Мобільний задзвонив так несподівано, що Віра аж підскочила на ліжку.
Дзвонив телефон чоловіка, але Федір навіть не ворухнувся. Він міцно спав.
Віра глянула на годинник.
– Шоста година, хто ж це дзвонить так рано? – пробурмотіла вона.
Віра взяла телефон чоловіка в руки, подивилася на екран і дуже здивувалася.
– Оце так! – ахнула вона. – Моєму чоловікові, з самого рання, дзвонить моя ж найкраща подруга Аліна…
Хоча, яка вона найкраща, адже останнім часом у них зовсім стосунки розладналися.
– Аліна лізе не в свої справи, просто дістала своїми порадами, – думала Віра. – Зрозуміло ж, що вона мені заздрить. Шкода звісно, що наша дружба через її заздрощі зовсім припинилася. Так їй мало, що вона мені набридла, так вона ще й Федору дзвонить тепер!
Хоча взагалі це було дуже дивно. На Аліну все-таки це зовсім не схоже – дзвонити чужому чоловікові в такий час!
І тут Віру осяяло:
– От же ж! Аліна останнім часом мені всі вуха продзижчала, який Федір хороший чоловік. Що Федько і по господарству допомагає та ще й заробляє добре, просто золото, а не мужик.
А я це і без неї знаю, це мої з Федьком справи.
Та схоже Алінка зовсім розгубилася! Схоже, вирішила, що у мене з Федором сварки пішли і вирішила у мене чоловіка відвести, ну дає, подруга!
Зараз я з нею поговорю, он яка виявилася!
Віра рішуче натиснула на зелену трубочку на екрані і почула голос Аліни:
– Федоре, ти пробач, я щойно в лікарню зателефонувала, не витримала. У мене ще з учорашнього вечора було недобре передчуття, коли Вірочку не виписали додому.
Ну як же так, Федьку, як же так?!
Я не можу повірити, що Віри більше немає! Адже вона в нас і так красуня, вона найкраща, Федьку, ну ти тільки не мовчи…
Віра не витримала і хотіла сказати цій Аліні, щоб та помовчала і що вона, Віра, ось вона – живіша за всіх живих, але як не намагалася, не змогла вимовити ні слова… Що за дива?
Тільки зараз Віра помітила, що Федір спить у шортах і футболці, хоча він ніколи собі цього не дозволяв.
Та й обличчя в нього навіть уві сні якесь виснажене й постаріле, наче він горював…
Віра поклала слухавку.
І тут її погляд зупинився на годиннику з календарем, що світився в ранкових напівсутінках.
Хвилинку, а як може бути, що сьогодні п’яте вересня?
Віра ж тільки збирається третього вересня йти на процедури, їй обіцяли, що після цього вона виглядатиме молодшою!
Аліна, правда, відмовляла її. Заздрить, що Віра може собі дозволити такі витрати!
Тим часом Федір прокинувся, сів на ліжку, скуйовдив волосся, і раптом… Заплакав!
Що за нісенітниця? Віра хотіла його запитати, що трапилося з годинником і чому він показує не третє вересня, а п’яте.
Але виявилося, що Федір не тільки її не чує, він її й не бачить!
Він сидів і гірко плакав, як мабуть можуть плакати мужики, коли впевнені, що їх ніхто не бачить і це було ще гірше! При цьому Віра все ж таки розібрала його слова
– Вірочко, як же ж я без тебе житиму, що ж ти наробила, Віро-о-о!
У Віри потемнілу перед очима і…
…Прокинулася Віра від того, що її будив Федір.
– Доброго ранку, соня, ти що, забула, що в тебе сьогодні заплановано? – говорив чоловік. – Шкода, що ти не снідатимеш зі мною, може, не підеш?
Тільки не подумай, що мені грошей шкода, мені на вас із Сергійком нічого не шкода.
Син, до речі, вже поїхав в інституту, дорослий зовсім. А ти в мене така ж молода, як і тоді, – Федір обійняв Віру, вдихнув запах її волосся, ніби переживав її втратити!
Віра глянула на календар – третє вересня, їй сьогодні йти в лікарню!
А що тоді було сьогодні вночі? Цей дивний дзвінок від Аліни о шостій ранку, що це було? І її слова, що Віри більше немає, і ці сльози відчаю її чоловіка? Це був сон чи… Чи Віра побачила майбутнє, де її вже нема?
Та ні, такого просто не може бути, хоча… Все було так виразно!
– Ти що задумалася, кохана? – Федір поцілував її.
Віра заплющила очі, яка ж вона щаслива, адже ж від добра добра не шукають!
До чого їй випробовувати долю, вона і справді гарно виглядає – красива доглянута жінка сорока п’яти років, кохана і любляча!
– Федю, а ходімо разом пити каву, а потім підвези мене на роботу, гаразд? Я швидко зберуся, ти не запізнишся! – І Віра почала збиратися.
– Стривай, ти ж брала відгули, а ця твоя клініка, ти що, передумала? – Федір дуже здивувався – Віра якщо щось задумала, її не відмовити, а тут раптом вона передумала!
– Віро, я такий радий! Я люблю тебе, і завжди буду любити, і нехай зморшки, ну ми ж любимо посміятися! Зате це ти, моя справжня Вірочка, а не штучна! Звичайно, я тебе підвезу, ходімо швидше пити каву!
Вже з роботи Віра зателефонувала Аліні,
– Алінко, привіт, приходь до нас у вихідні, гаразд? А то останнім часом ми рідко бачимося. І ще, дякую тобі, Аліно, тільки ти не питай за що, ну просто за те, що ти найкраща подруга на світі! Прийдеш, так?
Віра була така рада, ніби вдруге народилася. У вікно було видно, як листя клена стало вже майже бордовим.
– Як же ж здорово жити і дорожити тим, що маєш! Треба буде приготувати щось домашнє, щось я давно не готувала, як раніше. І ще – треба буде запросити Миколу, друга Федора, по-моєму, вони з Аліною один одному симпатичні!
Думаючи про це, Віра щасливо посміхалася…
