– Це тобі!
– Боже, Ігоре, яка краса…
Віра розглядала золоті витончені сережки, які щойно подарував їй її коханий. Було видно, що вони дуже дорогі, і Вірі було навіть трохи ніяково. Адже жодного приводу немає.
– Бірку я зняв, не ображайся, не хочу, щоби ти ціну знала. Приміряєш?
– Звісно!
Віра посміхнулася. Відразу підійшла до дзеркала і вставила сережки у вуха.
– Вони дуже гарні, Ігоре. Але в честь чого це?
– А що, потрібен привід, щоб порадувати свою принцесу?
Віра обернулася і обняла чоловіка.
Їй так пощастило! У минулих відносинах навіть квіточки не дочекатися було, не те, що якісь гарні подарунки. А Ігор її так балує. І це не вперше.
Разом вони були лише три місяці. Спочатку, коли Віра тільки познайомилася з Ігором, він їй не дуже сподобався. Здавався якимсь хитрим. Та й манерами не надто відрізнявся, що трохи відштовхувало дівчину. Підійшов до неї з банальним «Вашій мамі зять не потрібний?».
Це вже потім він сказав, що дуже хотів познайомитися, ось на думку і спала тільки ця фраза. Перенервувався, мабуть. І хоч Віра не була вражена таким знайомством, все ж таки вони трохи поговорили, потім обмінялися номерами телефонів. А тепер Віра думала, що могла б упустити такого чудового чоловіка.
Він усе для неї робив. Коли в Віри зламався її телефон, Ігор приніс їй відразу інший. Сказав, що це його попередній. Телефон був добрим, навіть здавалося, що ним мало користувалися. Але Ігор пояснив, що цей мобільний йому подарували і він йому якось не зайшов. Тому він купив собі інший, а цей залишив про всяк випадок. І ось же, став у нагоді.
Ще Ігор ніколи не приходив у гості з порожніми руками. Завжди приносив якісь смачні, іноді екзотичні продукти. Було видно, що йому нічого не шкода для Віри.
Але ці сережки просто скорили душу дівчини. Увечері, коли Ігор заснув, вона залізла до інтернету та змогла їх знайти. А коли побачила ціну, то навіть злякалася. Вона розуміла, що вони дорогі, але не думала, що настільки.
І навіть приводу для такого подарунка не було. А що ж тоді Ігор подарує їй на день народження? Чи на новий рік?
Вона подивилася на сплячого чоловіка і посміхнулася. Як же їй пощастило! І справа не в подарунках, а в тій увазі та турботі, яку виявляє Ігор. Вони так мало разом, але він уже стільки для неї зробив.
Працював Ігор у сфері аналітики. Сама Віра нічого в цьому не тямила, хоч він щось і намагався пояснити їй. Іноді Ігор їздив до офісу, а іноді працював із дому. Говорив, що у нього узгоджено роботу віддалено, і він сам обирає, де йому сьогодні працювати.
Ще він щось розповідав Вірі про гру на біржі, мовляв, теж звідти отримує непоганий прибуток. Але Віра така далека від цього була, що навіть не розуміла тих термінів, якими Ігор намагався щось пояснити.
Сама Віра працювала менеджером в офісі, їхня компанія продавала міжкімнатні та вхідні двері. І ось у них Віра розбиралася. Але при цьому їй дуже подобалося, що Ігор має таку складну роботу. Навіть подружкам вона з гордістю казала, що Ігор дуже розумний, хоч так з ходу і не скажеш.
Дійсно, з першого погляду він не справляв враження людини, яка так багато всього знає і обіймає високу посаду. За його манерами, мовою та поведінкою цього взагалі не можна було сказати. Але Віра вже закохалася в нього, і їй це вже не здавалося чимось страшним.
Однак, вона довго не наважувалася познайомити Ігора з подругами та колегами. Колектив у них на роботі був дуже дружним, тому більшість друзів у Віри якраз були з роботи. І їй було страшно, що їм Ігор не сподобається, адже іноді він справді веде себе дивно.
