Максим не міг не помітити, що його кохана та єдина донька Оля закохалася. Він намагався дізнатися, що за принц її зачарував, і навіть сміявся з приводу його старої машини, коли Андрій за нею заїжджав і вони їхали в інститут на заняття.
Знаючи свого батька, Оля майже цілий рік не хотіла знайомити Андрія з ним. Батько завжди тримав доньку у суворості, і не дозволяв у школі зустрічатися з хлопцями, а про хлопців в інституті вона не розповідала. Виховував Максим доньку один із п’яти років. Мами Олі не стало, батько більше не одружився. Чи то не зміг більше знайти до душі жінку, чи хвилювався, що дочка не прийме чужу.
Оля з батьком завжди були найкращими друзями, у світі для нього не було більш коханої людини, ніж дочка. Але ось настав час і Олі здавалося, що їхній дружбі з батьком настав кінець.
На четвертому курсі Оля закохалася серйозно. Були звичайно і до цього закоханості, зустрічі з хлопцями, але цього разу все було по-іншому. На одній із студентських вечірок, куди її запросила однокурсниця Віра, зустріла Андрія.
– Оля, годі вже вдома сидіти, з навчання летиш додому і все, сидиш, як черниця в чотирьох стінах, сьогодні у нас намічається вечірка, тож приходь, – запрошувала вона. – До того ж, мене дехто попросив, щоб я саме тебе запросила.
– Це ще що за новини, Віро, цікаво, хто це зацікавився моєю скромною персоною, – засміялася Оля.
– А ось! Приходь і дізнаєшся, а так не скажу!
– Заінтригувала ти мене, гаразд, приїду до вас у гуртожиток, – пообіцяла вона.
Ближче до вечора приїхала на вечірку, студентів було багато, Оля рідко відвідувала такі заходи, але побачивши своїх однокурсників, влилася в колектив.
– Привіт, Оля, – почула вона незнайомий голос хлопця, і побачила теплий погляд сірих очей, вона знала його візуально, він був членом інститутської команди КВК.
– Привіт, – посміхнулася вона.
– Мене Андрій звати, можна я присяду поруч, – вона трохи посунулася, він сів.
– Знаєш, це я попросив Віру, щоб вона тебе запросила, я давно за тобою спостерігаю, а ти нічого не підозрюєш, – весело сміявся він, він був веселим та дотепним хлопцем.
– Оце так! Звичайно, навіть і не підозрювала, що тут…
Вони танцювали, Андрій веселив її, вона весело сміялася і відзначила, що він не вживав нічого міцного, це їй сподобалося. Вони навчалися на різних факультетах, але кафедри знаходилися в одному корпусі, тому Андрій давно помітив симпатичну студентку, іноді дуже серйозну.
А вона справді не звертала уваги на нього, тим більше шанувальники в неї були завжди, але їй хотілося закохатися та так, щоб вже на все життя. Хоч і була вже не шістнадцятирічна дівчинка, але про принца мабуть мріяла. Та й давалася взнаки суворе виховання батька.
Оля всю дорогу сміялася, поки Андрій проводжав її, він віз її на старенькій машині, а розлучаючись офіційно запросив її на їхнє перше побачення. Вони зустрічалися після цієї вечірки, бачилися щодня в інституті та вечорами часто гуляли у парку, сиділи у кафе. Олі подобалося, що Андрій ніколи не вживав нічого міцного, як деякі студенти. Її однокурсники частенько приходили на пари із важкою головою, та ще й хвалилися один перед одним, як вчора погульбанили.
Майже рік зустрічалися Оля з Андрієм, обидва розуміли, знайшли свою споріднену душу. Інтереси збігалися, а дещо доповнювали одне одного. Обидва навчалися на четвертому курсі.
Андрій жив вдвох із матір’ю Вірою Сергіївною. Він майже відразу познайомив Олю з нею. На відміну від батька Максима, мати довіряла синові і знала, що він вибере гідну дівчину. Тому Оля сподобалася їй із першого знайомства. Тільки та переступила поріг їхньої квартири, мати привітно сказала:
– Проходь, Оля, проходь. Андрій мені вже всі вуха продзижчав, яку гарну дівчину він зустрів, – а у Олі одразу відлягло на душі, таки переживала вона, як сприйме її мати Андрія.
– Здрастуйте, Віро Сергіївно, – скромно привіталася вона, і не дуже сміливо пройшла до кімнати, де на столі стояли торт, цукерки, чайні чашки та фрукти у гарній вазі.
Розмова за столом була невимушена і весела, Андрій веселив Олю з матір’ю, ті сміялися від душі.
– Андрій не дарма ти в команді інституту КВК, ох насмішив, – сміялася Віра Сергіївна від душі разом з його дівчиною і нишком спостерігаючи за нею.
Матері все подобалося в цій дівчині, насамперед, звичайно скромність та відсутність поганих звичок, багатогранність та легке спілкування.
Оля багато дізналася від матері, коли раптом запитала:
– А батька Андрія не стало? – Вона не знала нічого про його батька.
