Сварки у Віталія та Ірини були, як за розкладом. Стандартно десь раз на місяць.
Ірина взагалі була з характером: запальна, емоційна. А в чоловіки обрала собі абсолютно протилежну людину – скромного та тихого Віталія. І так, це вона обрала його за чоловіків. Жодної пропозиції і не було, просто через півроку стосунків Ірина сказала, що їм потрібно одружитися. А сперечатися Віталій і не наважився.
Дітей у них не було, зате Ірина мала дуже багато енергії. Були б дітки, можливо було б простіше. Вона втомлювалася б, і на сварки просто не було б сил.
Але Бог малечі не дав. Іноді Віталій думав, що просто хтось заборонив Ірині розмножуватися, щоб зайвий раз не хвилювати чисту дитячу душу.
Чому вони не розлучалися? Та просто нікому це не було потрібно. Ірину все влаштовувало: покірний чоловік робив усе, як вона хотіла. А Віталій? Так, мабуть, він любив дружину. Ось таку владну, сварливу. Але вона була йому рідною, звичною. Він чудово знав, чого від неї чекати.
Та й гарною господаркою Ірина була. Пекла пироги, готувала борщі, прибирала так, що ні порошинки не було. А ще вона була пробивною. Віталія не хотіли просувати по службі, тож Ірина прийшла до нього на роботу і влаштувала сварку. Звісно, з Віталіка посміювалися, зате місце йому дали. Страшно було нарватись на невдоволення його дружини.
Та й вдома у них все було добре. Віталік віддавав усі гроші дружині, залишаючи собі на проїзд та на обіди, а вона ними грамотно розпоряджалася. За десять років життя вони виплатили іпотеку, купили машину та зробили приголомшливий ремонт.
Так, виглядало так, що Віталік з-під матусиного крила перейшов під крильце своєї дружини. Йому й особливо дбати не було про що. Все вирішувала Ірина, йому залишалося лише погоджуватися.
Але коли Ірині ставало нудно або її щось злило, тоді й траплялися ті традиційні сварки. Всі вони йшли за одним і тим же сценарієм: спочатку Ірина чіплялася до чогось, а що-що, а чіплятися вона вміла. Потім наїжджала на свого чоловіка, а той за звичкою злегка відповідав. І далі вона вже сама роздмухувала сварку. Після чого у сльозах збирала речі Віталіка та виставляла його з дому.
Зазвичай Віталік йшов у машину і дві години там дивився якісь відео. Після чого йому дзвонила Ірина та милостиво дозволяла повертатися.
Після таких сварок у них була пристрасна ніч, а потім тиша на місяць чи трохи більше. А потім все за новою.
Всі вже звикли до цього сценарію, його відточили до дрібниць. Ірина знала, що її чоловік нікуди не подінеться. Вона випускала пар, а потім згадувала, що любить його і просила повернутися.
Віталік же знав, що дружині просто необхідне таке емоційне розвантаження, інакше воно не спрвиться з своїми неприборканими емоціями. І він чудово розумів, що незабаром вона покличе його назад.
Перші рази він ще кудись їхав до друга, а потім перестав це робити. Та ну, час ще на дорогу витрачати. Коли можна з кавою посидіти в машині, послухати музику, подивитися якийсь фільм.
Їхні знайомі дивувалися такому формату сімейного життя.
– А як же пошана? – питав друг Віталіка. – Невже тебе не зачіпає, що твоя дружина виставляє тебе ж із дому.
– Вона ж не всерйоз, – лише знизував чоловік плечима. – Та й наші сварки не переходять за межі. Ми не опускаємося до образ та відкритих звинувачень. Так, трохи бухтимо.
А подруги Ірини не розуміли, як вона не переживає втратити чоловіка.
– А якщо він якось не повернеться? – питали вони.
– Хто? Віталік?! Та я вас благаю. Він без мене комунальні послуги сплатити не може. Нікуди він від мене не дінеться.
І нехай сторонніх спостерігачів усе це обурювало, здавалося, що Ірину та Віталіка все влаштовувало. Ці сварки навіть вносили якусь перчинку у їхні стосунки.
Але одна сварка на іншу не схожа. Одна річ сваритися через брудне взуття чи невимиту чашку, інша – через щось серйозне. І зазвичай, їх сварки якраз відбувалися через нісенітницю. Тому нікому не було прикро.
Але все буває вперше.
Того дня Віталіку зателефонувала його мати і сказала, що його сестра вагітна. У неї це мала бути вже третя дитина. Звісно, Віталік порадів за сестричку, але одразу трохи знітився. Він теж хотів дітей, але не виходило. До того ж спеціалісти не знали причин, ніби вони з дружиною просто були несумісні.
