Віра застебнула блискавку на валізі і з почуттям виконаного обов’язку присіла на край дивана. Начебто все було зібрано, і чоловіка можна відправляти у відрядження. Щоб чоловік випадково не переплутав чорну валізу з іншими такими ж, Віра прикріпила на ручку маленький брелок з мавпочкою.
– Склала? Штани мені там робочі не забула?
Останнім часом Сергія раз у раз відправляли у відрядження. Він уже об’їхав півкраїни. І якщо раніше в робочі подорожі начальство відправляло його не частіше ніж раз на місяць, то останнім часом відрядження стали регулярними.
– Не забула, — цілуючи чоловіка, зітхнула Віра. – Сподіваюся, тебе скоро підвищать.
– І я сподіваюся… Добре, а то я на потяг запізнюся. Приїду восьмого, вранці.
Зазвичай, коли Сергій їхав, Віра займалася домашніми клопотами або їхала до села до мами. Цього разу все вийшло інакше.
На третій день відсутності чоловіка у ванній трапилася протікання. Вода тоненьким струмком текла великою темно-зеленою трубою і збиралася внизу в калюжу. Віра спробувала перев’язати стояк старим простирадлом — цю добру пораду вона знайшла в інтернеті. Але марно. Вода тільки посилилася, і ганчірка всього через пару хвилин стала абсолютно мокрою.
Віра подивилася на годинник — пів на дванадцяту ночі. Зараз можна було дзвонити лише до аварійки. Ех… Був би Сергій, він би все швидко полагодив. Але чоловік далеко, а вирішувати щось треба терміново. Про всяк випадок Віра набрала номер чоловіка, але відповіддю їй були тільки довгі гудки. Напевно, Сергій бачить десятий сон, поки дружина вигадує, як вирішити це питання. Під трубою на кахлі вже зібралася така калюжа, що було зрозуміло — справа не терпить зволікань.
Як зателефонувати до аварійки, Віра не знала — телефони, які вона знайшла на старих квитанціях, не відповідали.
Найбільше дівчина боялася однієї молодої, але дуже шкідливої жінки, яка мешкала у сусідньому під’їзді поверхом нижче. Ольга Петрівна ніколи не віталася, а ще постійно писала кляузи у всілякі інстанції. Саме з легкої руки Ольги Петрівни до сусідки з першого поверху зачастили органи опіки, а до молодої пари, яка винаймає квартиру на сьомому, — полі_ція. Шкідлива жінка керувалася правилом: будь-якими шляхами псувати стосунки із сусідами.
І ось тепер, коли між ванною та унітазом на підлозі почала утворюватися калюжа, Віра здорово занервувала. Якщо вода посилиться, то через перекриття може потрапити до Ольги Петрівни. Сусідка не залишить це просто так і, крім відшкодування збитків, на сім’ю Віри чекає просто феєричний скандал. А оскільки голова сім’ї у відрядженні, вислуховувати «багато нового про себе» має Віра.
У паніці дівчина схопила мобільний телефон та зайшла в чат дому. Зазвичай тут сусіди ділилися новинами та обговорювали комунальні проблеми. Була надія, що добрі люди підкажуть телефон аварійки.
“Доброї ночі, хто знає, як і куди подзвонити, якщо тече труба”, – відправила вона в чат вигук про допомогу. Надія на відгук була мінімальною: стрілка на годиннику перевалила за північ. Проте телефон пискнув, і Віра почала шукати відповідь у домовому чаті. Але виявилося, це їй у особисті повідомлення написав сусід по дому.
«Яка у вас квартира, можу подивитись вашу трубу»
«91», — одразу відповіла Віра.
Минуло п’ять хвилин, і у двері подзвонили. Дівчина на мить зам’ялася: впускати в квартиру незнайомого чоловіка… Якщо дізнається Сергій, то буде скандал. Але з іншого боку, завжди можна сказати, що приходив працівник аварійної служби.
– Доброї ночі, де ваша проблема? Не зміг пройти повз ваше повідомлення. У мене теж недавно труба лопнула, проблем було вище даху… — весело почав гість, показуючи поглядом на валізку з інструментами в руках.
Незнайомець виявився не таким уже й незнайомим. Високий широкоплечий хлопець частенько траплявся Вірі на парковці та у під’їзді. Олег виявився справжнім професіоналом, і буквально через п’ятнадцять хвилин на місці промоклого наскрізь простирадла красувалися два симпатичні новенькі хомути.
– Я взагалі недавно переїхав до вашого міста, мало кого знаю. Тепер ось з вами познайомився — якщо що, допомагатимемо одне одному по-сусідськи.
Віра охоче кивнула.
– Тільки мені, певно, все одно доведеться викликати когось?
