Відносини Віри та Олега тривали вже кілька років. Вони були родом з Харкова, познайомилися в інституті – навчалися на одному курсі.
Жити біля моря завжди було їхньою мрією. Спочатку, парі ідея про переїзд здавалася неможливою: за багато кілометрів від рідних та друзів, без житла та роботи, зовсім одні! Але з’їздивши пару разів у відпустку до обраного міста, яке їм так сильно запало в душу, Віра та Олег вирішили – зміни у житті будуть!
***
Віра росла в досить забезпеченій сім’ї, її батько – бізнесмен, мав свою фірму, яка займалася ремонтами приміщень. Степан Геннадійович завжди був строгий, але справедливий, і дуже любив своїх дочок, старшу Віру та молодшу Соню.
Новина про переїзд не стала для батьків Віри шоком – вони знали, що вона мріє морем вже давно, ще зі школи, коли вперше його побачила, тому ніби навіть були морально готові до розлуки з дочкою.
– Дорогий, нічого страшного не станеться. Віра у нас розумниця! – казала мама Віри до чоловіка.
– Так, Світлано, ти маєш рацію. Та й навіть якщо що – від нас туди прямим рейсом літає літак кілька разів на тиждень!
На тому й вирішили. Батьки Віри вирішили зробити їй серйозний подарунок до переїзду – квартиру, щоб доньці не довелося поневірятися орендованим житлом. Це була простора однокімнатна квартира на одинадцятому поверсі, з панорамних вікон якої відкривався чудовий вид на Чорне море. Звичайно, нерухомість коштувала надзвичайно дорого, але батьки вважали, що можуть собі дозволити такий подарунок. Та й кому ще допомагати, як не дітям, заради кого їм ще жити та покращувати свій добробут.
Житловий комплекс був шикарний, на його території розташовувалися власний тенісний корт, відкритий басейн, зони для мангалу та спортивний майданчик – про що ще могли Віра та Олег мріяти?
***
Олег ріс у повній середньостатистичній сім’ї, але його батьки, на відміну від Віриних, таких грошей не мали. Відправили сина вчитися на той напрямок, на який він зі скрипом проліз на бюджет, кишенькових грошей особливо не видавали, тому він був змушений шукати підробітки паралельно із навчанням. А про такий розкішний подарунок як власне житло й мови не могло бути. До того ж батьки вважали, що Олег як справжній чоловік повинен якось сам вирішити це питання, а він і не противився. Та й виходу в нього особливо не було – хлопець знав, що інакше не може бути.
Олег не планував вирішити житлове питання за рахунок Віри, передбачалося, що вони з Вірою спочатку зніматимуть житло, поки не зможуть взяти іпотеку. Подарунок батьків Віри став сюрпризом і йому теж. Олег не був одним із тих типових, гордих молодих людей, тому переїзд на «територію дівчини» його анітрохи не збентежив. Навпаки – він дуже зрадів цьому факту, адже таким чином можна буде заощадити значну частину їхнього бюджету, яка в іншому випадку йшла б на орендоване житло.
***
Віра та Олег дочекалися закінчення оздоблювальних робіт у їхній новенькій квартирці, зібрали все своє чесно нажите добро, якого було не так вже й багато, і вирушили до наступного розділу свого життя. Вони не мали ніякого поганого передчуття, тривоги, а зовсім навпаки: вони сприймали це як пригоду, нові можливості, та й у будь-який момент можна повернутися до рідного міста, до батьків, які завжди на них чекають удома.
***
Молоді потихеньку обживалися на новому місці. Віра влаштувалася на роботу адміністратором на рецепшен в один із численних готелів їхнього міста, а Олег – спеціалістом у вантажоперевізну компанію.
