Федір жив зі своїми батьками. Він був єдиною дитиною в сімʼї – все найкраще для нього.
Подорослішав, вчитися після школи не хотів, чомусь не мав тяги до навчання.
Школу сяк–так закінчив. Влаштувався на завод, який був недалеко від села. Працював добре, у цьому відношенні він справді був старанним.
Одружуватися Федір не поспішав. Зручно було йому, жив на всьому готовому, відповідальності ні за кого не ніс.
– Хоч би ти вже одружився, синку! – часто казала йому мати. – Тобі вже тридцять років, у твоїх знайомих уже он по двоє дітей, а ти все один!
– Мамо, встигну ще! – відповідав Федір. – Немає в мене на прикметі нікого, з ким би я міг одружитися…
Зовні Федір був звичайний хлопець – товариський, акуратний, ввічливий.
Можна навіть сказати, симпатичний. Жінки на нього поглядали, знали, що не одружений і ніколи не був. Аліментів нікому не платить.
Але він сам особливо не захоплювався жінками. Ні, були в нього зустрічі, побачення, але до одруження справа не доходила…
І раптом протягом трьох років один за одним не стало його батьків.
Наче й не старі ще були, але мати завжди була слаба, навіть коли працювала, часто йшла на лікарняний.
А от батько начебто й не скаржився на здоров’я, але пішов першим – серце… А через два з лишком роки пішла й мати…
Федір сумував звісно. Залишився сам у тридцять чотири роки.
З одного боку – дорослий мужик, а з іншого – усі ці роки він жив із батьками, ніби, як і не самостійно.
Залишившись сам, розгубився чоловік і щось із ним сталося. Став часто гульбанити, а через рік його вже було не впізнати. На роботі його кілька разів попереджав начальник:
– Федоре, заявляю тобі абсолютно серйозно, більше я тебе не відмазуватиму, якщо не перестанеш гульбанити, звільню. Скільки можна дивитися на твої викрутаси? Не хочу через тебе переживати. Мені не потрібне таке! Припиняй.
– Ну я що, я більше не буду, я обіцяю, Івановичу. Не звільняй тільки, – нив Федір.
Але нічого не змінювалось, звільнили його…
Прогуляв отримані при звільненні гроші, причому швидко, тому що навколо такі самі друзяки були.
Хата на цей час перетворилася на прохідний двір. Опустився Федір так низько, що далі вже нікуди. Грошей немає, треба якось жити, це до нього доходило, коли він раптом не гульбанив кілька днів.
Починав прибирати в хаті, виносив сміття.
Якось взяв його якийсь бізнесмен до себе в сусіднє село на ферму працювати.
Годував Федір корів, прибирав, гроші йому господар виплатив за десять днів, як і обіцяв, на яку суму домовлялися.
Возив на роботу бізнесмен його сам на своїй машині і вранці, і ввечері. Як тільки отримав гроші на руки, Федір одразу ж побіг у магазин, а там дорогою друзі, ну й пішло – поїхало.
Вранці за ним заїхав хазяїн ферми, а Федір і встати не може.
Щоправда, розмовляв з ним той бізнесмен, вмовляв:
– Краще б продуктів купив. Якщо так далі триватиме, я тебе звільню.
І звільнив, бо це були непотрібні умовляння. Минуло деякий час, Федір знову просився працювати на ферму:
– Візьми мене назад. Грошей треба, їсти нема що, і ніхто не принесе мені поїсти…
Пошкодував бізнесмен Федора, працював він, терпів, доки знову не з’явилися в руках гроші. Знову те саме. Звільнив його хазяїн ферми.
З того часу Федір більше не працював…
…Якось сусідка Федора Зіна вийшла зі своєї хати набрати у відра води з колонки.
Глянула вона через паркан у сусідський двір і застигла від несподіванки. У Федора в хаті двері були відкриті навстіж.
Зіна залишила відра, відкрила хвіртку й зайшла до сусіда на подвірʼя.
– Федоре, ти вдома?! – гукнула вона на всю вулицю. – Федоре?!
Та відповіді не було.
Зіна підійшла до відкритих дверей, заглянула всередину й оторопіла від побаченого!
Вона побачила Федора на підлозі, розбудила його, зрозуміла, що ще не проспався.
І тут у неї виник план. Все–таки пам’ятала вона батьків його – хороші люди й сусіди були.
Дружила вона з його матір’ю.
Зіна зателефонувала своїй племінниці Насті. Тій тридцять вісім років, живе сама зі старенькою матір’ю, старшою сестрою Зіни.
Запросила вона її приїхати «у справі».
