Віра прийшла в гості до доньки та її чоловіка. В одній руці у неї була велика сумка, а в другій велика коробка.
– Твій вдома, сподіваюся, – спитала вона у Олени, як тільки увійшла до квартири і поставила сумку та коробку на підлогу.
– Вдома, – відповіла та, з хвилюванням дивлячись на матір. – Тільки я тебе дуже прошу, мамо…
– Не хвилюйся, дочко, все буде добре. Я йому подарунок привезла.
Віра показала на велику коробку.
– Що це? – з тривогою спитала Олена.
– Побачиш, – гордо відповіла Віра.
– Мамо, тільки я тебе дуже прошу, давай без…
– Все буде нормально, не хвилюйся, – впевнено сказала Віра. – Твоя мама знає, що робить.
– Ой, – тихо промовила Олена. – Коли ти так кажеш, мамо, я переживаю.
У коридор з кухні вийшов Андрій із котлетою в руці. Він обідав, коли приїхала теща. Почув, що вона щось йому привезла. Стало цікаво. Вийшов із-за столу, захопивши котлету.
– Віра Яківно, – неквапливо, з гідністю промовив Андрій, не перестаючи при цьому жувати.
– Привіт, – відповіла Віра. – Ось. Подарунок привезла.
– Подарунок? – зрадів Андрій, дивлячись на велику коробку. – Подарунок це добре. Я люблю подарунки. А що це за подарунок?
– Відкрий коробку. Побачиш.
Андрій доїв котлету, витер і руки об штани і відчинив коробку.
– Що це?! – Анндрій скривившись. – Пилосос, чи що? Навіщо він мені?
– Пилососити, – відповіла Віра, не моргнувши оком.
– Мамо, – схвильовано промовила Олена, – я ж просила…
– Все гаразд, дочко, – відповіла Віра і подивилася на зятя. – Ну, а ти чого розгубився, Андрію? Не знаєш, навіщо пилососи потрібні? Ніколи ними не користувався, чи що?
Андрій настільки був здивований тим, що відбувається, що не відразу зрозумів, про що його теща запитує.
– Що? – перепитав він.
– Ніколи не пилососив, питаю? – відповіла Віра. – То там інструкція є. Ознайомся.
До Андрія так і не доходило, чого від нього хочуть. Він розгублено переводив погляд із тещі на дружину, а з дружини на коробку з пилососом.
– Мамо… – прошепотіла Олена.
Віра відмахнулась від дочки.
– Відчепись. Не бачиш, я з Андрієм розмовляю. Ну, як, зять? Подобається подарунок?
На той час Андрій вже прийшов в себе і став розуміти трохи краще.
«Тільки спокійно, Андрію, – сказав він собі, – Тримай себе в руках. Спробуй із тещею по-доброму поговорити. А от якщо не вийде, поговориш по іншому.
– Звичайно… велике Вам дякую, Віра Яківно, – сказав Андрій, – за подарунок, і таке інше. Але щоб Ви знали, пилосос у нас вже є.
– І що? У вас і машина була, а ви купили другу.
– З машинами якраз усе зрозуміло. Одна моя. А друга – Олени, – відповів Андрій.
– Ну, і тут те саме. Один пилосос її, а цей тобі.
– Мені?
– Тобі, рідний. Кому ж ще. Олена вже має.
– А навіщо він мені?
– Не знаєш, навіщо потрібний пилосос?
– Пилососити.
– Ну ось. Ти сам відповів на своє запитання.
– Так ми вже маємо.
– Так той її. А цей твій. Особистий!
– Мамо… – схвильовано прошепотіла Олена.
Віра у відповідь просто махнула рукою.
– Ви це серйозно, Віра Яківно? Ви, що, думаєте, я це робитиму?
– А куди ти дінешся? Звісно, робитемеш. Ось зараз і почнеш. І я звідси нікуди не піду, доки не побачу, як ти пропилососиш усю квартиру. З принципу. Тож давай. Починай. Або я ображусь.
«Принципи в неї, – подумав Андрій. – Образиться вона! Теж мені! Та ображайся ти скільки завгодно. Мені на всі твої образи та принципи…».
Андрій криво усміхнувся.
– Та за кого Ви мене приймаєте? – спитав він. – Та я за все своє сімейне життя не те що… Я посуду жодного разу не мив. Шкарпетка жодного разу не виправ.
– Навчишся, – натхненно відповіла Віра. – Навчишся, любий! Я наступного разу привезу тобі такий подарунок, одразу навчишся і посуд мити, і прати. А хочеш і прасувати одразу навчу?
– Може, Ви не зрозуміли, Віра Яківно, я не та людина, яка дозволить комусь…
– Досить балакати, – суворо сказала Віра. – Читай інструкцію та приступай до справи. Хочу побачити, як мій подарунок працює. Мало що. Раптом він зламаний. Тоді обміняю. Давай. Приступай.
Віра сіла в коридорі на стілець і дивилася на зятя.
– Тягнеш час, Андрію, – сказала вона. – Ти мене знаєш. Я нікуди не піду, поки свого не досягну.
«Чого вона досягає? – думав Андрій. – Невже вона не розуміє, що прямо зараз її дочка може позбутися чоловіка?»
– Я ж можу образитися, Віра Яківно, – сказав Андрій. – Ви про це не думали?
– І що? Пилосось і ображайся, скільки влізе. Одне іншому не заважає.
– Я ж і піти можу, Віра Яківно.
– Нікуди ти не підеш, Андрію. Бо нікуди тобі йти. Хіба що до своєї мами повернутися. В однокімнатну квартиру
«По-доброму не розуміє», – подумав Андрій і вирішив вдатися до радикальних заходів.