Спочатку вони проводили весь час, крім роботи, удвох: вони разом досліджували нові кафе, магазини, вулички та місцеві визначні пам’ятки. Хоч такий стан справ і ніяк не напружував їх, а тільки приносило задоволення, але незабаром все змінилося: молоді люди вели дуже активний спосіб життя, тому знайти собі друзів на новому місці їм зовсім не склало труднощів. Олег з Вірою були гостинними, і часто запрошували друзів до себе в гості, адже в їхньому будинку було все для веселого та енергійного проведення часу. Друзі ж, у свою чергу, були дуже вдячні за таку доброту та привітний прийом, але не зловживали ними. На відміну від родичів. До того ж, не Віриних.
***
Віра з подругою Катею сиділи в затишному ресторанчику на набережній, пили смачний гранатовий сік і ділилися новинами за той тиждень, що вони не бачилися.
– Уявляєш, до нас на вихідні прилетять батьки Олега, – схвильовано почала Віра.
– Як? Знову? Вони ж місяць тому у вас були начебто, – посміхнулася Катерина.
– Ага… Начебто й живемо так далеко один від одного, а бачимося – наче в сусідніх дворах.
Днями, коли Ольга Борисівна повідомила сина, що вони з батьком незабаром знову прилетять погостювати, Віра раптом усвідомила, що жодна відпустка та жодні святкові вихідні батьки Олега не провели у себе в місті.
– Віра, а ти що, проти?
– Та не те, щоб проти… просто мені трохи некомфортно. Ми навіть з ними час не проводимо разом – адже у нас з Олегом робота. А один раз, ти тільки уяви! Ми посередині тижня з роботи додому повертаємось, а його мама сидить із речами на лаві біля під’їзду. Сказала, що сюрприз хотіла зробити. Ось вже справді сюрприз. Ми в ліфті піднімаємося, а я думаю, як би швидше бардак прибрати і що приготувати, тому що в холодильнику – пусто… І незважаючи на закриту територію нашого житлового комплексу – вона все одно пробралася.
– Вона у вас постійно живе?
– Так, і це не зовсім зручно. – м’ялася Віра.
– Ну то поговори з ними, поясни всю ситуацію.
– Я не можу. Незручно якось, чи неповажно…
– Ну, хай тоді Олег поговорить. Це ж його батьки таки.
– Мабуть, ти маєш рацію, Катюша. Дякую за пораду.
Прийшовши додому, Віра вирішила, що дійсно потрібно спробувати поговорити зі своїм хлопцем.
– Олег, тобі не здається, що Ользі Борисівні краще зупиниться у готелі?
– Чому?
– Тому що у нас однокімнатна квартира, та й мені незручно господарювати, коли я не одна. Я почуваюся так, наче це я в гостях.
– Напевно, ти маєш рацію. Я тебе зрозумів, кохана, поговорю з мамою.
Шастю Віри не було меж. Невже все виявилось так легко? Потрібно було просто попросити Олега поговорити з батьками, та й годі!
Але вона помилялася. Прийшовши додому після роботи, Віра побачила вже звичну картину: Ольга Борисівна та Павло Олександрович господарювали на кухні, розкладаючи по шафах дбайливо привезені гостинці.
Скандал дівчина влаштовувати не стала, а просто перетерпіла, як вона завжди це й робила.
***
Віра з Олегом планували весілля. Вони уявляли собі гарну виїзну реєстрацію, бенкет у наметі на природі, урочисті клятви під шум моря. Свято мало відбутися вже через тиждень, молоді люди були в піднесеному настрої від майбутнього дня.
Увечері Олегу зателефонувала мама з відеозв’язку:
– Сину, як ваші справи? Як підготовка?
– Все гаразд, мамо, завтра будуть останні зустрічі з підрядниками. Трохи хвилюємось.
– Ну, це нічого страшного, все пройде.
– А ти чого дзвониш? Просто дізнатися як справи?
– Ну так. Ще сказати, що ми приїдемо заздалегідь за день до святкової дати. Щоб не одразу з корабля на бал! Потрібно ще зачіску зробити з макіяжем, красу навести! Не годиться мамі нареченого пошарпаною бути, – сміялася жінка.
– Так, теж правильно.
Після того, як дзвінок завершився, Віра запитала Олега:
– Дорогий, а твої мама з татом знову у нас збираються зупинитися?
