– Уявляєш, Світлана з Володею все-таки розлучилася! – засмучено сказала своєму чоловіку Люба.
Світлана була її подругою з університету, вони давно дружили сім’ями.
І своєю подругою Люба завжди захоплювалася.
– Як їй усе, що вона задумала, так швидко вдається?! – думала вона.
Вони з Володею і квартиру купили раніше за всіх інших їх знайомих.
Чоловік Світлани на два роки на заробітки їздив, хороші гроші заробив.
Щоправда, Люба б свого Романа ні за які гроші так надовго не відпустила.
Не тому, що не довіряє, а просто цілих два роки життя бути нарізно – це ж не витримати!
Тим більше, що у Світлани з Володькою тоді вже дочка Іринка народилася.
Світлана ж раділа тільки тому, що вони вже перший внесок внесли і живуть тепер у новій квартирі.
– Скоро Володька приїде, він там і на меблі нові заробив, і на машину. Треба поспішати жити, бо спізнимося, – говорила Світлана.
І незабаром вона покликала Любу з Романом і ще кількох їхніх спільних друзів до себе на міні-новосілля.
– Коли Володька повернеться ми ще раз відзначимо, а зараз так, трохи, а то нудьга одна – робота, дитячий садок, дім. Іринку до мами відвезу і відпочину трохи, – задерикувато усміхнулася Світлана.
Любі подругу аж трохи шкода стало. Вони з Романом тільки недавно побралися. Живуть поки що без дітей і просто радіють життю.
А у Світлани вже є дочка, чоловік далеко і так багато труднощів.
Посиділи вони тоді гарно, інститут згадували.
Забалакалися, пішли пізно, але вечір був шикарний і вони вирішили трохи прогулятися з Романом.
Таня з Андрієм поїхали на таксі, а інший друг – Дмитро, сказав, що забув щось у Світлани і він повернеться забрати…
– Ви мене не чекайте, я теж потім таксі візьму, – гукнув їм на прощання Дмитро, і побіг назад…
Прогулялися Люба з Романом тоді чудово.
Люба Світланою захоплювалася. Вона з них перша дитину народила, і так чудово виглядає.
Зовсім навіть не поповніла, як буває з деякими, і така ж весела й привітна.
Насправді Любу тоді трохи збентежило, що Дмитро до Світлани по щось повернувся. Але вона відігнала погані думки…
Ну і справді, забув він щось! Світлана ж не може так з Володькою вчинити? Він там старається, один, далеко, для сім’ї заробляє…
…Володька повернувся через місяць, Світлана щиро раділа, а потім сказала, що вони чекають другу дитину. І кажуть, що буде хлопчик, тож вони всіх знову обійшли.
Але незважаючи на достаток у Світлани з Володею вдома було якось незатишно.
І стосунки були теж незатишні.
А коли діти підросли, Світлана все частіше почала скаржитися на чоловіка. І нарешті не витримала і поділилася з Любою:
– Думаєш він мені на заробітках вірність беріг? Та в нього там була жінка, вона навіть сюди приїжджала за ним!
Але мій вдав, що її не знає, йому так зручніше було.
А тепер мене раптом став підозрювати, каже, що Ростислав не схожий на нього!
Світлана почервоніла. Їй видно треба було виговоритися і вона обрала для цього Любу.
– Ну так, у нас тоді з Дмитром і справді було… А що я, не жінка чи що, так довго без мужика?
І син напевно від нього, то що з того?
Ніхто не янгол, усі так живуть, от ти що, Любо, своєму Роману ніколи не зраджувала? – наполегливо запитала Світлана.
І було видно, що їй дуже хотілося б, щоб вона мала право…
Але коли Світлана зрозуміла, що у Люби не так, вона розплакалася, а Любі, як завжди, було її дуже шкода.
Але після цих одкровень з Любою, як не дивно у Світлани з Володею знову на якийсь час все начебто налагодилося.
Так і прожили вони разом незрозуміло навіщо стільки років у шлюбі. Але діти виросли і вони просто розбіглися, як чужі…
– Слухай, справа не в тому, що твоя Світлана розлучилася. Але ти її одну краще в нашу компанію не клич більше, гаразд? – дізнавшись про розлучення подруги дружини сказав Роман.
– Та годі тобі, облиш! Ти думаєш вона на чужих чоловіків зазиратиметься? Їй схоже не потрібен ніхто і заміж Світлана точно більше не збирається, я ж її стільки років знаю, – засміялася Люба.
– Та в неї очі вічно голодні і манера така, щоб всіх роздратувати, ти не помітила?
Ми коли останній раз їх із Володькою запрошували, вона Віру Юркову жартома наче, в розмові назвала «покинута мадам».
Чи то за характер, чи ще за що. Але Вірі точно не сподобалося.
Та й Сергія з Аллою підʼюджувала, помітила? Не може змиритися з тим, що іншим вдалося навіть у віці зберегти стосунки, а їй ні. А може й зберігати не було чого.
– Та дивно, Романе, наче Світлана вся така доглянута, талія у неї тонка і животик плаский. І вдома все в неї по поличках лежить, бо ж вона господиня прекрасна, так готує, що просто пальчики оближеш! А чоловіки від неї тікають, – дивувалася Люба.
– Ось саме що по поличках! Ти пам’ятаєш, як ми випадково до неї на якесь свято зайшли, повз проходили, коли в парку з тобою загулялися.
А у Світлани гості були. І вона нас за стіл запросила, а там усі порції пораховані до грама.
І все в неї так само, за планом!
Вранці масаж, увечері раз на тиждень чоловік для здоров’я.
Потім похід у кіно, чи на концерт, щоб фотки виставити.
Вона не живе душею, а напоказ, щоб заздрили. І якщо мужик на столі раптом накришив, коли їв чи з’їв не те.
Або захотів чогось невчасно, вона не дає йому, бо невчасно.
Та хіба з такою жінкою жити можна? Навіть якщо вона виглядає добре.
– А ти звідки всі ці подробиці знаєш? – здивувалася Люба.
– Ти ж мені дещо розповідала. Ну а я додумався. Я не розумів спочатку, а тепер зрозумів – коли любиш по-справжньому, то будь-яку любиш! Ось як я тебе.
– Припини, я худну на весну і вже трохи скинула, – Люба спробувала ухилитися, але Роман її міцно обійняв…
…Своїй Любочці Роман говорити не став, як Світлана і до нього теж залицялася, коли до них на дачу приїжджала.
Начебто жартувала:
– Причарувала тебе Люба твоя! Хіба ж чоловіча це справа посуд мити?! Давай я помию! До речі їй досить їсти солодке. Люба твоя раніше виглядала краще…
…– Романе, до речі Світлана грошей у борг попросила, я сказала, що в нас зараз немає, – згадала Люба.
– Ми ж відкладали. А давай їй дамо? Хоч чимось допоможемо, коли ти за неї так переживаєш. До речі, я впевнений, що вона їх нескоро віддасть, – сказав Роман.
Взявши в борг, Світлана і справді перестала дзвонити і зникла з їхнього життя…