– Віра Яківно, адже я й образитися можу, – сказав він.
– Ага, – спокійно сказала вона. – Діставай пилосос.
– Мамо… – прошепотіла Олена.
– Не втручайся, дочко. Іди кудись. У вітальню йди. Телевізор подивися. Там мій улюблений серіал зараз розпочнеться.
“Краще з нею зараз не сперечатися, – вирішив чоловік. – Пилососити я, звичайно, не буду. Але піду звідси!»
– Гаразд,- спокійно сказав Андрій. – Хай так. Тільки потім самі своїй дочці пояснюйтеся, чому вона залишилася без чоловіка.
– Піти зібрався? – сплеснула руками Віра.
– Іду, Віра Яківно.
– Мамо… – жалібно промовила Олена.
– Спокійно, дочко. Нікуди він не піде. Не наважиться. Він швидше погодиться стати хатньою робітницею при тобі, аніж до мами своєї повернутися.
– Ні, – ображено прошепотів Андрій, – краще на першому поверсі у мами в квартирці, ніж на п’ятому в трьохкімнатній у дружини і тещі під підбором.
– Ну ну…
– Ах, як погано Ви, виявляється, мене знаєте, Віра Яківно, – сказав Андрій і пішов збирати свої речі.
Він неквапливо складав їх у валізи, сподіваючись, що або Олена заступиться, або теща схаменеться. Але Олена мовчала, а Віра схаменутися не збиралася. Обидві тільки спостерігали, як Андрій збирається.
– Я пішов, – сказав Андрій, коли помістив усе своє майно у дві валізи.
Він глянув на дружину.
– А ти, Олено, нічого не хочеш сказати чоловікові на прощання? – спитав він.
– Мамо… – жалібно промовила Олена і подивилася на Віру.
– Та нікуди він не піде, доню. Все це не більше, ніж дешева показуха.
«Гаразд, – подумав Андрій. – Зараз піду, а коли теща поїде, повернуся. І все у нас з Оленкою буде добре. Все буде, як і раніше. Як раніше”.
Андрій уже хотів вийти з квартири, але теща гукнула його.
– Отак і підеш? – спитала вона.
– Що? – подумав Андрій. – Запереживала?!.
– А як мені треба піти? – З викликом відповів Андрій.
– І ключі від квартири не хочеш залишити? – єхидно поцікавилася Віра.
На це Андрій точно не очікував. Він обернувся і глянув на Віра, потім перевів погляд на Олену.
– Мамо… – промовила Олена.
Андрій не знав, як вчинити.
– Що розгубився? – спитала Віра. – Чому ключі забираєш? Чи ти зібрався піти, щоб повернутися?
– За кого Ви приймаєте мене? – гордо відповів Андрій.
– Ключики від квартири сюди, будь ласка. Тоді і йди. Або залишайся і починай пилососити.
Андрій вирішив піти.
«Інакше сам себе поважати не зможу», – подумав він.
Андрій недбало кинув ключі на підлогу, витяг з квартири валізи, вийшов сам.
Олена з полегшенням зітхнула.
– Невже пішов? – радісно промовила Олена, а на її очах з’явилися сльози щастя.
– Як бачиш.
– Господи, навіть не віриться. Я всю дорогу думала, що не вийде.
– Коли ти мені поскаржилася вчора, що він тобі не допомагає і поводиться як негідник, а ти не можеш його виставити, бо хочеш, щоб він сам пішов, я одразу зрозуміла, як це зробити. Сподіваюся, провчила його на все життя.
– Дякую тобі, мамо. Ти навіть не уявляєш, як він мене втомив. Мало того, що сам удома тільки й робить, що їсть, спить та безлад розводить, так ще й через день друзів своїх сюди приводить. А виставити його – не наважуюся. Адже чоловік. До того ж, я ж сама його на собі одружила. А тепер – інша справа. Він сам пішов. Я його не виставляла
– Про всяк випадок, доню, зміни в квартирі замки, – порадила Віра. – Раптом він дублікати ключів зробив.
– Сьогодні ж зміню, – відповіла Олена. – А що з пилососом що робити?
– Так, викинь його, і справа з кінцем. Адже він не працює. Це мій старий пилосос. Вже давно зламався. Не викидала, думала, знадобиться. От і знадобився.
– А якби він почав пилососити?
– Не почав би.
– Звідки така впевненість?
– Так він сам сказав. Краще на першому поверсі у мами в однокімнатній квартирі, ніж на п’ятому в у дружини і тещі під підбором. Горда особистість.
Гордості Андрію вистачило ненадовго. Він прийшов до Олени вже наступного дня. Просився назад. Говорив, що згоден пилососити, мити за собою посуд і навіть прати. Олена його не пустила.
– Ти мені не віриш? – вигукував за дверима Андрій. – Але я справді змінився. Я став іншою людиною.
– Тоді тим більше, – говорила Олена. – Навіщо мені чоловік підкаблучник?
«Ось як зрозуміти жіночу логіку, – думав Андрій, – спочатку їй не подобається, що я ставлю себе вище за неї. А тепер, коли я переступив через себе, їй, виявляється, не потрібен такий. Може, вона мене просто не любить? Тоді навіщо одружила на собі? Не розумію”.
Все стало зрозуміло за півроку, коли в Олени народилася донька. Тоді лише Андрія пустили назад. Але з умовою, що пилосос та миття посуду будуть на ньому.
– А погано поводитиметься, назад до мами поїде, – сказала теща.
