодного дня? Це вже її проблеми, зрештою.
— Петро, поговорити треба, — почала Марина, як тільки зачинила вхідні двері.
— Вибач, якщо мама перегнула. Але що я можу вдіяти? Це ж мама.
— Я все розумію, правда, мама святе. Але чому ти маєш постійно допомагати сестрі? Вона за тебе набагато старша. Так уся родина сяде на шию і ноги звісить! Точніше, вже сіла.
— Я сам втомився, — зізнався Петро. — Але саме хотів це обговорити. Давай ти все-таки не поїдеш у відпустку, га? Племінниця вступає в інше місто, я їй грішми допоможу. Але у відпустку краще не їхати. Мама точно дізнається, потім роками ображатиметься. Вона в мене зло пам’ятна… А ми потім з тобою виберемося у велику подорож. Може, до Таїланду. Я візьму кредит. Але зараз давай просто на дачі відпочинемо.
— Е-е, дорогий, так не піде, — Марина похитала головою. — Ти хочеш бути добрим і мені, і мамі. Так не буде. Рано чи пізно доведеться обирати.
— Я не хочу вибирати, — насупився Петро. — І сваритись з мамою не хочу. Якщо вирішила їхати у відпустку, то тобі ніхто не забороняє. Просто врахуй, що мама цього не забуде.
Марина подумки дуже лаялася, що Петро такий мамин синочок. Але казати нічого не стала. Вони тільки недавно одружилися, і не хотілося від початку сваритися і з чоловіком, і з усією його ріднею. Але Марина пообіцяла собі, що якщо таке продовжиться, вона точно не змовчить.
* * *
Петро взяв підробіток і сидів за комп’ютером вечорами, щоб і племінниці допомогти, і назбирати на Таїланд. Він навіть спеціально змінив свій графік так, щоб разом із дружиною відпочити на дачі під час відпустки.
Але першого ж дня, як Марина опинилася в дачному будиночку свекрухи, Зінаїда Павлівна безцеремонно простягла невістці оприскувач із засобами догляду за рослинами.
— Ось треба троянди обробити. Вони давно догляду потребують!
– Зачекайте, я приїхала п’ятнадцять хвилин тому, – Марина мало не поперхнулася від обурення. — Тим більше, ви обіцяли, що я на дачі відпочиватиму. Для цього я від поїздки відмовилася!
— Я що, тебе працювати прошу? Так, трохи квіти обприскати. І взагалі, ти збиралася жити на моїй дачі майже два тижні і нічого не робити по ділянці?
— Так, з вами домовлятися про щось собі дорожче, — пробурчала Марина і відразу пошкодувала, що відмовилася від поїздки.
— Давай тільки не розсиджуйся, інакше сонце підніметься, — поквапила свекруха.
— Чому ви не зробили це раніше, якщо такий поспіх? Я ніколи на городі не працювала. Не знаю, що до чого. Можу тільки нашкодити бідним троянд, я ж про них навіть не читала нічого.
– Якщо лінуєшся – так і скажи! — образилася Зінаїда Павлівна. — А посилатись на те, що ти така невміха, не треба!
— Я просто уважно ставлюся до рослин. Все роблю за довідниками. Але в мене лише кімнатні. Якщо не знати, як доглядати, так і нашкодити можна.
— Бачу, ти дуже розумна! — зашипіла свекруха.
— Мамо, а що сталося? – поцікавився Петро, з’явившись на порозі будиночка.
— О, синку, ти теж приїхав? — шипіння миттєво змінилося солодким лепетом.
— Так, машину за парканом ставив, — Петро оцінив диспозицію: Марина з надутими губами і Зінаїда Павлівна, яка тримає в руках оприскувач. — А що тут діється?
— Працювати мене змушують, дорогий, — насупилась Марина, — у свою заслужену відпустку.
— Від чого тобі втомлюватись? — розлютилася свекруха. – Все одно сидите, папірці перебираєте! Це не те, що раніше люди на заводах чи шахтах працювали. Або рейки укладали! Зараз за вас все комп’ютер робить – тільки на кнопки натискай.
– Мамо, давай все обговоримо, – промовив Петро холодним тоном. Марина ніколи не бачила чоловіка таким. Він стиснув зуби і кивнув дружині: – Марино, залиш нас на хвилинку, будь ласка.
