– Ви зібралися святкувати день народження Катрусі? – сухо поцікавилася по телефону Христина у Карини, яка була її рідною сестрою.
– Так, зібралися! Доньці виповнюється п’ять років, хочемо її порадувати. Вибираємо дитяче кафе, поки зупинилася на двох варіантах. Скрізь є свої плюси й мінуси… – поділилася своїми планами дівчина.
– Хм, а коли? – зупинила Карину сестра.
– Через три дні, як і має бути, – сказала та.
– У п’ятницю, значить… – задумливо пробурмотіла Христина. – Перенесіть на суботу, ми із сином планували у п’ятницю сходити на атракціони!
– Сходіть у суботу, чи в неділю…
– Ні, я пообіцяла у п’ятницю! Перенесіть святкування! – стояла на своєму дівчина.
– Не можу! Думайте самі, прийдете, чи ні, – Карина закінчила безглузду розмову із сестрою…
…Христина була старша за неї на п’ять років. Вона рано вийшла заміж, але в них з чоловіком довго не виходило народити нащадків.
Мати дівчат кілька місяців відвідувала церкву, благаючи Бога про допомогу, і чергова спроба, на великий подив, закінчилася народженням сина!
Усі родичі були на сьомому небі від щастя, а наймолодша мати стала називати маленького Миколу Божим даром.
Важка поява хлопчика світ наклала свій відбиток на ставлення до нього.
Христина всіляко балувала його, ні в чому не відмовляла і дозволяла робити все, що він хотів…
…До самого дня народження старша сестра нічого не казала і взагалі не дзвонила, тож Карина вирішила, що сестра із сином піде в п’ятницю на атракціони.
Але, коли почалося день народження, на порозі дитячого кафе зʼявилися несподівані гості.
Рівно у призначену годину прийшли Христина з Миколкою.
Щойно розпочалося свято, а хлопчик зразу ж почав безцеремонно показувати своє невдоволення, і Карина дуже пошкодувала, що взагалі запросила їх.
– Мені не подобаються ваші ігри! – галасував Миколка, якому не припало до душі жодна із запропонованих розваг. – Краще б на атракціони пішли!
Христині ледь вдалося заспокоїти сина обіцянкою купити велику машинку.
Однак на цьому «фокуси» від десятирічного Миколки не закінчилися. Він почав ображатися на доньку Карини за те, що вся увага сьогодні була спрямована на неї.
– Це мій подарунок! – заявив він і забрав у п’ятирічної Каті подарункову коробку.
Дівчинка закліпала очима і гірко заплакала.
– У Каті сьогодні день народження. Усі подарунки дарують їй. Коли в тебе буде свято, тоді даруватимуть тобі, – Карина спробувала заспокоїти нахабного племінника.
– Я не хочу потім! Я хочу зараз! І взагалі, не смій зі мною так розмовляти! — тупнув ногою Миколка. – Мамо, чому вона так поводиться?!
– Не звертай уваги! – Христина з осудом подивилася на сестру. – Це твій подарунок!
Хлопчик із задоволеним виглядом, на очах у засмученої іменинниці почав відкривати коробку.
– Лялька? Фу! Не люблю їх! – скривився Миколка і відкинув подарунок на підлогу. – Ігри погані, подарунки погані і їжа у вас теж не смачна! – додав він.
– Вгамуй свого сина! – сказала Карина ледь вже витримуючи це все.
– Ти чому себе так поводиш? Що поганого зробив хлопчик? – несподівано заступилася за онука мати сестер. – Микольцю, ходи до бабусі, зараз буде дуже смачний торт!
Хлопчик підбіг до Зінаїди Борисівни і радісно почав обіймати жінку, тягнучи її до підлоги.
– Торт планується подавати тільки через годину! – поспішила уточнити Карина.
– Хіба раніше не можна? – схрестила руки роздратована Зінаїда Борисівна.
Однак її слова одразу викликали новий шквал невдоволення від племінника.
Цілу годину він канючив і псував усім навкруги настрій.
Навіть, коли винесли торт, нічого не змінилося.
Хлопчик кинувся до нього і несамовито вигукнув:
– Чому там написано «Катруся», а не «Миколка»?! Я тут головний! Я скрізь головний!
– Звісно, головний! Ти для нас для всіх найголовніший, – Христина та Зінаїда Борисівна стали заспокоювати хлопчика і метушливо бігати навколо нього, не знаючи, чим задобрити примхливого малого.
– Досить говорити йому такі слова! Ти виховала егоїста! Для тебе він, може, й головний, але для всіх інших, звичайнісінька дитина! – Карина виказала сестрі все, що думала про племінника.
Після її слів дівчина змінилася на обличчі. Вона спочатку побіліла, потім почервоніла, а коли відкрила рота, то й зовсім розплакалася.
– Я не збираюся більше терпіти подібного ставлення до себе! – гордо заявила Христина і, взявши сина за руку, пішла з кафе.
Як тільки вони пішли, Карина нарешті змогла спокійно видихнути. Однак Зінаїда Борисівна не дала їй віддихатися і поспішила стати на бік старшої дочки та онука.
– Ти не мала права так поводитися! – строго промовила вона. – Христина таке пережила, не дай Боже нікому! Миколка вимолений нею. Це тобі пощастило одразу народити, а їй ні, – додала мати і награно схлипнула. – Не очікувала я від тебе такого, звісно…
– Мамо, я все це знаю! – сказала Карина. – Однак це ніяк не виправдовує її поведінку! Що буде з хлопчиком, коли він зросте? Він вважатиме себе особливим і скрізь качатиме права! Ти думаєш, хтось терпітиме його витівки? Не думаю!
– Ой, з тобою марно розмовляти! Тобі не зрозуміти! – жінка витерла скупу сльозинку і поспішила на вихід.
Ані Христина, ані Зінаїда Борисівна після дня народження Каті не бажали спілкуватися, на їхню думку, з самозакоханою дочкою й сестрою.
Але Карина була впевнена, що права і просто жила своїм життям, без надокучань нерозумних родичів…