– Не знаю а що?
– Мені хотілося б хоча б перед весіллям спокійно переночувати. Тим більше на ранок у нас плани, ти ж знаєш. Поговори з ними, будь ласка.
– Добре, Віра, я поговорю з батьками.
****
Весілля має відбутися вже завтра, і неможливо описати словами емоції Віри, коли повернувшись додому, вона побачила там гостей, та ще й у такому складі: Ольга Борисівна разом із Павлом Олександровичем цього разу приїхали не вдвох, а взяли із собою доньку Ганну, сестру Олега, із чоловіком Сергієм.
Віра була просто у нестямі від злості і з порога поставила гостям резонне питання:
– І як ми повинні всі тут уміститися? – нервово поцікавилася вона.
– Як… у тісноті та не в образі! – відповіла майбутня свекруха з променистою усмішкою.
– Як ви собі це уявляєте?
– А що такого? Ви з Олегом на ліжку, Анюта з Сергієм на підлозі ляжуть, а ми з Павлом диван розкладемо на кухні, благо вона у вас велика.
– А нічого, що ми маємо плани на першу половину дня? Нам треба виспатися, зранку прийде стиліст «збирати» мене, а потім – фотограф із відеографом, будуть знімати наш ранок для весільного фільму.
– Та ми взагалі не завадимо, посидимо на кухні тихо!
Віра вирішила не продовжувати далі бесіду, тому що бачила, що все марно. І пішла прогулятись. Дівчина була шокована такою «душевною простотою»: «Невже Ольга Борисівна, моя майбутня свекруха, не розуміє таких елементарних речей? Невже складно здогадатися, що хоча б ніч перед власним весіллям я хочу провести у спокої зі своїм майбутнім чоловіком, а не з натовпом сторонніх людей? І як ми далі з нею уживатимемося, якщо вже зараз не можемо вирішувати такі питання? Чому мої батьки, які, між іншим, купили цю квартиру, коли приїжджають, зупиняються у готелі? Чому вони розуміють, що в нас нема де спати? А тут – аж учотирьох приїхали!».
Настав час і Вірі зустрічати своїх батьків та молодшу сестру Соню в аеропорту. “Тим краще” – подумала дівчина, глянувши на годинник, – “хоч додому не треба повертатися”.
Степан Геннадійович та Світлана Юріївна були не такими частими гостями у доньки, як майбутні родичі, а коли приїжджали – орендували номер у готелі. Вони вважали, що нема чого створювати комусь незручності, якщо можна так само проводити час разом, тільки ночуючи в різних місцях.
За сімейною вечерею Віра вилила душу своїм рідним і поскаржилася, що родичі Олега весь час приїжджають і зупиняються у них, на що мама поставила їй резонне запитання.
– Віро, а чому вони живуть у вас? Це ж дуже незручно.
– Я не знаю, мамуля, – сумно нарікала Віра.
– Доню, вибач за мою безтактність, але може, вся справа у фінансах? Може, просто варто запропонувати їм сплатити номер у готелі?
– А ти гадаєш, ми не пропонували? Багато разів! Але вони відповідають, що грошей не візьмуть, і це – зайвий клопіт, мовляв, навіщо, якщо й так нормально. А сьогодні їх приїхало четверо, уявляєте?! А вранці прийде команда, щоби збирати мене на весілля, а потім знімати фото та відео.
– Може, вам все переграти? Їдьте тоді в готель ви самі.
– Та вже пізно, мамо, треба було раніше з усіма домовлятися, везти туди всі речі.
– Тяжкий випадок, – констатувала сестра Соня.
Віра проводила батьків із сестрою до готелю та поверталася додому з почуттям смутку, намагаючись його позбутися, адже завтра така подія.
Прийшовши в квартиру, вона побачила розвішані скрізь, де тільки можна, костюми та сукні, купу брудного посуду на кухні. Загалом від вчорашнього прибирання, яке Віра спеціально зробила, щоб на фото та відео все було охайно, не залишилося і сліду. Сваритися було вже пізно, та й ніяких сил не було, тому дівчина лягла спати, відганяючи від себе поганий настрій.