Марина вирішила, що краще не сперечатися з Петром зараз, коли його охопило якась холодне невдоволення. Вона озирнулася на всі боки. Припікало сонце, перемовлялися шпаки, а половину невеликої ділянки займали кущі троянд. Підійшла, оглянула троянди. На сухих стеблах виднілися іржаві листочки, поїдені комахами. Деякі кущі зовсім порідшали. Тільки на одній рослині з’явилася пара бутонів, і ті згасли, не встигнувши розцвісти.
З дачного будиночка долинали вигуки, але Марина не могла розчути слів. Схоже, Петро все ж таки посварився з мамою.
«Бідні троянди, — подумала Марина, знову глянувши на троянди. — Як можна було довести їх до такого стану? От би відвезти їх звідси. Я свої орхідеї за всіма правилами доглядаю, а тут ніхто кущі навіть не поливає».
Марина застигла, переживаючи озирнутися, коли свекруха гримнула дверима і вигукнула, йдучи до хвіртки:
— І щоб усі квіти були обприскані! Завтра приїду та все перевірю!
Петро вийшов з будинку і попрямував до дружини.
– Фу-ух, – він засмучено похитав головою. – Все вийшло так, як я й думав. Я, звичайно, підозрював, що справа темна.
– Про що ти?
– Мама, – пирхнув Петро. — Ми з нею зачепилися за роботу в саду. Одне за інше… Вона й сказала про племінницю. Вона виявляється, витратила всі гроші на дорогий телефон. Уявляєш? Я думав, їм справді терміново гроші потрібні. Навчання все-таки. Але ж ні. Сестриця звикла, що їй завжди допомагають. Що вона найулюбленіша дочка, а я так — запасний варіант… Спочатку батьки допомагали їй, а потім і її родині. Там і чоловік такий, що не перетрудиться. А мама завжди на її боці. Як же мені це набридло! Ще й сама мама мене обманула. Виявляється, знала, що племінниця телефон хоче, а не курси перед вступом.
— Тільки не переживай, — Марина погладила чоловіка по щоці після його емоційного монологу.
— Вона звикла маніпулювати мною, — продовжив Петро, ніби не чуючи. — Що я хвилююся її засмучувати. Але ця ситуація з дачею та скасуванням відпустки… Усьому є межа! Вона навіть не зніяковіла, коли я сказав, що це нечесно – навантажувати тебе роботою.
— Навіть не вірю, що ти посварився з мамою через мене, — хихикнула Марина. — Ти завжди здавався зразковим маминим синочком.
— Якщо доведеться вибирати, я вибираю тебе, — твердо підсумував Петро. – Давай поїдемо звідси? Вибач, що так вийшло з відпусткою. Але я обіцяю, ми поїдемо до Таїланду.
— Та постривай ти з тим Таїландом, — відмахнулася Марина, сумно дивлячись на кущі. — Може, й справді квіти обприскати… Я ось тут стою, дивлюся, і мені їх так шкода стало. Як же можна було з ними так?
— До речі, мамі я ці кущі дарував! — сказав Петро не без гордості, як третьокласник, котрий уперше отримав п’ятірку в щоденник. — Вона говорила, що так про них мріє… А зрештою навіть не доглядає. Попросила б мене, зрештою…
— Так, рослин шкода, — повторила Марина, і раптом у її голові дозрів план. Хотілося поквитатися з свекрухою. На мить з’явилася думка просто викорчувати всі рослини. Але Марина відразу обсмикнула себе. Бідолашні кущі ні в чому не винні. Тим більше, у них і так життя не цукор. Тож план змінився. — Слухай, а ми можемо поїхати ближче до вечора?
* * *
Коли Марина з Петром їхали нічною приміською дорогою, вони заливисто сміялися, як діти.
— Ото буде смішно, коли вона побачить! — усміхалась Марина. Пасмо її волосся прилипла до запорошеного спітнілого чола.
— Ще б пак! Ми прямий як Бонні та Клайд!
— А що таке? Компенсація моральної шкоди! Плюс, за рослинами буде гідний догляд. Головне встигнути до світанку, тут і так цілий багажник. А копати ще половину дільниці.
Вранці, коли свекруха повернулася на дачу, вона побачила розриту землю і листочки, що де-не-де лежали.
А на дверях дачного будиночка висіла записка:
«Вибач, мамо, ми не обприскали троянди. Їм тут погано. Тож ми їх викопали. Поки не вирішили, куди їх дінемо: продамо або віддамо безкоштовно порядним садівникам. Вважай, компенсацію за скасовану відпустку взяли кущами».