– Ні, він живий і, мабуть, у здоровий. Коли Андрію було три роки, його перевели за кордон, він працював у дипломатичному відділі. Мені за кордоном не надто подобалося, а от чоловік завжди мріяв жити там. Коли Андрію було десять років, я дізналася, що у чоловіка інша жінка, тому ми розлучилися. Я приїхала назад сюди, тут народилася, тут мої батьки.
– А я все життя живу з татом, вірніше з п’яти років, моєї мами не стало рано, нездужала, а тато так і не одружився більше. Я поки що не знайомлю Андрія з ним, бо у мого тата дуже суворі критерії відбору моїх знайомих, – усміхалася Оля. – Але поступово його привчаю, що скоро це станеться.
– Зрозуміло, – сказала Віра Сергіївна. – Зазвичай так і буває, батьки з ревнощами сприймають хлопців своїх улюблених дочок, ну як у принципі і матері синів. Це життя… Ось коли будуть свої діти, тоді й зрозумієте, – додала, посміхаючись мати Андрія.
Одного разу відбулася зустріч батька Олі з Андрієм, причому несподівано. Сталося зовсім незаплановано, хоча вже Оля зважилася на їхнє знайомство.
Вона поверталася з інституту. Якийсь чоловік їхав на велосипеді і зачепив Олю. Чоловік був добряче веселий. Оля відлетіла убік. ЇЇ забрала швидка, викликана перехожими.
Одразу ж батькові зателефонувала медсестра, а після обстеження, Оля відправила повідомлення Андрію. Батько з Андрієм примчали майже одночасно, вони буквально зустрілися в коридорі і миттєво зрозуміли, хто є хто. Обидва виглядали схвильовано та засмучено.
– Тату, це Андрій, – говорила Оля, коли вони обоє стояли біля її ліжка. – Тату, він дуже добрий, прошу тебе…
– Я зрозумів доньку, зрозумів. Не турбуйся, ми знайдемо спільну мову, ти головне одужуй.
Максим залишився, звичайно, незадоволений вибором своєї доньки, але не показував вигляду. Він був упевнений, що його дівчинка гідна кращого чоловіка, хоча Оля знала, що жоден чоловік у всьому всесвіті не отримав би його схвалення. Проте поступово стосунки чоловіків складалися тепло, батько потроху звик до думки, що дочка доросла і може вийти заміж. Навіть одного разу зізнався доньці:
– Андрій загалом нормальний хлопець, погляд у нього теплий, мов рідний. Мабуть, я вже звикаю до нього.
Оля сміялася радісно:
– Ой, татку, ти не уявляєш, як я рада твоїм словам. Андрій живе удвох із матір’ю, і він має хорошу маму. Скоро ми вас познайомимо.
Ішов час, Оля вже давно виписалася з палати.
– Андрію, нам треба подумати, як познайомити наших батьків. Або в гості запросимо або в кафе влаштуємо зустріч.
– А давай я з мамою поговорю, – промовив Андрій, – вона таки жінка, і порадить, як краще.
– Давай, я згодна.
Спільну вечерю вирішили влаштувати у Андрія вдома. Віра Сергіївна пообіцяла, що сама накриє стіл і в домашній обстановці якось тепліше знайомитись, ніж десь у кафе.
– Тільки ви повинні допомогти мені “кришити” салати, а я приготую щось смачне, – батько Олі пообіцяв, що з нього хороше ігристе.
Увечері вони накрили стіл, а Максима не було. Дочка подзвонила йому:
– Тату, ну ти де, ми чекаємо на тебе!
– Я скоро буду дочко, мені вже допомагають вибратися, за збігом обставин, я застряг тут у ліфті, вже відчинили, зараз… – він відключився, а вони дружно кинулися до дверей, відчинили їх, не чекаючи, коли батько подзвоне.
Максим з букетом квітів в одній руці і пакетом з ігристим в іншій, зайшов в квартиру.
– Здрастуйте, а от і я.
Усі увійшли до квартири, Андрій та Оля вже були в кімнаті, коли почули в коридорі сміх батька Олі та Віри Сергіївни.
– Ось так зустріч, – говорив Максим, обіймаючи Віру Сергіївну. – Віро, а ти майже не змінилася, пам’ятаєш, як я тебе смикав за твої довгі косички?
Мати Андрія теж сміялася:
– Звичайно, пам’ятаю…
– Діти, а ми колишні однокласники. Просто Віра у шостому класі переїхала з батьками до іншого міста, так і загубилися. Ну, буває ж таке, – говорив Максим.
– Так, за стіл давайте, що ми тут у коридорі тупцюємо, – скомандувала Віра Сергіївна і всі дружно увійшли до кімнати.
Усі сиділи за столом, весело розмовляючи, а потім Максим із Вірою згадувала своїх однокласників, ділилися враженнями та розповідали про своє життя. А Оля з Андрієм дивилися на батьків і раділи, а ті не помічали їх. Батьки мило переглядалися, то голосно сміялися, то тихо про щось шепотілися.
А за три місяці Максим вів під вінець свою улюблену дочку Олю, а вона вела його. Одного дня було два весілля. Оля вийшла заміж за Андрія, а Віра Сергіївна за Максима. Усі були щасливі.
