– Запросіть до мене Світлану Миколаївну, – звернувся Олексій Петрович до своєї секретарки.
Через кілька хвилин, викликана співробітниця вже сиділа за столом навпроти директора підприємства.
– Світлано Миколаївно, – звернувся до жінки керівник. – У вас щось трапилося?
– Ні, ні, що ви, у мене все добре, – спробувала уникнути відповіді Світлана.
– Ну, я ж бачу, що не все добре… – сказав Олексій. – Як мінімум уже тиждень я не помічаю на вашому обличчі чарівної посмішки. Якщо ви відкриєтеся мені, то я спробую вам допомогти.
– Ох, думаю, що мені вже ніхто не зможе допомогти, – раптом сказала Світлана.
– Хм… – пробурмотів директор. – Я перепрошую, за нетактовність, але я знаю в чому справа.
Світлана здивовано підвела очі.
– Як ви можете таке знати? – тільки й промовила вона
– Вам мабуть зраджує чоловік, так? – спокійно продовжував директор.
– А як ви здогадалися?! – ахнула жінка.
– Це неважко було зробити, – спокійно відповів Олексій. – Я просто зіставив кілька фактів і дійшов до такого виходу. Я ж теж маю гіркий досвід у таких справах… Днями я розлучився з дружиною після того, як дізнався про її зраду…
– Добре, я вам все розповім, – погодилася Світлана.
І вона щиро розповіла про всі свої підозри щодо чоловіка.
Хоча чоловіка Світлана й не бачила з іншою, але всі факти, які наводила жінка, підтверджували її переживання за те, що він справді завів стосунки на стороні.
– Світлано Миколаївно, – звернувся до неї директор. – Ви хочете розлучитися зі своїм чоловіком, чи хочете зберегти сім’ю?
– Може це всього лише невеличка інтрижка, просто захоплення… – намагалася виправдати чоловіка Світлана Миколаївна.
– Я вас зрозумів, то ви готові пробачити його?
– Взагалі так, якщо він припинить стосунки на стороні…
– А хочете, я вам допоможу?
– Олексію Петровичу, чим же ви зможете мені допомогти?
– А ви довіртеся мені, і побачите, як ваш чоловік знову освідчуватиметься вам у коханні і навіть влаштовуватиме сцени ревнощів…
…Після закінчення робочого дня, директор запропонував Світлані Миколаївні підвезти її своєю машиною до будинку.
Коли машина зупинилася біля під’їзду, в якому проживала Світлана Миколаївна, Олексій Петрович, вийшов, відкрив дверцята автомобіля і подав жінці руку.
Так тривало кілька днів. Вже незабаром чоловік Світлани Миколаївни був у курсі того, що у його дружини з’явився залицяльник.
А як інакше, можна було пояснити поведінку галантного чоловіка, який щовечора підвозив його дружину додому. І ось уже Анатолій – чоловік Світлани влаштував своїй дружині сварку.
– І хто він такий?! І яке він має право проводжати тебе додому?! – розпитував Анатолій.
– Ну чого ти? – як ні в чому не бувало відповідала Світлана чоловіку. – Це директор нашого підприємства. Він дорогою додому підвозить мене. Що в цьому такого?
– Він що всіх співробітниць ось так підвозить? – не вгавав Анатолій. – Та ти мене перед усіма сусідами зганьбила! Значить так – якщо тобі так важко добиратися додому на автобусі, то я тебе щодня зустрічатиму з роботи на своїй машині!
Протягом наступних двох тижнів так і було – Анатолій зустрічав свою дружину після робочого дня біля офісу і відвозив додому.
Він став уважнішим до дружини. І якимось дивним чином скасувалися всі його понаднормові на роботі. Але всі суботи раптом стали робочими…
– Ну, як справи у вас у родині? – поцікавився якось у Світлани Миколаївни директор.
– Я не впевнена, що він припинив стосунки з цією жінкою, – прямо відповіла Світлана Миколаївна.
– Що ж психологія невірного чоловіка завжди така – йому, значить, наліво ходити можна, а ось моїй дружині в жодному разі! – сказав Олексій Петрович.
Минуло ще дві неділи. І знову директор викликав Світлану Миколаївну до себе в кабінет. Він передав їй папку зі словами:
– Тут вся інформація про вашого чоловіка.
Незабаром Світлані стало відомо з ким і як проводить час її чоловік. Світлана здогадалася, що Олексію Петровичу, щоб здобути ці відомості, довелося добряче попрацювати.
Тепер вона вже сама прийшла в кабінет до директора.
– Дякую, Олексію Петровичу за допомогу, – сказала жінка. – Я таки наважилася подати заяву на розлучення.
– Думаю, що ви вчинили правильно, таке не можна пробачати…
– А можна одне питання? – запитала Світлана Миколаївна. – Приватний детектив коштує ж недешево. Навіщо вам це було потрібно?
– Світлано Миколаївно, я все це робив тільки тому, що ви мені дуже подобається.
Світлана остовпіла. Вона не вірила своїм вухам.
– Ви… Ви що серйозно? – ахнула жінка.
– Так, я серйозно і на повному серйозні запрошую вас сьогодні у ресторан на вечерю, – сказав директор.
Світлана задумалась…
– Я згодна! – рішуче сказала вона. – Я ж тепер майже розлучена жінка і маю право бути щасливою!