– Віра, ти що таке говориш! У тебе ж є люблячий чоловік та двоє дітей. Ви ж щасливі у шлюбі! Ну куди тебе понесло? – обурювалася Ольга, почувши зізнання подруги.
Віра розповіла про те, що вже два тижні тільки й думає про Ігоря – друга її чоловіка, з яким вона познайомилася нещодавно.
– Та я все розумію! Але коли він поряд, у мене все тіло вкривається мурашками. Не можу на нього надивитись! Він такий класний. Не те, що мій Євген, – мрійливо сказала Віра.
– Чим тебе Євген перестав влаштовувати! Я ж знаю, як ти його любиш! – Не заспокоювалася подруга.
– Люблю. І не заперечую цього. Просто наші відносини останнім часом стали такими прісними та одноманітними. Мені чогось не вистачає! – продовжувала Віра.
– Так запропонуй чоловікові з’їздити кудись разом, відпочити, щоб оживити почуття! Я розумію пристрасті не вистачає, колишньої перчинки! Але ж це нормально. Ви вже десять років одружені. Побут забирає емоції! – пояснювала Ольга.
– Вибратися? – сумно зітхнула Віра. – Та його навіть прогулятися до парку не витягнеш. Що там про відпустку казати! Він тільки й думає, що про свою роботу. Та й з грошима зараз напружено. Он, Оленку в школу треба збирати. Який тут відпочинок!
– І що? Живемо один раз. Кредити ніхто не скасовував. Це краще, ніж пускати слини на його друга. До речі, вони ще й бізнес-партнери. Ти хоч розумієш, чим усе це закінчиться, якщо ти даси слабину? – Ольга уважно подивилася на подругу.
Віра нервово ходила по кімнаті. Звичайно, вона розуміла, що буде, якщо вона поступиться Ігореві.
Якби він не дивився на неї так щоразу, коли приходив у гості, вона б і не подумала про щось подібне. Але він так недвозначно натякав…
Євген останнім часом охолов до неї. Чи їй так тільки здавалося? Навіть у ліжку все було відпрацьовано до дрібниць, а їй хотілося, як раніше.
Пристрасть у його очах, ніжні обійми! Причому вона не просто натякала на це, а відкрито говорила чоловікові, але він тільки посміхався.
– Кохана, ми ж одружені! Все нормально. В усіх так. Я ж не хлопчак якийсь, щоб тобі пісні під вікнами співати! Люди не зрозуміють, – пояснював Євген.
А їй хотілося. Так хотілося. І пісень під вікном. І довгих прогулянок під місяцем. І ніжності у його очах. Навіть від його жартів, вона б не відмовилася, але останнім часом все було чинно-шляхетно до нудоти.
Інша річ Ігор. Він так дивився на неї, а його ніби випадкові дотики до її руки або плеча… Вона вже кілька днів перед сном уявляла те, що пристойна жінка думати не повинна.
Звичайно ж, Віра розуміла, що все це несерйозно, але думка про те, щоб хоча б раз придатися пристрасті з Ігорем, не виходила в неї з голови, а він ще, як на зло, раз у раз підкидав дров в багаття, що виникало в її душі. .
– Добре, якщо ти не чуєш аргументів розуму, то подумай про інше. Як Ігоря характеризує той факт, що він підкочує до дружини свого друга? Хіба хороша людина б так вчинила? Думаю ні. Виходить, він зовсім не такий. І ось уяви, ви це зробите, твій чоловік дізнається, вижене тебе з дому, дочок ще забере на додачу, що ти робитимеш? До Ігоря того підеш? Можливо, і прийме він тебе, але чи надовго? Скоро ти йому набриднеш, з’явиться друга на горизонті, а ти перестанеш бути цікавою. І що потім? Залишишся сама! Це я тобі точно говорю! – намагалася переконати подругу Ольга.
Віра вже кілька днів була у якійсь прострації. Не могла думати ні про що інше, не знала, як розірвати це хибне коло. Головою розуміла, що може зробити поганий вчинок, але тіло тільки й мріяло про це.