Але в ці вихідні вона наважилася. Колега мала день народження, відзначала вона у своєму будинку, і Віру покликали з другою половинкою.
І хоч Віра нервувала, все пройшло добре. Ігор знайшов з усіма спільну мову, вони навіть пізніше за всіх поїхали додому. Та й колеги потім говорили, що Ігор хоч іноді надто прямолінійний і не підбирає виразів, зате з ним весело.
Вранці Віра крутилася перед дзеркалом, все милувалася сережками. Якраз і Ігор прокинувся.
– Ти на роботу? – сонно спитав він.
– Так, а ти поїдеш до офісу?
– Думаю, що ні. Сьогодні додому, звідти попрацюю.
– Добре.
Віра посміхнулася, а Ігор насупився.
– Ти зібралася у цих сережках на роботу йти?
– Ну так.
– Віра, справа твоя, але вони справді надто дорогі. А раптом загубиш? Та й вони надто привертають до себе увагу. Не думаю, що правильно носити їх щодня. Напевно, краще на якусь подію.
Віра подивилася в дзеркало ще раз, а потім засмучено кивнула.
– Ти маєш рацію. Не зрозуміють клієнти, що звичайний менеджер у компанії носить такі дорогі прикраси. Подумають, що ми їх оббираємо, – пожартувала вона. – Просто мені так хотілося похвалитися…
– Та встигнеш ще, – обійняв Ігор Віру. – Буде якесь свято, от і одягнеш. А на роботу все ж таки не носи.
Віра кивнула і почала знімати сережки. Ігор же швидко зібрався і поїхав, а незабаром і Віра вирушила за ним.
На роботі вона нікому не стала розповідати про подарунок. Їй і так іноді здавалося, що деякі їй заздрять. Або втомилися від її балаканини та захоплення чоловіком. От і вирішила вона, що не варто пікладати дрова у багаття.
Цього тижня Віра та Ігор бачилися мало. Він казав, що в нього надто багато роботи, що він нічого не встигає. Віра з розумінням ставилася до цього, хоч і було сумно. Вона вже встигла скучити.
А у четвер Ігор сказав, що і у вихідні доведеться працювати, тому не вдасться зустрітися. І щоб хоч якось підняти собі настрій, Віра вирішила вдягнути нові сережки. Хоч похвалиться, покаже обновки. Заздрять? Та нехай.
Колега Віри одразу побачила обновку.
– Звідки така краса?
– Ігор подарував, – кокетливо промовила вона.
– А що за привід?
– Просто так… Уявляєш?
– Так, молодець він.
– Так, ось тільки працює багато…
– Ну, а ти що хотіла? Хочеш такі подарунки, отримуй чоловіка трудоголіка.
Віра лише зітхнула. І то вірно.
Незабаром підійшла інша колега, і Віра чекала від неї реакцію. Чоловіки-то, зрозуміло, не помітять, а ось дівчата точно повинні звернути увагу.
– Привіт, – усміхнулася їй Віра.
– Привіт, – відповіла Ганна, але посмішка відразу сповзла з її обличчя.
“Заздрить” – подумала Віра.
– У тебе нові сережки?
– Так, подобаються?
– Дуже. Віра, а звідки вони?
– Ігор подарував, – не помічаючи каверзи, відповіла дівчина.
– Ясно. Дорогі, мабуть?
– Дорогі. Він ціну не говорив, навіть усі ярлики зняв, щоб я не дізналася. Але я все одно знайшла в інтернеті. Знаєш, скільки коштують?
Ганна кивнула.
– Знаю.
Віра незрозуміло на неї дивилася, а Ганна покликала її слідом за собою.
– Ходімо, поговорити треба.
Віра відійшла з колегою, не розуміючи, що відбувається.
– Віро, мені дуже ніяково це говорити, але це мої сережки.
– Що? Що за нісенітниця?