Вранці наречена прокинулася не по будильнику, а від тупоту ніг та брязкання чашок на кухні. Дівчина і так всю ніч не спала через хропіння Ганни, так ще й вранці не вдалося, коли воно нарешті припинилося. Залишалося лише сподіватися на золоті руки візажиста, що він зможе замаскувати сліди від нічного кошмару. Втім, певною мірою Віра була навіть рада ранньому підйому – їй вдалося викроїти час на ліквідацію вчорашнього безладу.
На щастя нареченої, дівчина-візажист виявилася чудовою, і швидко виставила за двері всіх сторонніх, тому у Віри з’явився час прийти до тями і видихнути, поки з неї створювали справжню принцесу.
***
Весілля пройшло чудово, наречена, а тепер вже дружина, знайшла в собі сили не давати вигляду, що щось було не так, і не псувати настрій ні собі, ні чоловікові, ні гостям.
***
Наступного дня новоспечена сім’я була захоплена приємними клопотами – вони збиралися у весільну подорож до іншої країни. Віра звернула увагу, що валізи пакують тільки вони з Олегом, і звернулася до свекрухи:
– Ольга Борисівна, а Ви що не збираєтеся?
– Ой, Віро, а ми вирішили ще погостювати!
– Як погостювати? Де?
– У вас, звичайно, де ще!
– Як у нас? – обомліла невістка. – Нас не буде…
– Ну ось! Вас аж два тижні не буде, потрібно ж комусь за квартирою доглянути! Раптом що. А ми поки що погуляємо містом, на море походимо, позагораємо.
– А за вашою квартирою хтось доглядає?
– А що наша? У нас же просто хрущовка, не те, що у вас!
– Дякую, звичайно, але за нашою квартирою доглядати треба. Тут територія, що охороняється. Повертайтеся додому. Набридло вже, що з нашого будинку постійний готель робите. Тут наше житло, а не нічліжка.
– Ах так! – скрикнула Ольга. – Ми до них з усією душею, гостинці привозимо, відвідуємо постійно! А ви до нас ось так!
– Та ви не нас відвідуєте, а просто відпочивати приїжджаєте. Вам абсолютно наплювати, чи можемо ми вас прийняти чи ні, чи працюємо ми ви в ці дні і чи є у нас якісь плани. Ви навіть не питаєте, а просто ставите перед фактом. Я багато разів просила Олега поговорити з вами, а він чомусь усі ці розмови відкладав. Але зараз мій терпець урвався. Я так більше не можу.
Ольга Борисівна багато кричала, поки збирала речі свої та чоловіка. Той довго мовчав, але вирішив нарешті вставити своє слово:
– Віра, ти вибач нас. Вибач, що ми так користувалися вашою гостинністю. Ми навіть не думали, що наші візити приносять вам такий дискомфорт. Більше так не робитимемо.
Йому було незручно за поведінку своєї дружини, за її гучні слова на адресу невістки – адже їм тепер бути однією сім’єю. Ольга Борисівна перед кожною поїздкою казала йому, що порадилася з Олегом та Вірою, а вони, у свою чергу, не проти, що ті погостюють у них якийсь час – а тепер з’ясувалося, що це все неправда. Такого почуття сорому він давно не відчував.
Натомість у Віри на душі була така легкість. Нарешті вона розставила все на свої місця і зробила те, чого так довго чекала від Олега. Дівчина ухвалила рішення, що більше ніколи і нікому не дозволить господарювати у її будинку, а гості будуть лише бажаними.
Відпустку вони провели чудово, відвідали багато екскурсій, спробували купу різних екзотичних страв, відпочили як слід – подорож пройшла на ура.
Ольга Борисівна за ці два тижні вже встигла відійти від сварки. До слова, Павло Олександрович цьому також посприяв, провівши із дружиною своєрідну виховну бесіду. Вона зрозуміла, що не мала права, так безцеремонно, не радившись ні з ким, приїжджати до молодих і рушила їхні плани.
