З дитинства Сергій мріяв про багате і хороше життя.
Щоб і на хліб з маслом вистачало, та й будинок гарний щоб був, і щоб діти його жили при батьках.
Сам він виріс в селі. Мати на фермі працювала, і виховувала Сергія сама.
Батька не стало, коли Сергій ще маленький був.
З матірʼю вони не те щоб жили бідно. Але було часом важкувато.
І Сергій мріяв про хороше життя. Щоб як у кіно – дружина-красуня у шовковому халатику зранку йому каву готує. А діти весело вибігають із дитячої кімнати. І з криками: – Мама, тато, доброго ранку! – біжать до нього.
А він такий у кріслі сидить – справжній голова сім’ї.
Як в кіно…
Ріс Сергій спритним, але дрібним. На голову нижчим був за своїх однолітків.
Зате справи повертав дедалі кращі за великі. І город матері скопає. І вдома все полагодить та налагодить. І все швидко, гаразд.
Мати, дивлячись на Сергія, нарікала:
-Тобі б синку у місто, треба їхати вчитися. А не так, як он твій друг Микола, трохи десь підзаробить та й гульбанить від нудного життя.
Але Сергій свою мету добре знав.
Сусід, дядько Василь, часто кликав його допомогти. Він дрібним ремонтом займався.
Так Сергій в нього і лудити, і паяти, і столярувати навчився. І гуму латати і машини ремонтувати.
До машин у нього особливий талант прокинувся. Його навіть Механіком прозвали.
Років у п’ятнадцять уже став Сергій заробляти – все ж таки якась матері підмога.
Потягнулися люди до нього – руки у Сергія золоті, тямущий Те, що в дорогих автосервісах зробити не могли – Сергій робив запросто.
Після школи він гараж біля будинку збудував і ремонтами на повну зайнявся. Із міста навіть до нього приїжджали…
Так Сергій і на мрію свою заробив – машину купив уживану.
Всю перебрав, корпус відполірував – краса. Краща за нову!
Якось до сусідки їхньої, баби Олени, внучка приїхала здалеку.
Баба Олена бувало, як зайде, то все хвалиться:
-Моя Алінка вже в університеті вчиться. Не рівня деяким. А наречених у неї! То про одного розкаже, то про іншого. Вибирає. Не те, що дівки наші сільські. За будь-кого піти готові.
Мама Сергія кивала, мовляв, от молодець твоя Алінка. От радість для бабусі!
Сергій тим часом будинок новий задумав будувати. Ділянка велика, місця вистачить. Фундамент залив.
Мати як побачила – застигла:
-Це нащо ж нам такий палац, синку? Ти б, може, краще вчитися в місто поїхав? Людиною б став…
-Не хвилюйся, мамо, я як задумав, так і буде. А буде все добре. А людиною я вже давно став. Ти ж мене виховала.
Найняв Сергій собі двох будівельників у помічники, кран пригнали, збудували будинок.
Якось поїхав він на будівельний ринок за кріпленнями і матеріалом. Назад їде, а на дорозі в їхнє село машина стоїть. І дівчина біля машини крутиться. Зламалася, схоже.
Виліз Сергій зі своєї машини, дивиться, а це Алінка:
-Зламалася? – запитав він. – Давай подивлюся.
Відкрив капот, подивився, підкрутив, завів – працює.
-А ти спритний, дякую тобі. Ти ж Сергійко, сусід бабусі? Заходь на пиріжки сьогодні, бабуся смачні пече, – сіла Алінка за кермо, усміхнулася, як сонечко, та й поїхала.
А Сергій стоїть, наче застиг…
Матеріал привіз і до баби Олени зразу пішов. Та зраділа:
-Проходь, пиріжками пригощу, і мамі ще віднеси. Дякую, що онучці допоміг.
-Бабо Олено, а Аліна де? Вдома вона?
Аліна вийшла, а у Сергія серце знову тьохнуло:
-Яка ти гарна. Як в кіно. Ходімо, на своїй машині тебе покатаю, наші сільські місця покажу.
Повіз її за село, там пагорби і поля всі у квітах. Потім в сусіднє село – на кар’єр купатися.
Алінка на підборах вище за Сергія була, а як підбори зняла – врівень стала з ним. Він зніяковів, близько вона, гарна. А вона сміється:
-Сергію, ходімо поплаваємо, – і попливла, а Сергій за нею.
Пливе і думає, що готовий ось так за нею все життя плисти, їхати, йти…
Все село гуділо, коли Сергій будинок розкішний збудував, а потім на Алінці одружився.
Баба Олена спочатку засмутилася.
-Це ж як так?! – обурювалась вона. – Моя Алінка, та за сільського хлопа вийшла!
А як Сергій будинок новий обставив, лазню, басейн зробив і машину нову купив, то баба Олена зразу задумалася, а потім і поважати його стала.
А вже коли правнуки пішли, а Сергій бізнес розширив, і все робив для дітей і Аліночки, то баба Шура взагалі розтанула:
-Найкращого хлопця Аліна обрала! Не рівня цим міським. Вивчаться, та й сидять в офісах, штани протирають. А тут усе, як на дріжджях, все кипить, робиться. І з нами поряд.
А Сергій сидить на веранді і канапку їсть з ікрою. Десять років, як одружені вони з Алінкою. Тут і діти, з криками вибігають:
-Тату, мамо, доброго ранку!
Аліна у шовковому халаті каву несе.
Ну як у кіно!
Але ж треба далі щось робити. Мамі будинок збудувати новий, їй з ними шумно, щоб свій був.
На море знову треба всіх звозити. Дядьку Василю, сусідові, допомогти. Бабу Олену в санаторій відправити. Все й не перерахувати. Планів багато, бо життя ж триває!
А він же Механік, батько сімейства, чоловік красуні Аліни…
І в нього все вийде. Як в кіно! Навіть краще…