– Вони зникли після мого дня народження. Я грішною справою вирішила, що випадково викинула їх. Навіть упокорилася з їх зникненням. Я тобі доведу: у правої сережки заїдає замочок. Саме тому я хотіла віднести їх у ремонт. Вони справді дуже дорогі, мені чоловік подарував на річницю весілля. Але я переживала їх втратити, тому одягала лише на якусь урочистість. І в день народження я хотіла їх вдягнути та виявила проблему. Тому просто поклала на столик у ванній, вирішивши віддати у ремонт. А потім не знайшла, думала, що випадково викинула, коли прибирала. Я нічого не встигала, тому все робила поспіхом. Але виявляється, не викинула.
– Ти хочеш сказати, що Ігор їх взяв? – змінившись на обличчі, спитала Віра.
– Так. І я легко доведу, що це моя річ.
Вірі стало погано. Вона навіть ледве на ногах трималася. Ні, не може бути! Але ж застібка справді заїдає! Віра і сама думала полагодити її, вирішила, що брак.
– Напевно, це просто збіг… Ігор не міг…
– А що ти взагалі про нього знаєш?
Виявилося, що небагато. Віра не знала, в якій конкретно компанії він працював, не знайома була з його батьками. Вона навіть друзів його до пуття не знала, так, перетиналися кілька разів і все.
Віра була в нього вдома, ще здивувалась, що там дуже старий ремонт. Але Ігор сказав, що квартира нещодавно від бабусі дісталася, він ще не встиг нічого змінити. Та й зустрічалися вони частіше у Віри.
– Я все з’ясую, – сказала вона. – Дай мені час до понеділка.
– Добре. Але потім, вибач, я напишу заяву.
Віра сама поїхала до Ігоря, не стала попереджати. А вдома він був не один, якісь дружки сиділи в нього.
– Ти чого тут?
– Побалакати хотіла. Ти ж збирався працювати.
– Так, але хлопці зазирнули несподівано.
– Ігоре, скажи назву компанії, в якій ти працюєш. Мені для анкети на роботі треба, – обманула вона. – Щоб ти на корпоратив із нами поїхав.
– Подзвонила б, що їхати? – усміхнувся він.
– Та я поряд була.
– Я тобі надішлю повідомленням, – ухилявся чоловік.
– Та скажи так, я запам’ятаю.
– Там складна назва, я напишу. Слухай, я зараз уже й хлопців вижену, мені, правда, треба працювати.
– Звісно.
Віра пішла, відчуваючи, як усередині все хвилюється. Ігор написав їй назву компанії, і вона наступного дня зателефонувала туди. І, звичайно, ніякий Ігор у них не значився. Та й посади такої вони не мали.
А потім Віра залізла до соцмережі, передчуваючи, що ці сережки – не поодинокий випадок. І по пошуку знайшла оголошення про втрату телефону. Того самого, з яким зараз Віра ходить. І так, оголошення написане саме того дня, коли Віра поскаржилася Ігору на проблеми з мобільним.
Все було обманом. Але й це не найстрашніше. Ігор пройдисвіт. І навіть не погребував провернути свої справи у подруги Віри, щоб справити враження. Ось чому він не хотів, щоб Віра носила сережки на роботу. Розумів, що подруга може їх впізнати.
Віра сама зателефонувала у відділок і все розповіла. І невдовзі Ігора затримали. У нього в квартирі знайшли багато чужого, та й з дружками вони не просто так збиралися, явно планували щось.
Віра Ігоря більше не бачила. Вона навіть не хотіла знати, що з ним буде.
Сережки вона повернула, телефон також.
Подруги втішали, навіть Ганна, у якої Ігор забрав сережки, заспокоювала Віру. Казала, що не завжди можна одразу зрозуміти, що за людина з тобою поряд.
Але це слабко заспокоювало. Але тепер Віра зрозуміла, що такі дорогі подарунки – привід насторожитися, а не радіти. Невідомо, яким шляхом вони дісталися.