– Настя, у мене до тебе є невідкладна справа, приїжджай. Навіщо–навіщо, приїдеш і дізнаєшся, давай, чекаю!
Настя була одружена один раз за сільським мужиком Ігорем, але прожили вони всього пів року. Ігора раптово не стало пів року тому.
Сумувала Настя за ним, було в них кохання ще зі школи. З того часу не щастило їй, намагалася вона ще раз заміж вийти, але щось там не зрослося.
От і живуть вони удвох з матір’ю в хаті, в якої вже й дах майже провалився.
Настя приїхала. Зіна розповіла їй про Федора.
– Розумієш, Настю, він мужик хороший, поступливий, але не самостійний. Не можна йому гроші в руки давати, одразу біжить у магазин, а там друзяки його. Сьогодні я вже двох виставила. Візьми мужика до себе, я допоможу. Шкода мені Федора. Батьки хороші його були, з його матір’ю ми дружили. Тут уві сні вона мені наснилася, просила за Федором доглянути. Я навіть прокинулася від цього посеред ночі. Ось і спало мені на думку, познайомити тебе з ним.
– Тітко Зіно, а навіщо мені цей гульвіса?! – ахнула Настя. – У мене мати на руках, та ще й з цим проблеми мати?! Що значить «візьми до себе»?! – щиро здивувалася та.
– Настю, я знаю твій крутий характер. Повчиш його трохи, як правильно жити треба, він зрозуміє. Він просто не може впоратися сам… Давай допоможемо чоловікові, га? Ходімо до нього. Тільки не лякайся, там безлад. Але він іноді прибирає все, коли не гульбанить. Я тобі теж допоможу, га Настю, давай мужику допоможемо! Жаль мені його, молодий ще, майже як тобі років йому…
Взялися Зіна з Настею за Федора, а він тільки дивується, звідки така жінка діловита з’явилася. Зіна запросила його до себе, увечері вони душевно посиділи.
– Ось Федю, це Настя, моя племінниця, у селі з матір’ю живе. Якщо вона тобі подобається, приведе вона тебе в порядок і виведе на світлий шлях. Прокинься вже від свого темного боку життя. Озирнися довкола – життя триває!
Погодився Федір. Весь тиждень прибирав у хаті, клеїв шпалери, замінив сантехніку. Зіна дала грошей їм за умови, що потім повернуть.
Повеселішав Федір:
– Настю, як добре мені з тобою. Подобається мені, як ти командуєш, ділова й хазяйська. Хороша господиня. Все, чесне слово, я тобі обіцяю – гульбанити більше не буду!
Влаштувався він знову працювати на завод. Трапляються, виявляється дива на світі. Живуть Настя з Федором, вона контролює його, а йому того й треба було.
М’який він за вдачею і слабохарактерний, а поряд така Настя, що в неї не загуляєш! У перші два тижні одразу відвадила вона всіх його «друзяк», зробила так, що забули вони дорогу до Федора. Образилися «друзяки» на нього:
– Знайшов собі якусь строгу бабу. Боязко, та ну її…
А Федір скорився Насті, вона навіть і свою матір перевезла в їхню хату. Живе тепер вона то в Насті з Федором, то в Зіни, але більше в сестри. Удвох їм веселіше.
Федір став на акуратним і серйозним чоловіком, Настю свою засмучувати не хоче, вона чекає дитину. Дружина з неї вийшла чудова, турботлива.
Федір ніколи не відчував нічого подібного в житті, а особливо в останні туманні роки… Зіна теж не може натішитися:
– От як добре все вийшло, і мати Федора, напевно, там радіє за сина, – піднімала вона голову до неба. – Живе тепер він у чистоті, доглянутий і нагодований смачно, Настя вже ж вміє готувати!
А Федір любить Настю за її твердий характер, за її внутрішню силу, яка невидима в ній, прихована за симпатичною зовнішністю. Він часто дивується, звідки дружина бере стільки енергії та сили.
Витягла вона його з самого дна. Дивно, як за такий короткий час відбулися такі глобальні зміни з ним.
Пощастило і Насті. Тому що їй з матір’ю важко жилося у старому будинку. А Федір запропонував дружині:
– Ось народиться скоро у нас малюк і будемо новий будинок закладати! Великий, на два поверхи!
– Ох ти ж мій, хазяїн, – сміється Настя і тріпає його коротку стрижку.
А Федір впевнений в своїх силах і навіть дає пораду:
– Жінка – це сила! Якщо хочеш жити нормальним життям, треба одружуватися зі строгою і серйозною жінкою. Ну отак, як я, наприклад…