Слова подруги пролітали повз її вуха, хоча віддавалися луною в душі. Вона не хотіла втрачати Євгена та доньок. Їй подобалося її життя до того дня, коли вона познайомилася з Ігорем. Але що ж робити?
– Оля, але що робити? Як припинити думати про нього? Я теж жива. Я жінка. Я хочу більшого, ніж подружній обов’язок двічі на тиждень! – невитримала Віра.
– Більшого? А чи багато в тебе буде цього, коли ти залишишся сама? Коли нікому не потрібна будеш? Тоді ці двічі на тиждень тобі здадуться подарунком! Знаєш, адже ми всі люди такі – цінуємо тільки тоді, коли втрачаємо! Не роби таку ж помилку! – сказала Ольга.
Ольга вирішила достукатися до подруги, навіть якщо це зашкодить їхній довгій дружбі. Вона була впевнена, що зрада ні до чого доброго не приведе. Навіть якщо це буде лише одноразова акція.
– Я і не хочу! Точніше хочу, але не хочу! Я не хочу втрачати чоловіка, але й застрягати в цій безодні невдоволення та незадоволеності теж не хочу! Ти правильно сказала, живемо лише раз!
– Віро, ти не туди загнула. У тебе чудове життя. Навіщо все псувати? Ти ж доросла людина, а отже, маєш уміти контролювати свої емоції. Ти мама, зрештою! Подумай про своїх дівчаток!
– То я всі ці роки тільки й думала, що про доньок і про чоловіка! Невже я не можу хоча б трохи подумати про себе?
Раптом Олі спала на думку одна цікава ідея. Так часто бувало, що жінки самі вигадували собі кохання, занудьгувавши у шлюбі. Вона припустила, що з Вірою сталося те саме.
– Так, дивись. Я думаю,є вихід, – раптом сказала Ольга.
– І який же? – Втомлено запитала її подруга.
– Ти кажеш, що мрієш про нього перед сном? Адже так?
– Ну так…, – мляво відповіла Віра.
– Тоді є один нехитрий спосіб змінити все. Спробуй мріяти не про нього, а про свого Євгена. Так, може, це здасться дивним спочатку, але колись і у вас була іскорка у відносинах. Згадай про це. Уявляй його, а не цього Ігора.
– І навіщо це мені? Адже Євген завжди поруч! – Здивувалася Віра.
– Тому і треба. Ти забула, що він не просто поруч, а що твій чоловік, якого ти любиш. Не просто доповнення до твого шлюбу і до свого життя, а жива людина, яка теж потребує ніжності та уваги. Просто спробуй. Гірше точно не буде! Ти маєш зрозуміти одне – ти сама керуєш своїми думками! Про що захочеш, про те й думатимеш!
Віра не повірила подрузі, але пообіцяла спробувати. Увечері, коли вони з чоловіком лягли спати, вона почала уявляти поряд із собою Ігоря, але в якийсь момент сказала собі – СТОП. І подумала про Євгена.
Багато чого подумала, навіть довелося розбудити його, не могла заснути від цих думок, а прокинувшись вранці, згадуючи минулу ніч, вона лише посміхнулася і сказала сама собі тихенько.
– Ох Оля, ох молодець!
– Що? – здивувався Євген, розплющивши очі.
Віра посміхнулася чоловікові і поцілувала його в щоку.
– Нічого нічого! Спи коханий! Ще будильник не продзвенів!
Він знову заснув, а вона тихенько вибралася з ліжка і пішла готувати сніданок. Віра пообіцяла собі, що тепер щоночі мріятиме тільки про чоловіка в надії, що це допоможе прогнати ті думки, які оселилися в її душі.
Не минуло й тижня, як вона перестала думати про Ігора, а його підкати стали її швидше дратувати, ніж тішити, як раніше.
Все було добре, залишився лише легкий сором у душі від тих думок, які мало не зруйнували її шлюб, але з ним вона могла якось ужитися. Головне, що не наробила нічого поганого.