Коли Ірина повернулася, Віталік повідомив їй новину.
– І ось не ліньки їй щороку народжувати? – фиркнула вона. – Ледве кінці з кінцями зводить, зате постійно вагітніє.
– Ну, це особиста справа кожного. І коли Бог дає їм дітей, чому б і ні. Не всім так пощастило, як їм.
Ірина зупинилася. Потім роздратовано глянула на Віталіка.
– І що ти цим хочеш сказати?
Чоловік вже добре знав цей погляд. Тому зрозумів, що вечір у нього вільний, адже, мабуть, його сьогодні виженуть.
– Та нічого. Я теж хотів би дітей, але на жаль. Щось у нас не виходить.
І тут Ірина зробила велику помилку. Зачепила чоловіка за його его. Так-так, навіть у таких, як Віталік все ж таки є почуття власної гідності. Правда, воно ховалося десь глибоко, не бажаючи лишний раз показуватися. Але є речі, які навіть Віталік не міг пропустити повз вуха.
– У нас не виходить? – хмикнула Ірина. – Та це в тебе не виходить! Ти ніяк не можеш мені зробити дитину! Тож звинувачуй себе.
Віталік не стерпів. Почав звинувачувати дружину, а вона у відповідь все одно стверджувала, що це він як повноцінний чоловік не відбувся.
На цей раз не Ірина збирала його речі, а він сам. Все йшло не за сценарієм, і жінка напружилася. Але вирішила, що потім все буде як завжди.
Та не тут було. Віталік поїхав до друга, а Ірина спостерігала, як від’їжджає автомобіль від їхнього дому. І в душі вже починала переживати.
За кілька годин вона зателефонувала чоловікові, щоб дозволити повернутися, і з подивом виявила, що у нього вимкнено телефон.
Віталік поїхав. Ірина почала обдзвонювати його друзів, і в одного з них знайшла все-таки свого чоловіка. Але той відмовився із нею говорити.
І наступного дня чоловік не повернувся. Тут вже Ірина захвилювалася не на жарт.
У понеділок вона зустріла його перед роботою. Спеціально приїхала раніше до офісу.
– Перестань, повертайся, – буркнула вона.
– Не повернуся. Я, як чоловік, тобі не відбувся. Знайди собі іншого, який зможе зробити тобі дитину, – заявив він.
– Облиш! Ти через це образився? Напевно, проблема в нас обох, годі вже дутися!
– А я не дуюся, Ірино. Я більше не хочу з тобою жити!
Віталік пройшов повз, а Ірині вперше за довгі роки захотілося розплакатися. Вона ж Віталіка любить, і більше не знайде чоловіка, здатного миритися з її характером.
Віталіка не було тиждень. Він жив у друга, всерйоз збираючись розлучатися. Дуже вже зачепили його слова дружини. Вони ніколи це не обговорювали, але він був упевнений, що Ірина не звинувачує його в тому, що у них нема дітей. Адже він також повністю перевірився. А, виявляється, все ж таки звинувачує.
Ірина ж собі місця не знаходила. Навіть зле їй почало частенько ставати, все через пережиття. Але, зазирнувши до свого жіночого календарика, вона насупилась. Щось не сходиться.
Кажуть, що діти самі обирають собі батьків і приходять до них у потрібний час. Ось і малюк Ірини та Віталія знав, коли треба зробити їх мамою та татом. Коли їхній шлюб висів на волосині, коли вони обоє заплуталися.
Ірина зробила тест і побачила заповітні дві смужки. Десять років вона на них чекала! І ось вони.
Вона зателефонувала до Віталіка, але той відхилив її виклик. Тоді вона зробила фото тесту та відправила своєму чоловікові картинку.
Віталік на той момент був на роботі, і з дружиною він не те, що говорити не хотів, просто був зайнятий. Телефон пілікнув знову, і він кинув лише один погляд.
Йому здалося, що час зупинився. Він тремтячими руками відкрив повідомлення і побачив картинку, а нижче напис: «Ти – справжній чоловік. Повертайся, адже тепер не я сама на тебе чекаю».
Звісно, він повернувся. І, звичайно, був дуже радий такому результату.
Як тільки Ірина дізналася, що чекає на дитину, їхні сімейні традиційні сварки припинилися. Та й характер у неї пом’якшав, чи що. Вона все ще залишалася владною та вимогливою, але в той же час стали виявлятися і її м’якіші риси.
А ще Ірина знала, що ніколи не можна забувати про межі. Адже одне необережне слово, і можна втратити сім’ю. Навіть якщо твій чоловік дуже терпляча людина.