– Ну, це вже завтра вранці, – усміхнувся Олег. – Нехай комунальники сплять.
– Та вже… У нас тут одна жінка живе, свариться з усім будинком. Не дай боже, до неї вода потрапить, зі світу зживе.
– Це яка Ольга Петрівна? Знаю знаю. Сусідка моя, через стінку, — реготав хлопець, складаючи інструмент. — А… така симпатична дівчина має чоловіка?
– Є, – з гідністю кивнула Віра. Нехай знає, що вона пристойна дівчина і не має наміру крутити шашні з першим зустрічним.
– Ну окей, – розвів руками Олег. – У мене просто є зайвий квиток у кіно на завтра. На роботі подарували два, і ось ніяк не можу знайти з кимось піти. Я ж у цьому місті нікого не знаю.
Сходити у кіно? З одного боку, заманливо, та й Сергій у відрядженні, а з іншого … Ні, не можна заміжній дамі так поводитися.
– Ні, дякую, я завтра ніяк не можу, — з жалем похитала Віра головою.
Вранці насамперед Віра перевірила трубу. На її велику радість зі стояком у ванній все було чудово. Встановлені вчора новим знайомим хомути стояли на своїх місцях і жодної течі не було й близько. А на підлозі у ванній кімнаті лежала забута викрутка.
– Треба віддати, людина втратила, — бурмотіла собі під ніс дівчина, накидаючи на плечі куртку. За кілька хвилин Віра вже стояла на сходовому майданчику в сусідньому під’їзді. Чотири металеві двері на секунду змусили дівчину замислитися. Олег сказав, що в нього в сусідах Ольга Петрівна… отже, його квартира ось ця…. Віра натиснула на дзвінок.
Двері довго не відчиняли. Віра вже хотіла дістати телефон та зателефонувати новому знайомому. Але тут двері відчинилися, і перед дівчиною з’явилася… Ольга Петрівна власною персоною у міні-халатику. Віра все-таки переплутала кнопку і замість Олега подзвонила у двері Ольги Петрівни.
– Ви щось хотіли?
– А… е… я помилилася, — тільки й змогла промити Віра.
– Що? – Здивовано підняла брови сусідка.
– Дверима помилилася. Я взагалі до сусідів ваших.
Ольга Петрівна кивнула і вже хотіла зачинити двері, але тут Віра несподівано побачила знайому валізу, що стояла в коридорі прямо за спиною сусідки. Це була валіза Сергія, яка кілька днів тому Віра власноруч готувала чоловікові у відрядження. Та сама мавпочка на ручці, яку вона сама дбайливо причепила, проводжаючи чоловіка.
Вона схопилася за ручку і не дала сусідці зачинити двері. Та верещала і відскочила всередину квартири.
– Ти чого, взагалі ку-ку, чи що?
Не відповідаючи, Віра дістала телефон і набрала номер Сергія. У трубці почулися гудки, а з глибини квартири знайома мелодія. Секундою пізніше звідти вискочив, немов ужалений, Сергій і підбіг до Віри.
– Я зараз тобі все поясню! Просто дай мені пояснити, — як заїжджена платівка, повторював він те саме.
Віра збентежено переводила погляд із Сергія на Ольгу Петрівну і назад. Виходить, чоловік її обманює вже давно, і вже не вперше вирушає «у відрядження» до сусідки до сусіднього під’їзду. Поки вона мучиться з трубами, її законний чоловік проводить час у чужому ліжку. Від образи у дівчини одразу ж бризнули сльози з очей. Вона рішуче кинулася бігти додому.
Сергій намагався потрапити назад додому і цілу годину безуспішно дзвонив у двері з проханням поговорити. Але Віра була непохитна. Добре, що свого часу цю квартиру купили саме її батьки. Тепер у разі розлучення – а розлучення буде точно – вона, принаймні, не залишиться на вулиці. А Сергій нехай переїжджає до своєї пані серця, раз йому там так добре. Добре, що валіза вже зібрана.
Від сумних думок Віру відвернув дзвінок.
– Віра, добрий вечір, – пролунав у слухавці приємний чоловічий голос. – Це ваш нічний гість, Олег. Ви випадково не надумали в кіно піти? Мало що.
– Надумала! – вигукнула в трубку Віра. – Піду!
– От і добре, — зрадів новий знайомий. — Початок о восьмій, я за вами зайду.
Сергію залишилося тільки спостерігати з вікон квартири своєї коханки, як поки що законна дружина сідає в автомобіль незнайомої молодої людини.
А Віра була навіть рада, що поламана труба позбавила її невірного чоловіка і звела з Олегом. Можливо, з ним навіть вийде щось серйозне. Але це вже зовсім інша історія.
